Варіативна складова формується самим навчальним закладом, і в початкових класах для неї відводиться 10 % часу, а в основній і старшій школах — приблизно 16 % ("Освіта України", № 50, 13 груд. 2000 і "Освіта України", № 1—2, 14 січ. 2003).

У відповідних проектах зазначається, що зміст освітніх галузей на всіх рівнях формується на засадах науковості й системності знань, їх практичної спрямованості, цінності для соціального становлення особистості, гуманізації та демократизації шкільної освіти ("Освіта України", № 1—2, 14 січ. 2003). Ще кращі наміри декларуються з посиланням на Національну доктрину розвитку освіти. Основними напрямами оновлення змісту шкільної освіти мали би стати: її особистісна орієнтація, пріоритет загальнолюдських і національних цінностей, забезпечення якості освіти на основі новітніх досягнень науки, культури і соціальної практики.

Оцінюючи ці зусилля освітніх органів, слід, проте, відзначити їх певну обмеженість і "нерішучість". Очевидно, що визнання варіативної частини змісту може бути потрактоване лише як перший паросток вирішення фундаментальної проблеми вибору навчальних предметів.

У системах освіти держав з усталеними демократичними традиціями варіативна частина становить до 60—70 % годин і зорієнтована не лише на вибір навчального закладу, але й, найперше, на вибір окремої дитини, з максимальним урахуванням її можливостей і потреб. Звичайно, це вимагає значних коштів, бо предмет може бути обраний і невеликою кількістю учнів, а таких предметів пропонується іноді чимало. Держава за цих умов замовляє в школи лише ті предмети, які цілком необхідні для формування адекватного світогляду і нормальної поведінки людини в суспільстві (рідна мова і література, історія, наука (поняття про різні її галузі), іноді релігія, фізична культура тощо). Потребують також уточнення можливості й права різних типів шкіл (гімназій, ліцеїв, приватних шкіл та ін.), які повинні забезпечувати певну специфіку змісту едукації.

У річищі індивідуалізації змісту едукації розвивається також ідея профілізації класів у школі. У перспективі розвитку нашої освіти це стосується найперше старшої школи, яка мала б забезпечити органічне входження випускника в реальне життя — підготуватися до продовження навчання у ВНЗ за певним профілем (гуманітарний, фізико-математичний, природничий та ін.), або до участі у виробництві чи бізнесі. Цей останній профіль багато в чому мав би нагадувати підготовку в професійній школі. Принагідно зауважимо, що у Німеччині майже 76 % усіх дітей середнього і старшого шкільного віку навчаються у професійно-технічних школах.

Треба зазначити, що переоцінка змісту едукації в згадуваному напрямі не є випадковою і специфічною лише для нашої освіти і нашого часу. Аналогічною, наприклад, була ситуація в українській педагогіці Галичини міжвоєнного часу, коли після розпаду Австро-Угорської імперії суспільство переживало становлення ринкових умов співжиття.

Обґрунтовуючи доцільність і напрям освітніх реформ, Яким Ярема писав у 1934 р.: "Тому новочасний напрям в педагогії змагає саме до плекання і розвивання психічних здібностей на основі облегшеного і доволі вкороченого наукового матеріалу.

Хто набуде в школі таку спроможність, той відтак у житті легко може продовжити свої студії в різних областях знання, а також і в практичному житті буде вміти скоріше долати всякі перешкоди. Тому механічне вбивання матеріалу в пам'ять і не менш механічне опитування учнів реформа заступила спільною духовною працею учнів під проводом учителя, а ціллю тої праці є якраз вироблення згаданих здібностей" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 113—114).

Нарешті, варто зазначити, що низький темп демократизації змісту едукації в нашій освіті зумовлений також нивкою об'єктивних причин, зокрема, відсутністю коштів на виготовлення нових підручників, консервативністю та низькоякісною технологічною підготовкою вчителя, низьким рівнем його заробітної платні тощо. Усе це, звичайно, сповільнює відповідні процеси в освіті, але не скасовує їх гострої потреби.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.

Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.

Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.

Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.

Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.

Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.

Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.

Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.

Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.

Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.