Деградація родинного життя і виховання

План

1. Деградація родинного життя і виховання

2. Повернення до традицій

3. Актуальні завдання сучасного родинного виховання

Не підлягає сумніву, що сучасний занепад нашого родинного виховання є прямим наслідком деградації духовних засад суспільства. Людина і родина є частиною природи. Вони індивідуальні лише тілом. Душа їхня належить до одного загального духовного поля, і якщо "хворіє" поле, то "хворіє" і душа людини та родини.

Занепад сімейного життя помітний сьогодні в багатьох "цивілізованих" державах, і він теж є виявом загальної духовної кризи. І все ж криза родини в нашому суспільстві є специфічною і значно глибшою — найперше через навмисне руйнування її духовних засад, до чого більшовицький режим виявляв особливий хист. У 30—40-х роках минулого століття повністю зруйновано економічну основу сім'ї— її господарство. Винищено кращих хліборобів, що любили свою землю і створювали міцні сім'ї, дискредитовано любов до села і сільського господарства. Апогеєм тієї чорної справи був штучно створений голодомор, який довів українську, від природи християнську, родину до відчаю і людоїдства. Руйнування родини, масові розстріли "класових ворогів" зумовили численне безпритульництво дітей і потребу державної "конвеєризації виховання", чим пізніше пишалась радянська педагогіка, створена А. Макаренком.

У широкому фронті руйнування сім'ї помітне місце посідала також іржа комуністичної ідеології, яка сіяла штучну ("класову") ворожнечу між дітьми і батьками (Павлик Морозов та ін.), між рідними братами, підняла на п'єдестал культ доносів, аморальність, моду на шлюбні розлучення.

Друга світова війна лише посилила ці руйнівні процеси, залишивши вдруге велику кількість дітей без родини і родинного тепла.

У західних областях України ситуація стала жахливою, коли безліч родин було депортовано до Сибіру, де вони мусили жити в злиднях, холоді й голоді, хвалити за це радянську батьківщину, а в перспективі — віддати свій інтелект Росії. Лише перед війною такої долі зазнали близько півтора мільйона людей. В 50—60-ті роки минулого століття тільки в Івано-Франківській області було знищено до півсотні сіл (Стельмахович М., 1996, с. 34).

Нарешті, більшовизм залишив після себе "спадщину", яка продовжує руйнувати українську родину: моральну і духовну понівеченість людини, розвалену і безнадійно відсталу економіку, радіацію і недолугу "хімізацію" тощо. Усе це працювало на "соціалізм", але проти людини, а тому — і проти родини.

Руйнування духовних засад родини здійснювалося одночасно з насаджуванням войовничого атеїзму, в зв'язку з чим в адміністративно-партійному порядку переслідувалися родини, що вдавалися до ритуалів хрещення дитини, шлюбів у церкві, похоронів за участю священика. Робилися також спроби все це підмінити штучними сурогатами "радянської обрядовості", пиятикою і "мідними трубами". Додаймо до цього підтримувану і заохочувану партією штучну міграцію молодого населення — "комсомольські будови", "цілину", БАМ, "пошуки довгого карбованця" тощо. Усе це сприяло руйнуванню бажаної для родини осілості, формуванню психології перекотиполя, для якої "адреса — не дім і не вулиця...".

Сьогодні ваша родина вийшла з минулого знекровленою, понівеченою, нежиттєздатною. До недавнього часу вона була позбавлена своєї природної економічної основи — приватної власності й не користувалася навіть колишньою злиденною підтримкою держави. Це поглиблювало процес її пролетаризації. Внаслідок здержавлення системи виховання родина успадкувала відчуженість батьків та дітей, що дуже послабило її внутрішній духовний організм. У брежнєвську епоху на ґрунті тотальної корумпованості суспільства буйним чортополохом проросла гіперопіка батьків над дітьми; хабарництво — від садочка до інституту, — в якому пряму участь беруть і діти та молодь; нігілізм, апатія, розгубленість. Усе це— хвороби сучасної нашої родини. Дослідники з різних галузей наук засвідчують тут наявність кризи і ознак глибокої деградації. А надто, коли йдеться про місто, де особливо сильно відчуваються й сучасні планетарні руйнівні щодо сім'ї чинники: антропократичні прагнення, посилення міграції, гонитва за матеріальними благами тощо.

Криза сім'ї виявляється, зокрема, в зростанні кількості розлучень. Сьогодні соціологи констатують, що вдалою є лише кожна четверта новостворена сім'я. Починаючи з 80-х років минулого століття, на десять шлюбів припадає три розлучення, а в містах — на два шлюби — одне розлучення (Кравець В., 1995, т. 1, с. 48). Різко падає число новонароджень, у чому теж перед веде місто.

Спеціальними дослідженнями (В. Кравець) доведений також тісний зв'язок між станом сучасної родини та еволюцією поглядів у суспільстві. На її стабільність впливають:—

лібералізація поглядів на сексуальне життя, що втілюється, зокрема, у так званому масовому мистецтві (фільми, телепередачі тощо);—

легковажне ставлення в суспільстві до подружньої зради, невірності тощо;—

примиренність з фактами проституції, порнографії та ін.;—

втрата уваги до дівочої цнотливості ("вступати в шлюб незайманою — не модно" і т. ін.);—

індиферентне, а то й поблажливе ставлення до покритки;—

сприймання як норми сімейних конфліктів, сварок, розлучень тощо;—

негативна установка щодо сімейного життя, що виробляється в дітей як наслідок невдалого досвіду матері чи батька, нерідко дуже "дбайливо переданого"; сприяє цьому і власний досвід життя дитини в нестабільній, схильній до конфліктів родині;—

споживацькі установки, якими наше "матеріалізоване" суспільство особливо часто наділяє дівчаток: "мій чоловік має забезпечити мене всім необхідним", — це часто і стає головним критерієм добору партнера, а кохання і духовні потреби набувають другорядного значення;—

батьківська гіперопіка, коли батьки, а найчастіше матері, сприймають свою дитину як власність, грубо втручаються в її особисте і навіть сімейне життя, провокують незгоди, що часто веде до розлучень; сім'я розпадається лише тому, що зять не подобається тещі, а невістка — свекрусі;—

мода "пожити для себе", "погуляти на свободі", егоїзм;—

елементарні прогалини в громадському та культурному вихованні, невміння самостійно вести господарство і розпоряджатися сімейним бюджетом;—

черствість чи надмірна м'якість у родинному вихованні, нездоровий спосіб життя, пияцтво, злослів'я тощо;—

матеріальні труднощі, які особливо даються взнаки через нашу непідготовленість давати собі раду в нових умовах, а також рівень домагань, який значно перевищує наші можливості;—

зміщення соціальних ролей в традиційних стосунках чоловіка і жінки: чоловік помітно фемінізується, а жінка — маскулінізується, що позначається і на переоцінці вимог, і на взаємних претензіях.

Таким є далеко не повний перелік тих зловісних чинників, які можуть зруйнувати сьогодні подружні стосунки. Очевидно, що всі вони залежать від суспільної свідомості. Скажемо більше: сучасне суспільство як щось цілком нормальне сприймає навіть вигадки про "відмирання родини", "сексуальну революцію", "вільне статеве партнерство", "безшлюбні комуни" тощо.

Надмірна увага до сексуального життя стала сьогодні серйозною бідою планетарного рівня — такою, як схильність до алкоголю, наркоманії, СНІДу. Але й це ще не все. Видається, що сучасна науково-технічна революція (чи не надто багато революцій?) підвела до можливості "виробляти дітей" з клітини донора на фабриці, як бройлерів, ставити "дітовиробництво" на конвеєр. Усе це дає підстави сумніватися, що згадане є прогресом цивілізації. Тут, радше, йдеться про її загибель. Водночас усвідомлення цього факту стає найпершою передумовою виживання людини і суспільства. За таких умов повернення до духовності набуває характеру імперативу. Це однозначно визнають, зокрема, педагоги США (Декларація "Освіта — 2000"), які все більше уваги приділяють саме духовному розвитку дитини.

Зрештою, якщо уважно подивитися на наведений вище перелік проблем нашої родини, то стає цілком очевидним факт, що всі вони мають одне спільне джерело: втрата людиною духовного ґрунту під ногами і відхід від основних морально-етичних засад шиття. Вона то підносить себе до рівня божества, то опускає себе до рівня тварини. Весь процес деградації родини і людини, хоча і супроводжується так званим прогресом технічного життя, насправді означає для неї лише процес наближення до свого тваринного начала. Людина перестає дивитися в небо. Все, що закладено культурою в її душу в минулому, вимивається з неї. Втрачаються мораль, сором, цнотливість, жертовність, потреба служіння іншим. Значного поширення набуває сьогодні духовна хвороба антропоцентризму, культу людини, яка не хоче і не може обмежувати свої матеріальні потреби і в погоні за їх задоволенням готова перестати бути людиною.

Можна заперечити і тим, хто пояснює такий стан справ виключно економічними труднощами чи неуцтвом і безкультур'ям. Наші предки не жили в розкошах і не були грамотнішими, ніж сучасна людина. Але вони були Інакшими — найперше через те, що їхня моральність мала тривку духовну основу.

Очевидно, що статева розпуста — головний ворог родини — не е також неминучим наслідком технічного прогресу. За даними В. Кравця, у 1989 р. 65 відсотків дівчат до 20 років у Швеції не мали статевого досвіду, в той час як у нас його має половина молодих людей, починаючи з 16 років. Було б також грубою помилкою вважати, що в технічно розвинутій Європі сім'я розпадається повсюдно. За даними М. Стельмаховича, від двох третіх до трьох четвертих (за різними дослідженнями) громадян тут усе ж є прихильні до традиційної сім'ї. Великою мірою це стосується народів, що мають стійкі традиції: Голландія, Швеція, Великобританія, Норвегія, Австрія,