Методи стимулювання особистості

План

1. Методи стимулювання

2. Система засобів виховання

3. Засоби всебічного розвитку особистості

4. Взаємозв'язок методів і засобів виховання

Стимулом у Стародавній Греції називали палицю з загостреним наконечником, який використовували погоничі биків і мулів.

Пряме і безпосереднє призначення стимулів — прискорювати або, навпаки, гальмувати певні дії.

Найвідомішими методами стимулювання є заохочення і пока-рання. Педагогіка XX ст. звернула увагу на змагання.

Заохочення – вираження позитивної оцінки дії вихованців. Його види: схвалення, підбадьорення, похвала, вдячність, надання почесних прав, нагородження грамотами, подарунками.

Умови ефективності використання методу заохочення:

1. Необхідна розумна доля заохочення. Враховується, перш за все, психологічний аспект заохочення, його наслідки. Заохочуючи, вихователі повинні прагнути, щоб поведінка вихованця мотивувалась і спрямовувалась не на прагнення отримати схвалення або нагороду, а внутрішніми переконаннями, моральними мотивами.

2. Заохочення не повинно протиставляти вихованця решті членів колективу.

3. Заохочення повинно розпочинатися з відповіді на питання: кому, скільки і за що.

4. Заохочення вимагає індивідуального підходу.

5. Використовуючи заохочення, необхідно виявляти обережність і почуття міри. Не потрібно хвалити:

а) за те, що дароване природою (розум, здоров'я, врода тощо);

б) за те, що досягнуто не своїми зусиллями, своєю працею;

в) понад два рази за одне й те ж досягнення;

г) у зв'язку з жалістю;

д) у зв'язку з бажанням сподобатися. Однак, варто пам'ятати, що того, хто хвалить, не завжди люблять. Необхідно утримуватись від заохочень там, де без них можна обійтись.

Покарання — це метод педагогічної дії, яка повинна запобігати небажаним вчинкам, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Як і інші методи виховання, покарання розраховане на поступове перетворення зовнішніх стимулів у стимули внутрішні.

Відомі види покарання пов'язані з:

а) накладанням додаткових обов'язків;

б) позбавленням або обмеженням певних прав;

в) вираженням морального осуду.

В сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, попередження, обговорення на зборах, догана, відлучення від занять, виключення зі школи та інші.

Серед педагогічних умов, що визначають ефективність методу покарання наступні:

1. Покарання є більш ефективним, якщо воно здійснюється ко-лективом або підтримується ним. Учень гостріше переживає почуття вини, якщо його вчинок засудив не лише вихователь, але й товариші, друзі. Тому потрібно спиратися на громадську думку.

2. Не рекомендується використовувати групові покарання.

3. Якщо рішення про покарання прийнято, то порушник повинен бути покараний.

4. Покарання буде ефективним, якщо воно зрозуміле учневі і він вважає його справедливим. Після покарання про нього не згадують, а з учнем підтримують нормальні стосунки.

5. Здійснюючи покарання, не можна ображати учня. Караємо не за особистою неприязню, а за педагогічною необхідністю. Формула "вчинок — покарання" повинна дотримуватися неухильно.

6. При вирішенні питання, за що карати, рекомендується дотри-муватися такої лінії: від покарань, спрямованих переважно на гальму-вання негативних вчинків, рис характеру, звичок до покарань, суть яких полягає в тому, щоб виробити певні позитивні якості.

7. Основою для використання методу покарання є конфліктна ситуація. Але не всяке порушення і відхилення від норми обумовлює дійсно конфліктну ситуацію і, отже, далеко не при всякому порушенні варто використовувати покарання.

8. Не поспішайте карати до тих пір, поки немає чіткої ясності в ситуації, поки немає повної впевненості в справедливості і корисності покарання.

9. Не допускайте перетворення покарання в засіб помсти, не ставайте на шлях формальних засобів впливу, бо покарання дієве лише тоді, коли воно максимально індивідуалізоване.

10. Покарання вимагає педагогічного такту, глибокого знання педагогічної і вікової психології, а також розуміння того, що тільки одними покараннями справі не допоможеш. Тому покарання викорис-товують лише в комплексі з іншими методами виховання.

11. Покарання не повинно шкодити здоров'ю – ні фізично, ні морально.

12. За один раз – одне покарання (якщо навіть одночасно було здійснено кілька негативних вчинків).

13. Не можна карати і сварити: коли дитина хвора; їсть; після сну; перед сном; під час гри, роботи; відразу після фізичної або душе-вної травми; коли виявляє нездатність, нерозумність, недосвідченість; коли не може впоратися зі страхом, неуважністю, лінощами, рухливіс-тю, роздратуванням, з іншим недоліком, докладаючи щирі зусилля.

Змагання – один із засобів стимулювання різнобічної діяльності учнів. Лише в системі гармонійно організованих засобів виховання воно стає дійовим і ефективним.

У шкільній практиці використовуються різні види змагання, що організуються з урахуванням віку учнів у процесі виконання ними різноманітних трудових і творчих завдань.

Відомі такі форми змагання, як конкурси і олімпіади, фестивалі і огляди художньої самодіяльності дітей, виставки образотворчого мистецтва і технічної творчості, шкільні спартакіади, вікторини та ін. Змагання такого характеру сприяють виявленню і розвитку інтересів і творчих здібностей учнів, розширенню знань і світогляду, активізації пізнавальної та іншої суспільно-корисної діяльності.

Теорія і методика шкільного змагання недостатньо розроблена, а невміла організація змагання може обумовити небажані педагогічні результати. Необхідно дотримуватися етичних норм. Не можна, на-приклад, організовувати змагання в чуйності, гуманності, принципо-вості, хоча вміла, педагогічно продумана організація змагання в сфері діяльності школярів і створює сприятливі умови для формування і зміцнення цих якостей. Змагання допомагає мобілізувати активність, самодіяльність та ініціативу учнів.

Система засобів виховання

Засоби виховання – це сукупність прийомів виховання; як пра-вило, це предмети матеріальної і духовної культури, що використову-ються у виховному процесі для вирішення конкретних виховних завдань.

Засобами виховання є художня література та інші книги, газети, журнали, радіо, телебачення, кіно, театр, виставки, музеї, ігри, спорт, художня самодіяльність, цікавий співрозмовник, різноманітні предме-ти культури і природи.

Будь-який об'єкт матеріальної чи духовної культури виконує функцію засобу виховання за таких умов:

1) з ним пов'язана інформація, необхідна для розвитку внутріш-нього світу особистості вихованця;

2) він виділений як предмет засвоєння в образній, наочно-дійовій або знаково-сигнальній (усній чи письмовій) формі;

3) об'єкт разом зі своєю інформацією залучений до спілкування і спільної діяльності вихователя і вихованців.

Кожен об'єкт має свої характеристики: фізичні, хімічні, естети-чні та ін. Крім об'єктивних характеристик, він набуває при виконанні функції засобу виховання ще й педагогічні характеристики, найваж-ливішими з яких є: повнота інформації про об'єкт, спосіб використан-ня даного засобу вихователем; можливості використання його самими вихованцями в майбутньому самовихованні. Педагогічні характерис-тики засобу виховання обумовлені об'єктивними і суб'єктивними причинами. Об'єктивно вони є продуктом культури і традицій народ-ного виховання, в яких закріплені способи передачі духовних ціннос-тей за допомогою вже сформованих засобів виховання.

Суб'єктивні причини обумовлені діяльністю вихователя, який конкретизує способи використання засобів виховання у відповідності з метою і завданнями та рівнем вихованості дітей, враховуючи нові вимоги суспільства до особистості, сучасні педагогічні рекомендації і передовий досвід виховання.

Виховні можливості одиничного засобу виховання обмежені; реально вихователь використовує систему засобів виховання, причому чим багатший набір використовуваних засобів виховання, тим ефек-тивніший його результат. Залежність рівня виховання дітей від вико-ристовуваної системи засобів виховання є одним з фундаментальних законів педагогіки.

Засоби виховання обумовлені метою і завданнями виховання, методами і формами організації виховного процесу, здійснюють помітний вплив на всебічний розвиток особистості. Для виховання будь-якої якості особистості, будь-якого переконання, елемента внут-рішнього світу особистості необхідні адекватні (відповідні) засоби виховання.

Система засобів розробляється вихователем у відповідності з метою і завданнями виховання. Розрізняють завдання перспективні (на декілька років), середньо-термінові(переважно на рік) і поточні (на тиждень). Одні засоби виховання є спільними, використовуються для досягнення будь-якої мети, інші — спеціальні – для досягнення окремих завдань. До загальних (спільних) засобів належать газети, журнали, художня література, фізична культура.

Перспективні завдання містять у собі виховання стійких харак-теристик особистості. Для їх формування вибирають і довгострокові фактори життєдіяльності: колектив вихованців, колектив вихователів, продуктивна праця дітей та ін. На кожному етапі виховання перспек-тивні завдання конкретизуються й уточнюються, зі зростанням рівня вихованості вони розвиваються і ускладнюються. З віком вихованців змінюються і засоби виховання.

Середньо-термінові завдання пов'язані з вирішенням виховних проблем, актуальних для даного віку; тому засоби виховання визна-чаються з урахуванням вікових особливостей учнів. Так, у випускних класах актуальною є проблема вибору професії, подальшого життєво-го шляху. Для розв'язання цієї проблеми вихованцям пропонуються різноманітні засоби з професійної орієнтації: література, кінофільми,, біографії видатних спеціалістів з різних професій і т.д.

Поточні (оперативні) завдання визначаються вихователем, ви-ходячи з рівня вихованості учнів і необхідності конкретизації перспе-ктивних і середньо-термінових завдань, потім добираються адекватні засоби виховання. Наприклад, для формування звичок культурної поведінки (поточні завдання) вихованцям повідомляються правила поведінки, які розучуються, запам'ятовуються і використовуються. Ці правила і особистий приклад вихователя є засобами виховання. Осо-бистість вихователя є одним з найважливіших засобів виховання. Вихователь є для учнів конкретним зразком поведінки, носієм і розпо-всюджувачем культурних і національних цінностей, у тому числі норм поведінки, культури мови, естетичних і моральних ідеалів.

Формами організації виховного процесу є різноманітні позакласні і позашкільні заходи, сімейні справи, заняття в гуртках, секціях, туризм, художня самодіяльність, різноманітні види праці. В них вико-ристовується система засобів виховання, адекватних поставленим завданням.

Існують загальні і спеціальні форми організації виховного про-цесу (за їх відношенням до засобів виховання).

До загальних форм позакласної роботи належать гуртки, олімпі-ади, тематичні вечори, свята, огляди, конкурси, виставки. В них. бе-руть участь всі школярі або кілька паралелей (початкові класи, 5-9 класи,