немає, є ряд теорій, у яких є дещо спільне. Мета і завдання навчання в більшості підходів передбачають не лише форму-вання знань, але й інтелектуальних, трудових, художніх умінь, зага-льний розвиток учнів. Зміст освіти практикується переважно предмет-ний, хоча мають місце інтегративні курси і в початкових, і в старших класах. Процес навчання повинен адекватно відповідати меті й змісту освіти і тому трактується як двобічний і керований учителем. Учитель керує навчально-пізнавальною діяльністю учнів, організує й забезпе-чує її реалізацію, стимулюючи самостійну роботу учнів, уникаючи крайнощів традиційної ілюстративної й реформаторської дослідниць-кої дидактики і використовуючи їх досягнення.
Становлення сучасної дидактичної системи
Сучасна дидактика прагне до розробки такої моделі процесу на-вчання, яка дозволила б поєднати в єдине ціле чуттєве пізнання з мисленням, практику — як джерело пізнання, так і критерій його істинності — з теорією, індивідуальні завдання і запити на освіту — з політикою держави в цій галузі. Таким чином, мова йде про створення універсальної і, разом з тим, гнучкої моделі системи освіти.
Сучасна модель процесу навчання не поєднує в жорсткому і ста-тичному вигляді окремі ланки процесу пізнання з певними фазами психофізіологічного розвитку учнів. Вважається неправомірним навчати дітей спочатку на рівні конкретного матеріалу, а потім, — на рівні абстрактного, тому що кожному рівню конкретного, наочно-дійового й образного знання про предмет відповідає певний рівень абстрактного мислення. Не можна вважати вірною й рекомендацію прилучати учнів до практичної діяльності вже після того, як вони пройдуть етапи пізнання за допомогою відчуттів і мислення. З перших днів перебування дитини в школі необхідно турбуватися як про пер-ше, так і про друге, і третє. Необхідно, щоб елементи діяльності учня були пов'язані як з конкретним, так і з абстрактним мисленням.
Висуваючи вимогу паралельного розвитку й одночасної взаємо-дії відчуттів, мислення і практичної діяльності в пізнанні, сучасна дидактична система прямує до усунення типової для традиційної й педоцентричної концепції суперечності між теорією і практикою, між знаннями і вміннями, між обсягами знань, що отримують учні від учителя і самостійно.
Сучасні дидактичні системи керуються принципом, згідно з яким учні повинні оволодіти основами систематизованих знань, а також певними уміннями і навичками як завдяки самостійних пошу-ків, які, однак, організуються вчителем і змістовно визначаються програмою навчання, так і шляхом сприйняття певної частини інфор-мації в готовому вигляді. Цей останній шлях рекомендується тоді, коли процес самостійного отримання знань потребує надто великої затрати часу або не сприяє розвитку здібностей і пізнавальних інтере-сів учнів. Саме тому сучасна дидактика критично осмислює і творчо використовує концепції формальних ступенів навчання гербартіанців і "педагогіки дії" Д.Дьюї. Функції цих концепцій нині перебрала на себе більш гнучка і всебічна концепція елементів процесу навчання, яка враховує не лише багатогранність і різноманітність завдань, що вирішуються в навчальних закладах різних типів і рівнів, але Й у відповідності з широко трактованим предметом дослідження загальної дидактики, різноманітність видів діяльності учасників педагогічного процесу – учителів і учнів.
В сучасних дидактичних системах підкреслюється необхідність врахування при доборі змісту навчання потреб як суспільного, так і індивідуального характеру. Учні повинні засвоїти основи системати-зованих знань про природу, суспільство, техніку і культуру, які дозво-ляють їм зрозуміти навколишню дійсність, а також брати участь в її перетворенні. При цьому оволодінню знань не може завадити відсут-ність в учнів відповідних інтересів, оскільки такі інтереси успішно можна формувати, розвивати і спрямовувати. Крім того, програми навчання повинні бути побудовані так, щоб учні могли здійснювати різноманітні види теоретичної і практичної діяльності, поєднувати теорію з практикою, що є важливою умовою всебічного розвитку, під яким розуміють їхній інтелектуальний, моральний, фізичний і естети-чний розвиток, а також оволодіння ними певним запасом технічних знань, необхідних у житті людини у XXI ст.
Висловлюючись за цілісність навчання на пропедевтичному рів-ні і за предметне — на рівні більш високому, — прихильники сучасної дидактичної системи визнають за необхідне обмеження цілісності навчання І і II або I, II і III класами школи, а також узгодження змісту окремих навчальних предметів, починаючи з третього класу.
Сучасна дидактика намагається позбутися крайнощів у виборі форм процесу навчання, підкреслюючи необхідність використання їх різноманітності (індивідуальна, групова, колективна) і рекомендуючи керуватися визначеними завданнями навчання й виховання.
Сучасна дидактика керується положенням про те, що результати навчання не обумовлені ні факторами спадковості, ні характеристика-ми середовища. Ці фактори здійснюють вплив на хід і результати процесу навчання, однак, його остаточні підсумки визначаються усвідомленою й цілеспрямованою діяльністю вчителя. Тому представ-ники сучасної дидактики заперечують і уявлення прогресивістів про вчителя як про "спостерігача й порадника" учнів, і концепцію гербар-тіанців, яка наділяє вчителя гетерономною функцією в процесі пере-дачі знань. Щоб уникнути названих крайнощів, сучасна дидактика утверджує провідну й керівну роль учителя в процесі навчання, визнаючи одночасно важливе значення самостійної роботи учнів.
ЛІТЕРАТУРА
І Державні документи, проекти і концепції національної освіти і національного виховання в Україні
1. Декларація про державний суверенітет України. - К., 1991.
2. Акт проголошення незалежності України // Радянська Україна. -1991.-31 серпня.
3. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. - К.: "Україна", 1996. - 56 с.
4. Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Педагогічна газета. — 2001. - № 7 (85), липень.
5. Закон України "Про освіту" //В кн.: Виховна робота в закладах освіти України. Випуск II. Збірник нормативних документів та ме-тодичних рекомендацій. - К.: ІЗМН, 1998. - С. 43-75.
6. Державна національна програма "Освіта". Україна XXI століття. -К, 1994.-62 с
7. Концепція національного виховання // Освіта. - 1994. — 26 жовтня.
8. Закон України "Про загальну середню освіту" // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 28 від 16 липня 1999 р. - С. 547-562.
9. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки Про мови в Українській РСР // Літературна Україна. - 1989. - № 45 від 12 листопада.
10. Закон України "Про вищу освіту". Прийнятий Верховною Радою України 17.01.2002 р.//Освіта.-2002.-№ 12-13
11. Концепція середньої загальноосвітньої школи України // Початко-ва школа. - 1990. - №11. - С. 35-38.
12. Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа) // Педаго-гічна газета. - 2002. - № 1 (91), січень.
13. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні: Педагогічні концепції. - К.: "Школяр", 1997. - 148 с.
14. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загаль-ної середньої освіти // Освіта України. - № 40. - 5 жовтня 2000 р.