Очевидно, аби в момент випробування скористатися цими порадами, людина повинна мати вже відповідний рівень загальної і, зокрема, моральної культури. Самовиховання в трактованому сенсі, коли людина є і вихованцем, і виховником, це процес взагалі складний і доступний лише людям, схильним до самостійності й високих прагнень. Велике значення має те, як відбувалося формування людини в ранньому віці, наскільки міцним є первинний (родинний) моральний фундамент.

Участь у доброчинній діяльності й жертовність

Доброчинна діяльність розпочинається зі щоденного спілкування з людьми, з нашого вміння розуміти їх, відчувати їх клопоти, бачити, що в них на душі, вміти ставити себе на їх місце. Якщо це людині вдається, то вона не є вже самообмеженою і має тут місток для доброчинності.

Відчуття чужого болю спонукатиме нас до ретельного виконання власних обов'язків і обіцянок, наших дій щодо інших. Це особливо суттєве у догляді за хворими членами сім'ї. Недбалість у приготуванні їжі, прибиранні кімнати хворого, у ставленні до його просьб тільки посилює його муки. Хворий легко вловлює нашу нервозність і нетерплячість. Усе це належить до поняття такту, якого можна навчити і навчитися. Те саме недбале ставлення до людей, холодну черствість спостерігаємо на вокзалах, у державних установах, де нікого не болить, що люди годинами вистоюють у чергах, не мають де присісти.

Навчання мистецтва думати про інших спирається на силу душі й водночас є засобом її розвитку. Власне догляд за хворим і немічним, увага до людей будь-де вважалися чи не найкращою школою вдосконалення добрих сил душі, які йдуть від самопосвяти та від самодисципліни.

Підкреслюючи велике значення доброчинності в становленні громадянського світогляду людини, Софія Русова дає низку порад, що стосуються дошкільного виховання. Ось деякі з них .

"Треба якомога раніше давати дитині відповідні її силам і розвитку соціальні обов'язки: прислуговувати за сніданком, прибирати в хаті, помагати молодшим товаришам одягатися, митися і т. п. Кожній старшій дитині в дитячому садку чи в захисті можна доручити яку дитину з меншеньких діток, щоб та, старша, вже відповідала за її чистоту, упорядкованість. В кожному випадкові треба вимагати від дитини тієї чи іншої свідомої акції на допомогу чужій людині, але за яку ми дізналися, що вона бідує..." (Русова С, 1994, с. 5).

Велика виховна сила доброчинної діяльності полягає втому, що, здійснюючи практично кожний добрий вчинок, людина вимушена робити над собою активні зусилля, змушувати себе чимось жертвувати, щось втрачати, хоча б спокій чи комфорт, і все це — за покликом віри в ідеали. У цей спосіб людина особливо активно долає в собі черствість, байдужість, безвольність, нігілізм тощо.

В основі жертовності теж лежить любов до людей. Любов — почуття, яке не передається ззовні. Від нього багатіє душа не того, кого люблять, а того, хто любить. Мало що варта любов батьків, які люблять своїх дітей. Тим більше, що ця любов має біологічну основу. Вона є запорукою збереження потомства, атому властива і тваринному світові.

Дещо іншої природи любов до батьків, як, зрештою, і до інших людей. Вона збагачує душу і є справжньою чеснотою. Це любов завжди жертовна і веде до доброго вчинку. Посидіти біля ліжка хворої бабусі, почитати газету незрячому, навіть поговорити з ним, коли ти не маєш до розмови власного зацікавлення, винести судно з-під хворого, випрати його брудну білизну, подати допомогу немічній людині, яка її потребує, допомогти іншому у важкій праці, — все це елементи доброчинності.

Доброчинна діяльність передбачає активність, веде до вдосконалення світу, до творення добра. В. Сухомлинський у своїй праці на перше місце ставив не слова, не свідомість дитини, навіть не віру в добро, а вчинки, у яких виявляється ставлення її до іншої людини, до всього людського (Сухомлинський В., 1977, т. 1, с. 218). Він уважав, що "гуманні вчинки в отроцтві й юності облагороджують особистість, підносять людину в її духовному розвитку" (Там само).

благодійна діяльність є важливою сферою морального виховання в американських школах. Учні беруть участь у товариствах чи фондах допомоги бідним, немічним і бездомним, збирають пожертви, харчі й одяг для них; беруть участь у допомозі потерпілим від стихійного лиха; відвідують будинки для перестарілих і допомагають їм. Іноді навіть дитячі табори влаштовуються поруч з такими будинками. Благодійна діяльність може бути зорієнтована і на допомогу старших учнів меншим. Усе це стимулюється школою з допомогою диференційованого оцінювання, визначення рейтингу тощо.

Наша традиційна система навчання у школі не відповідає такому поглядові на речі. Домінування інформативності та обмеження самостійної діяльності у сфері виховання часто призводять до роздвоєння особистості: дитина може визнавати потребу доброго вчинку і вірити в це, але водночас чинити зовсім інакше, і часто до цього спонукають умови.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.

Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.

Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.

Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.

Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.

Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.

Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.

Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.

Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.

Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.