Зовнішні чинники виховання і розвитку

План

1. Власна діяльність вихованця

2. Гра

3. Спорт

Власна діяльність вихованця

Під діяльністю розуміють систему усвідомлених рухів, дій, зусиль, скерованих на осягнення певної мети. її характер залежить від віку, статі, соціального стану, професії тощо того, хто зайнятий нею, а також від типу культури, клімату, від особистих прагнень і уподобань людини і т. ін. (Ващенко Г., 1952, с. 41). Люди зайняті здобуванням засобів для існування, навчанням чи вихованням, громадською, організаційно-господарською чи духовною діяльністю, мистецтвом, розвагами та іграми, захистом батьківщини чи громадського порядку тощо. У широкому сенсі навіть безцільне "проводження часу", намагання задовольнити якісь свої примітивні фізичні потреби чи інстинкти є діяльністю.

Педагогічне поняття праці. З широкого поняття діяльності К. Ушинський виділяє поняття праці як суто людське і однозначно позитивне, таке, що стосується специфічних потреб виховання. Він вирізняє в ньому кілька характерних ознак. По-перше, працею він уважає лише діяльність вільну, яку людина обирає сама; сюди не належить праця рабська, у виборі якої людина участі не бере. По-друге, праця повинна бути погоджена з християнською моральністю і орієнтуватися на осягнення дійсно людської мети (Ушинський К., 1954, т. б, с. 389). По-третє, терміном "праця" К. Ушинський називає діяльність творчу, тобто таку, яка супроводиться напруженням і прагненням робити щось якнайкраще, неповторно. По-четверте, праця, за К. Ушинським, є і повинна бути важкою, неприємною, обтяжливою, і такою її людина повинна приймати, бо лише в цьому випадку вона (за принципом контрасту) може бути джерелом насолоди. "Без страждань, — пише він, — нема насолод: страждання є єдиною монетою, на яку купують насолоди..." (Ушинський К., 1964, т. 6, с. 348). Такий ("педагогічний") погляд на працю дає К. Ушинському підстави пропонувати її загальне визначення: "Праця... є така вільна і погоджена з християнською мораллю діяльність людини, на яку вона наважується з безумовної необхідності її для досягнення тієї чи іншої істинно-людської мети в житті" (Ушинський К., 1954, т. 5, с. 889).

Праця дає людині матеріальні плоди, задовольняє її перші природні потреби, а відтак дає можливість накопичувати здобутки від неї у вигляді майна, передавати їх іншим, залишати у спадок, дарувати тощо. Але це не найголовніший зиск, який людина має від праці. Головна її функція — слугувати джерелом внутрішньої, духовної, животворчої сили, джерелом гідності, моральності й щастя. Ці здобутки від праці не можна ні купити, ні передати, на відміну від майна, своїм дітям. Вони залишаються з тим, хто працює (Там само).

Аналізуючи історію різних народів, що одержували багатство від щедрої природи чи нагромаджували його завойовництвом, а тому дозволяли собі "розслаблюватися", звільнятися від важкої праці (Стародавній Рим та ін. ), К. Ушинський простежує процес їх духовної деградації, зумовленої цією обставиною, занепад людської гідності, суспільної моральності. Уникаючи праці, суспільство прирікає себе на розбещеність та дикість, а відтак це і дорога до духовної та фізичної кволості. Продовжуючи цю думку, можемо сьогодні назвати народи, які, не будучи багатими від природи, своєю працею домоглися не тільки великих господарських успіхів, але й високо підняли свою духовну культуру (Голландія, Японія, Німеччина та ін.).

Повертаючись сьогодні обличчям до нашої дійсності, мусимо визнати, що життя за більшовицького режиму породило і в нас зневажливе ставлення до праці як до джерела корисних людині труднощів, сформувало небажання, а відтак і невміння долати їх, постійне прагнення не до кращих результатів праці, а до її полегшення, намагання споживати дармовий "комфорт", мати якнайбільше "вихідних", навіть якщо в їх ідеологію не віримо, якнайпізніше приходити на роботу і якнайраніше покидати її; привчаємо наших дітей не до труднощів праці, а до намагань її штучно полегшити, наприклад, купити за хабарі "гарні оцінки", а то й готовий диплом про закінчення навчального закладу тощо. Може здатися дивним, але саме "держава трудящих" зуміла прищепити людині зневагу до так званої чорної праці, небажання взяти лопату чи мітлу до рук, пройтися пішки, сісти на велосипед, зумовила втрату культу праці й натомість розвила культ споживацтва.

Безумовно, пояснення цьому слід шукати в самій природі підневільної праці та в природі людини. Як К. Ушинський, так і Г. Ващенко категорично протиставляють працю вільної людини, що супроводиться правом вибору, і працю рабську. "Невільний труд, — пише К. Ушинський, — не тільки не підвищує морально людину, але зводить її на ступінь тварини" (Ушинський К., 1954, т. 5, с. 389). Лише особисто обрана праця забезпечує їй поступ. Без неї людина навіть не стоїть на місці, вона йде назад, деградує.

Види праці. На основі функціонально-виховного підходу з-поміж видів праці цілком достатньо виділити лише два: фізичну та інтелектуально-духовну працю. Такий поділ має, звичайно, умовний і "поверхневий" характер. Бо не існує суто фізичної чи цілком інтелектуально-духовної праці. Але в кожній з них усе ж домінує фізичне чи інтелектуально-духовне напруження і, власне, це має для виховання і розвитку суттєве значення.

Кожна праця — фізична чи інтелектуально-духовна — має свою специфіку і, незалежно від рівня мотивації, вимагає від людини неоднакового напруження, а отже, неоднаково позначається на фізичному і духовному здоров'ї та розвитку людини. Рутинною, іноді нудною працею є різання дров ручною пилою чи копання городу. Вона вимагає лише механічних зусиль. Натомість робота водія машини, що дорогою мусить приймати багато рішень, швидко реагувати, є більш напруженою і, отже, глибше позначається на характері людини: удосконалює механізм реакції, розвиває швидкість прийняття рішення тощо. Деякі види праці передбачають необхідність навіть творчих вчинків, змушують діяти напружено і рішуче (робота лікаря-хірурга, летуна, офіцера в бою тощо).

Характеризуючи названі вище види праці, слід також зазначити, що вони можуть мати різну спрямованість — досередини і назовні, на моє власне "я" і на зовнішній світ. Особливо це стосується праці інтелектуально-духовної. Вектор зусиль людини, напрям її праці має в кінцевому підсумку дуже велике значення. Якщо праця передбачає переважно спрямування зусиль досередини, на сприймання світу, то це веде зазвичай до розвитку інтровертності. Відповідно, зусилля людини, скеровані на зовнішній світ, забезпечують розвиток екстра-вертких якостей, дуже корисних у практично-господарському житті людини і народу.

Мотивація праці. Праця задовольняє кілька головних потреб людини, серед яких варто виділити: а) потребу в життєвих засобах (харчування, одяг, житло тощо); б) потребу самовдосконалення і в) як засіб самореалізації й самовираження та ін. Перша з них дещо виходить за межі нашого предмета, і тут варто лише зазначити, що в понятті життєзабезпечення сьогодні акцент переносимо зі "служби людини державі" (так звана суспільно-корисна праця) на поняття "служба людині". Людина працює найперше на себе, а відтак у рамках свого волевиявлення — на свою родину, на свою громаду, державу, людство.

Особливий сенс для наших подальших міркувань мають, отже, такі функції праці, які безпосередньо пов'язуються зі становленням характеру. Початок їх розгляду — у мотивації праці.

Можна говорити про три види спонук до праці. Вони добре ілюструються легендою про трьох людей з тачками каміння на будівництві. На одне і те ж поставлене їм запитання: Що вони тут роблять? — ці люди дали, як відомо, три різні відповіді.

Відповідь перша: "Та ось змусили возити каміння, то й вожу". Це приклад праці з примусу, праці рабської. Вона не обрана самою людиною добровільно, не "прийнята" нею. З цією людиною не радилися і не рахувалися. її просто змусили. Очевидно, що за цих умов вона намагатиметься зробити якнайменше ходок, класти в тачку якнайменше каміння і лише чекати кінця роботи, бо це звільнить її від осоружного заняття. Як уже йшлося, підневільна праця руйнує людину, і К. Ушинський виключає її навіть з самого поняття "праця" — як чинника виховання.

Відповідь друга: "Я заробляю на прожиття для своєї родини". Така мотивація, зрозуміло, носить прагматичний характер. Але в її основі — власний вибір людини, прагнення результату, намагання, щоб цей результат — заробіток — був якомога більшим, бо від цього залежить добробут моєї родини.

Я не проти полегшити собі працю, але лише за умови, що це не відіб'ється на її результаті, від чого залежить заробіток. І не лише кількість, але і якість праці має тепер сенс. Націленість на результат праці стає основою моєї трудової самореалізації. Я намагаюся вчасно розпочати працю, добре її виконувати і якнайбільше, звичайно, за неї отримати. Це природно, і такий тип мотивації лежить в основі праці переважної більшості людей, що працюють на сучасному конвеєризованому виробництві.

Відповідь третя: "Я будую Собор". Людей, що "будують Собор", на світі небагато. Це — ідеалісти. Але їхня діяльність залишає на землі найглибший слід. Вони прагнуть до Високого і Вічного, а тому, вдивляючись у Нього,