Звичайно, цей скоріше літературний, ніж науковий погляд на головне джерело мотивації діяльності не вичерпує всієї складності цього поняття, що витворюється працею душі Й впливом зовнішніх чинників. Але в організації виховання, особливо коли йдеться про становлення характеру людини, від урахування цих трьох моментів залежить багато.

Працьовитість. Займаючись щоденно працею, людина звикає до неї, пристосовується часом настільки, що перестає відчувати тягар праці. Це особливо спостерігається серед людей старших, передусім сільських, що провели все життя в праці. Відходячи від неї, такі люди часто почувають себе дискомфортно. Це — ознака працьовитості людини, поняття, що, зрештою, містить як елемент звички, так і виробленої з часом прихильності, шанобливого ставлення до праці. Становлення звички Праці дуже полегшує участь людини в ній. Це — як тренованість у будь-якій діяльності. Відсутність її завжди спричиняє потребу додаткових зусиль над собою. Вироблення звички до праці не тільки полегшує саму працю, але й спонукає до неї.

Виховання працьовитості — "не гра в працю, а справжнє трудове життя — з потом, втомою, мозолями, відпочинком і радістю досягнутої мети" (В. Сухомлинський). Звідси однозначним є ставлення К. Ушинського і Г. Ващенка до "лакейського проводження часу", коли людина залишається без думки в голові; бо саме в ці хвилини псуються голова, серце і моральність. Зрештою, як зауважує К. Ушинський, діти вчаться марнувати час і в класі, коли вчитель працює сам і лише зрідка пропонує комусь із учнів відтворити сказане. А тому він категорично настоює на тому, що "наставник не повинен забувати, що його найголовніший обов'язок полягає в привчанні вихованців до розумової праці і що цей обов'язок більш важливий, ніж передача самого предмета" (Ушинський К.,1978, с. 146).

Виховна і розвивальна функція праці. Як уже зазначалося, благодатний вплив на людину має лише праця вільна, самостійна, самодіяльна. Лише за цієї умови власні вольові процеси в поведінці не підмінюються страхом, честолюбством, брехнею, пристосуванством. Прагнення діяльності, як підкреслює К. Ушинський, треба завжди розвивати в єдності з прагненням самостійності й свободи.

Очевидно, що передумовою здійснення таких підходів є, з одного боку, демократизація стосунків — у родині, в школі, в суспільстві, а з іншого — допомога дитині в розумінні й усвідомленні сенсу праці, про що вже йшлося в деяких попередніх розділах. Неможливо виховувати, лише вказуючи на працю інших. На цій обставині неодноразово зупинявся ще Аристотель. Він уважав, що моральні чесноти розвиваються в людині через дію, через звичку (ethos), чому й називаються "етичними". І хоча людині властиві зародки чеснот, вони стають ознаками вихованості лише внаслідок дії: лише діючи справедливо, людина стає справедливою; діючи помірковано, стаємо поміркованими; діючи хоробро, стаємо хоробрими; лише працюючи, стаємо працьовитими і т. ін. Саме "визнання" чеснот, "прихильність" до них — ще не вихованість.

Конкретизуючи виховні та розвивальні функції вільної самостійної праці, варто зазначити бодай найголовніші з них, а саме: як чинник виховання характеру, як підстава гармонії зі середовищем, як засіб морального самовдосконалення людини, як джерело щастя тощо.

"Праця є школою волі й характеру", — пише Г. Ващенко. Вона пов'язана з вольовими процесами; вільна праця завжди передбачає напруження волі. У процесі участі в праці виробляються такі риси, як настирливість, здатність переборювати власну інертність, здібність планувати і керувати рухами свого тіла і думками. Праця передбачає, як правило, і участь інтелекту, що веде до його розвитку. Виступаючи на Першому українському педагогічному конгресі, відомий педагог Д. Бурко висловився навіть за розробку спеціальної програми конкретної участі дітей у діяльності, власне, з метою розвитку в них певних рис характеру. Саме лише "моралізування" а цього приводу, на його думку, нічого не дає.

Праця виступає в житті людини і як джерело гармонії з навколишнім середовищем. Працьовита людина завжди здатна дати собі раду, знаходити вихід із скрутних ситуацій, на відміну від людини лінивої, до праці незвичної. Вона не плаче, не нарікає на когось і на щось, вона постійно шукає застосування своїм силам та рукам і знаходить його. Лінива людина завжди незадоволена; у своїх клопотах вона схильна звинувачувати державу, владу, Президента, але не себе. Це й породжує дисгармонію в ЇЇ стосунках з довкіллям. Характерним прикладом цьому є теперішня Німеччина. Будучи колись єдиною працьовитою нацією, сучасні німці поділяються на "східних" ("ості"), що увібрали в себе психологію споживацтва і в бунтарському пориві надягають "будьонівку" та йдуть відстоювати права "трудящих", і "західних" ("весті"), які вміють працювати і звички до праці ніколи не втрачали, а відтак на демонстрації час витрачають рідко.

Праця слугує засобом утвердження моральності в людині, що, зрештою, також проходить через процес напруження. Цій проблемі, як відомо, багато уваги приділяв В. Сухомлинський. На його думку, саме через напруження, "в якому людина виявляє і утверджує себе, визначає свою позицію в боротьбі проти зла", мужніє її моральна позиція. З іншого боку, саме в дрібній, повсякденній невимогливості батьків щодо дітей вбачав В. Сухомлинський причину моральних вад людини.

Праця — головне джерело щастя людини. Щастя не передається у спадок від батьків і не дається, як дар Божий. Людина осягає його лише власною працею. Водночас це також єдине, доступне кожній людині його джерело. Звідси К. Ушинський наполягяє на тому, що сім'я, якщо вона хоче ощасливити свою дитину в майбутньому, повинна привчити її саме до праці, сформувати звичку працювати. "Зрозумійте неминучий психологічний закон праці в житті і, якщо хочете жити згідно з законами душі, якщо не хочете страждати від їх порушення, то майте серйозну мету в житті, якої ви могли б досягнути вільною працею; якщо ви вдало виберете працю і вкладете в неї всю свою душу, то щастя само вас відшукає" (Ушинський К., 1954, т. 5, с. 380).

Підкреслюючи велике значення праці у вихованні, В. Сухомлинський з гіркотою відзначає, що сьогодні неробство і ледарство проникають навіть у сільське життя, де, здавалось би, сама обстановка унеможливлює їх (Там само, с. 442). Це синдром "соціалістичного" виховання, що робить людину в кінцевому рахунку нещасливою.

Індивідуалізація праці й працездатності. Процес праці — це не лише формування здатності до неї, чи навпаки — лінивства, але й сфера, у якій тісним вузлом пов'язані між собою духовні, психічні, соціальні та фізичні якості й можливості людини. Уже сам початок якоїсь праці виявляє потребу волі: перші труднощі можуть підсилити бажання досягти успіху, а в інших дітях вселити зневіру в свої сили. Дає про себе знати також рівень енергійності: жваві діти долають труднощі, інертні жаліються на них і "капітулюють". Успіх праці залежить від багатьох інших чинників психологічного і біологічного характеру. Тут має значення також стан здоров'я, вік, стать, харчування, місце проживання (країна, околиця), клімат, погода, пора року, а також природні властивості людини — тип уваги, пам'яті й фантазії, емоційність, темперамент, тип волі, інтерес, досвід, енергозатратність організму тощо ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 135).

Антиподом енергійності є втома. Вона настає як наслідок використання енергетичного ресурсу — в нервовій системі та в мускулатурі. Діти втомлюються швидше, ніж дорослі. Схильність до втоми особливо помітна під час статевого дозрівання, при поганому харчуванні тощо. Швидко втомлює нецікава праця і та, в якій маємо менше досвіду, праця напружена.

Усе це свідчить про те, що, формуючи в дитини сталу працездатність, мусимо обережно пропонувати предмет діяльності, а також глибоко індивідуалізувати кожен акт праці. "Свідомість наша не любить ні занадто легкої, ні занадто важкої роботи і вона любить середину, тобто посильну працю, але стан цієї середини в різних людей неоднаковий. Він визначається, з одного боку, нашими здібностями, а з другого — силою нашої волі", — писав К. Ушинський (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 245).

Гра

Гра посідає особливе місце в дитинстві людини і виступає як замінник праці. На думку психологів, яку поділяє і Г. Ващенко, у процесі гри дитина набуває навичок, які виявляються пізніше потрібними для праці. У кожної статі при цьому свої