Проблемні групи займаються систематизацією, повідомленням і поширенням передового досвіду, вони спільно розробляють і впроваджують у практику прийоми і методи роботи. Починається робота групи з вивчення літератури з тієї чи іншої проблеми, відвідування уроків різних учителів, вироблення спільних гіпотез, пропозицій, які потім перевіряються на практиці. Проблемні групи працюють творчо, активно втручаються в навчальний процес. У процесі самостійної роботи активно формується педагогічна майстерність. При глибокій зацікавленості керівництва і громадських організацій школи діяльність проблемних груп сприяє створенню в колективі творчої атмосфери, що, в свою чергу, приваблює в проблемні групи все нових і нових учителів.

Практикуми. В системі підвищення кваліфікації вчителів має місце певний розрив між колективними формами роботи та індивідуальною підготовкою до занять і виховних заходів. Однією з форм самоосвіти є практикуми. На початку навчального року (в деяких школах у кінці попереднього навчального року) вчителі-предметники отримують план роботи практикумів (районних і шкільних) з вказівкою тем по класах, завдань за темами (які задачі розв'язати, підготувати досліди, прочитати літературні джерела) і рекомендований список літератури з кожної з визначених тем.

Засідання секції практикуму відбувається раз на місяць. Методист чи викладач-майстер читає невелику за обсягом лекцію, потім розв'язуються одна-дві складні задачі, обговорюються тематичні плани і питання методик. У процесі вивчення теми проводяться відкриті уроки. Керівники методичних об'єднань ретельно підбирають теми для практикумів, не варто визначати багато тем. Неможливо і немає необхідності готувати кожного вчителя з кожної теми. Завдання в іншому: виробити навички роботи, здатність до творчого пошуку, показати зразки уроків. Робити це корисно на складних темах, які розширюють науково-педагогічний світогляд.

Проведення відкритих і показових уроків. Керівництво школи використовує досвід майстрів педагогічної праці для демонстрації методів навчально-виховної роботи. Наприклад, проводиться відкритий урок проблемного навчання, урок з використанням технічних засобів, робота з підручником на уроці тощо. Важко переоцінити значення таких уроків, якщо вчителі вчасно підготуються до їх сприйняття: прочитають потрібну літературу, заглибляться в особливості творчого пошуку колеги.

Науково-теоретичні конференції і педагогічні читання. У багатьох школах один раз на рік успішно проводять підсумкові науково-теоретичні конференції і педагогічні читання як своєрідний звіт учителів, які підготували реферати, доповіді, повідомлення про підсумки своїх пошуків з тієї чи іншої проблеми. Вчителі знайомляться з передовим досвідом, обмінюються думками, заздалегідь готуються до конференцій і читань, проводять пошукову творчу роботу, що збагачує педагогічний процес.

Самоосвіта вчителів

Колективні форми роботи (на курсах інститутів підвищення кваліфікації, в інститутах післядипломної освіти, в методичних об'єднаннях, лекторіях тощо), спрямовані на підвищення кваліфікації і теоретичного рівня вчителів, необхідно поєднувати з самоосвітою. Тільки в органічному поєднанні колективних та індивідуальних форм роботи може бути успішне вирішення проблеми систематичного розширення світогляду і підвищення ділової кваліфікації кожного учителя. Серйозну увагу необхідно приділяти питанням теорії і практики гуманістичного виховання.

Найважливішими напрямками самоосвітньої роботи з предмету можуть бути:

ѕ вивчення нових програм та підручників, розуміння їх особливостей та вимог;

ѕ вивчення додаткового наукового матеріалу;

ѕ самостійне розв'язання задач, організація лабораторних і практичних робіт, дослідів та вправ;

ѕ вивчення технічних засобів навчання, комп'ютера.

В галузі методики варто приділяти особливу увагу прийомам диференційованого навчання, розвитку розумової діяльності учнів, самостійності, практичних навичок та встановленню зв'язку урочних і позаурочних занять з свого предмету.

Педагогічна самоосвіта здійснюється різними засобами: систематичне вивчення новинок художньої, спеціальної і педагогічної літератури, при цьому робляться нотатки, складаються конспекти або тези. Багато вчителів мають спеціальні картотеки, які допомагають використовувати необхідний матеріал. Самоосвіта дає ефективні результати у тому випадку, коли вона здійснюється цілеспрямовано, рівномірно й систематично. Корисно скласти індивідуальний план самоосвіти. Як показує досвід, учитель в змозі виділити на підвищення кваліфікації 7-9 год. на тиждень (виключаючи безпосередню підготовку до уроків). В ці години входить і відвідування методичних об'єднань, лекторіїв, музеїв, екскурсій, диспути, практикуми, проблемні семінари та інші види колективної й індивідуальної роботи, спрямованої на вивчення наукової літератури і передового досвіду кращих учителів.

Організація допомоги молодому вчителеві

Молодий вчитель прийшов у школу. Чи підготовлений він до роботи з учнями? Цілком зрозуміло, що як би добре не готував вуз, вирішальне становлення майстерності відбувається лише в школі, в живій роботі з дітьми, на практиці. Саме в перші роки, з перших днів розпочинається найбільш інтенсивне формування тих якостей, які й визначають міру майстерності майбутнього вчителя.

Кажуть, добре, якщо вчитель потрапив у висококваліфікований, добре згуртований міський педагогічний колектив. Під рукою і посібники, і методичні розробки, досвідчені вчителі, поряд інститути, бібліотеки. Але тут є свої труднощі: у таких школах — високий рівень вимог, розвинуті учні, підготовлені батьки. А як бути молодому вчителю у сільській школі? Там нижчий рівень вимог, але вчитель фактично один, викладає він у різних класах і нерідко два-три предмети, порадитися ні з ким, потрібних посібників знайти ніде... Різні умови вимагають і різних форм допомоги, але є й дещо спільне, що потрібно враховувати.

Які труднощі зустрічаються в роботі молодого вчителя?

Перш за все, у галузі навчання молодий вчитель недостатньо володіє конкретним матеріалом з теми. Він знає, наприклад, творчість Т.Г.Шевченка, Ї.Я.Франка або історію французької революції, закони Ньютона, але йому дуже важко відібрати конкретні факти біографії письменника або популярно розкрити суть законів Ньютона. Молодий учитель має значні труднощі у підборі матеріалу, в підготовці уроків тощо. Як правило, він не володіє методами роботи. "Опитування для мене справжні тортури, - зізнається одна молода вчителька. - Що робити тридцяти дітям, поки тягнеться ця "канитель" з витягуванням відповіді? І яку ставити оцінку?"

Пояснення матеріалу – улюблена частина уроку для молодого педагога. Він старанно і, як правило, добре розповідає. В класі тиша, слухають зацікавлено. Але урок - це не тільки пасивне сприйняття, це ще й формування знань, навичок, умінь і ось тут найбільша небезпека чекає новачка: він втрачає керування, клас шумить, урок зривається. Не володіючи арсеналом методів навчання, молодий учитель поспішає знову й знову що-небудь цікаве розповісти, заспокоїти учнів, розважити.

Складно зі здійсненням диференційованого підходу до учнів. Молодий учитель ще не в змозі розібратися в характері здібностей своїх учнів, встановити діагноз відставання, міру запущеності, своєрідність пам'яті, уваги окремих учнів, а тому він позбавлений можливості ефективно впливати на якість формування знань. Молодий учитель уникає викликати слабких учнів, він боїться їх, намагається мати справу з сильними, не знає як допомогти окремим учням. В результаті відставання у деяких учнів зростає, їх розвиток у процесі навчання здійснюється стихійно.

Не менше труднощів і у виховній роботі. Молодий учитель, як правило, непогано проводить з учнями дозвілля: грає з ними, ходить у походи, на екскурсії, але як важко для нього провести збір, диспут, конференцію, організувати чергування, трудові справи... Готуючи диспут, конференцію, вчитель намагається все зробити сам. "Вони в мене нічого не вміють і, головне, не хочуть", — нерідко засмучено констатує він. Важко налагоджувати стосунки з учнями; багато емоційних рішень, нерідко виникає психологічний бар'єр, взаємна неприязнь. І на уроці, і після уроків говориться багато непотрібних слів, прямолінійних настанов, погроз.

Спостереження показують, що у багатьох школах допомога молодому вчителеві організована вкрай слабо. Переважно вона полягає у фіксації відвіданих уроків та позаурочних заходів. Багато молодих учителів бояться відвідування їх уроків і всіляко намагаються цього уникнути. Однак, є великий позитивний досвід, який варто враховувати молодому директору. Надання допомоги молодому вчителю розпочинається з розумної регламентації його праці та створення сприятливих умов у школі. Треба дуже уважно продумати навантаження, зручно скласти розклад, з урахуванням можливості вчителя, доручити йому класне керівництво.

Центральна ланка в організації допомоги молодому викладачу — це попередня робота з ним. Немає необхідності читати йому лекції, проводити теоретичні заняття. У нього достатньо свіжі відомості, які він отримав у вузі. Молодий учитель потребує практичних порад. Така допомога може бути: а) попереджувальною і охоплювати всю групу молодих вчителів; б) індивідуально попереджувальною, пов'язаною з конкретною підготовкою до уроків і різних заходів; в) в результаті ознайомлення з роботою молодого вчителя.

Попередня бесіда з молодими вчителями розпочинається з елементарного ознайомлення з традиціями школи, особливостями навчально-виховного процесу. Директор школи показує кабінети, класи, пришкільну ділянку. В простій і яскравій бесіді розкриває особливо вдалі прийоми роботи окремих вчителів і класних керівників. Разом з цим даються перші конкретні поради: "У нас у школі не прийнято кричати на учнів. Крик вчителя викликає відповідну реакцію, виникає конфлікт, а це, як правило, не сприяє вирішенню питання". "У нас у школі не виставляють учнів з класу, не читають "нотацій" під час уроків" тощо.

Заступник директора з навчальної роботи проводить з молодими вчителями бесіду про те, як складати плани уроків, заповнювати