сумління і схильності до добра. А звідси і специфічна вимога до виховання: не відкидаючи традиційних прийомів і методів, сучасна педагогіка повинна виробляти та застосовувати й такі підходи, які апелювали б до внутрішньо-чуттєвого, ірраціонального в людині. Бо духовність, що є стрижнем виховання, не можна збагнути розумом, її можна лише відчути, а відтак "...навіть наймудріший наставник не може досягнути останньої глибини тієї потаємної боголюдської реальності, якою є людська особистість" (Франк С, 1992, с. 367).
4. Творець дав людині волю і розум і поклав на неї відповідальність за себе, зобов'язав її бути самодостатньою. Отже, педагогіка покликана допомогти людині цей важкий обов'язок здійснювати, розвиваючи власну життєву стратегію, здатність адекватно осмислювати і будувати свою діяльність, а також волю до того, щоби цю діяльність доводити до бажаного результату. Це означає — сприяти її саморозвитку.
5. Християнська повага і любов до людини є основою християнського гуманізму, а отже, і гуманізму соціального, що завжди був властивий нашій виховній традиції, нашій Етно-педагогіці. Людина — найвища цінність як істота богоподібна, яка, однак, завжди усвідомлює себе творінням Когось, Хто вищий за неї. "Людина не є свавільним володарем свого життя; вона — вільний виконавець вищих повелінь, які водночас є вічними умовами її життя" (Франк С, 1992, с. 36). Вона є виконавцем необхідного, потрібного, правди, волі Божої (Там само, с. 108). Ця формула віддзеркалює головну сутність саме християнського гуманізму і ту межу, яку педагогіка в своєму трактуванні людини не має права переступати — межу неминучого і необхідного підпорядкування людини Вищій Силі. Таким чином, з точки зору традиційно-християнської стратегії виховання, людина не є "продуктом" діяльності виховника. Вона завжди є чимось більшим, бо живе своїм власним внутрішнім життям. Людина — істота, котра перебуває вічно в стані внутрішньої боротьби, але водночас істота самодостатня. Вона досвідчена і обмежена, сильна і слабка, добра і зла, правдива і брехлива і т. ін. Вона завжди в дорозі. Але за всіх обставин вона —Людина, і в цьому сенсі, власне, християнство пропонує педагогіці демократичні засади виховної взаємодії.
Література
Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.
Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.
Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.
Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.
Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.
Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.
Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.
Біблія. — К., 1992.
Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.
Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.
Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.
Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.
Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.
Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.
Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.
Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.
Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.
Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.
Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.
Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.
Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.
Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.
Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.
Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.
Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.
Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.
Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.
Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.
Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.
Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.
Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.
Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.
Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.