Моральний аспект змісту виховання

План

1. Повернення моралі

2. Походження моралі

3. Трактування моралі

4. Цінності морального виховання

5. Гуманізм

Повернення моралі

Більшовицька ідеологія завдала великої шкоди всій традиційній системі цінностей нашого народу. Проте найбільших деформацій зазнала мораль, сенс якої був зведений до поняття "правила поведінки" і яка посідала вельми скромне місце в комуністичній педагогіці. У системі вартостей тут завжди домінувала ідеологія, від засвоєння якої розпочався відлік усякого виховання.

Сьогодні очевидно, що таке ідеологізоване виховання не відповідало ні нашій виховній традиції, ні природі нашого народу: християнські етичні вартості він завжди ставив на перше місце, що засвідчує наша етнопедагогіка, а також дослідження в тій ділянці та наукова спадщина тих педагогів, які не зазнали утисків більшовизму. Через це становлення засад сучасного українського виховання передбачає повернення до нашого традиційного погляду на мораль. Насамперед, поняттю "комуністичної моралі", яка за висновком Г. Ващенка є мораллю класової ненависті, протиставляємо мораль добра, що покликана не псувати, а поліпшувати людину.

З традиційно-християнської точки зору сутність морального виховання полягає в тому, що людина розвиває і утверджує в собі природну схильність до добра та готовність відстоювати його в собі та в навколишньому житті. "Виховання повинно просвітити свідомість людини, щоб перед очима лежав ясний шлях добра", — писав К. Ушинський (Ушинський К., 1983, с. 99). Це виховання зорієнтоване на засвоєння людиною абсолютних, вічних норм співжиття, які носять універсальний, вселюдський характер і являють собою вияв людяності. Попри деяку расову, культурну чи національну специфіку, ці поняття, що становлять зміст моралі й моральності, у своїй основі є однаковими для всіх людей і народів.

Мораль є предметом етики, за висловом Івана Франка, — науки "останньої і найвищої". "Етика, — пише він, — вчить людину жити по-людському — вона завжди і скрізь керує її кроками, вона переробляє її звірячу природу, робить її м'якішою, і таким чином робить її здібною до щастя не тільки внутрішнього (задоволення собою), але і суспільного, яке спирається на поєднанні праці усіх людей і на братерській взаємній любові" (Франко І., 1960, с. 49).

На думку деяких дослідників (Fouts G. Т., 1993, с. 180), моральність людини позначається на трьох головних сферах її життя: на стосунках з іншими людьми, на її моральному здоров'ї (чисте-нечисте сумління) і на стані її духовного життя, її стосунках з Богом, коли людина знаходить або втрачає духовну рівновагу.

На педагогічному рівні розрізняють знання моральних принципів ("знання моралі") і схильність (чи несхильність) поводити себе відповідно до них. Принципові розходження комуністичного і християнського виховання стосуються другої частини цієї тези. "...Ми можемо, — пише американський педагог Дж. Фоутс, — навчити молодь моральної поведінки і визначити правила і закони, що передбачають зовнішній контроль для того, щоб спонукати її до відповідних вчинків. Проте успішне моральне виховання включатиме відношення цього виховання до складніших питань — мети і сенсу життя. І якщо ця мета і сенс з'ясовані в людині, мотивація і внутрішні цінності, необхідні для зміцнення моралі, прийдуть самі собою" (Fouts G. Т., 1993, с. 181).

Особливістю християнського трактування моралі є також те, що вона мислиться найперше як система ідеалів, які втілюються в кодексах, у стосунках людей і культурі. Ідеал як аксіологічне поняття є тим (умовним) недосяжним "взірцем", на який змушена орієнтуватися і до якого змушена прагнути людина, якщо вона хоче досягти чогось суттєвого. Ідеал підноситься над буденністю, він не заземлений у конкретне життя, але лише прагнення до нього вберігає людину від моральної деградації в стосунках конкретних і повсякденних.

На шляху до ідеалу людина долає себе. До цього її спонукають різні чинники — зовнішні й внутрішні — але найперше віра в ідеали і прагнення наблизитися до них. Вважають, що людській душі властиве від природи прагнення до довершеності (К. Ушинський).

Очевидно, що такий підхід до моралі не узгоджується з тим її трактуванням, яке досі характеризувало нашу педагогіку. Теорія моралі, що ґрунтується на матеріалізмі, на думку К. Ушинського, є нікчемною і хисткою. У тій ділянці, зрештою, маємо кілька принципових позицій, які потребують детальнішого розгляду.

Походження моралі

Як відомо, комуністичні ідеологи виходили з того, що мораль створена людиною, що вона є втіленням її практичного досвіду. Такі погляди дозволяли з мораллю не церемонитися. На велику загрозу подібного підходу вказував ще К. Ушинський у своїй полеміці з тодішніми матеріалістами: якщо мораль від людини, казав він, то вона (людина) може і змінювати її, поводитися як з власністю (Ушинський К., 1983, с. 195). Так мораль втрачає свою дієвість і силу. Історичний досвід довів обґрунтованість поглядів К. Ушинського.

Комуністичний підхід до трактування проблеми походження моралі знайшов своє практичне втілення в тому, що вона дійсно повсякчасно "уточнювалася" відповідно до потреб ідеології, держави, на замовлення вождів, а відтак і на замовлення буфетниці, як це сталося з нами в 60—70-ті роки минулого століття. Мораль "від людини" — стає повією для всіх.

Існує також інша точка зору, відповідно до якої джерелом моральності людини є Бог. Не варто сперечатися з приводу того, чи отримав Мойсей на горі Синай дві кам'яні плити із Заповідями Божими. Немає сенсу також задумуватися, що було з мораллю до Мойсея. Натомість зважимо на той загальновідомий факт, що людині властиве вроджене почуття моральності. У попередніх розділах уже йшлося про це.

За висловом Е. Канта, початком моральності є "Моральний закон у мені"; за значенням і за певністю існування він може бути поставлений поряд із "зоряним небом наді мною". Людині властива здатність оцінювати свої вчинки, вважав П. Юркевич. Вона то схвалює, то не схвалює себе і "не перестає виносити собі вирок за ці вчинки, чи то засуджуючи, чи схвалюючи їх у своєму сумлінні". Тварина позбавлена моральної здатності ставити себе на місце іншого, а іншого — на своє місце, а тому власні вчинки не оцінює, а лише задовольняє свої потреби (Юркевич П., 1993, с. 185—186, 191).

Вродженість почуття моральності визнавав і постійно підкреслював К. Ушинський. "На честь людській природі, — писав він, — слід сказати, що немає такого серця, в якому не було б безкорисливо добрих поривів" (Ушинський К., 1983, с. 99).

Цікавими в цьому сенсі є міркування Євгена Сверстюка. Він засвідчує, що навіть гебісти в концтаборах не могли абсолютно звільнитися від моральних законів і наче вели з в'язнями торг за відступ від них. "Людина у вічному полоні Законів того Бога, якого вона часом зневажала і зреклася.., — пише він. — Вся безбожна система в найчорніші дні агонії зовні дотримувалася Божих понять, лише намагалася наповнити їх іншим змістом... Яка моральна сила панує над людьми, якщо їй підлягають також ті запеклі, які відвернулися від моралі в ім'я абсолютної влади..." (Сверстюк Є., 1993, с. 103—105).

Вродженість схильності людини до моральності, прагнення правди і краси, навіть жертовності задля добра, є надто поширеною, щоб її не помічати в людях. "Людина має розумний дух, який так само вимагає задоволення, як і шлунок" (Юркевич П., 1993, с. 193). Саме від того люди переважно помірковано добрі, правдиві й гарні, що в душі людини, на "кухні бажань" постійно горить світло — живе дух бажання добра, правди і краси... Психологія наполегливо вивчає причини негативних вчинків людини, її гріха, але не може пояснити, чому люди роблять добро, чому чинять чесно, часто несучи через це матеріальні втрати. Віра у схильність людини до невигідного їй добра є тою точкою, у якій християнсько-демократичне виховання протистоїть вихованню авторитарному: наша мета не у "руйнуванні" бажань чинити зло, а в розвитку вроджених прагнень творити добро.

Людина не повинна керуватися страхом, зазнавати насильства і тому поводитися морально. Вона керується лише власними бажаннями, які провадять її до добра. їй властиве переживання морального обов'язку, і це є завжди свідченням потягу людської природи до морального добра, на чому і повинна ґрунтуватися етика (Войтыла К., 1991).

Вважається, що етика взагалі є практичним зовнішнім висновком із самосвідомості людини, котра є вродженою і йде від Бога. "Належне", з одного боку, безпосередньо дане людському духові, в усій своїй абсолютності живе в ньому і говорить усередині його самого і, з іншого боку, — з'являється людському духові як сутність трансцендентна — об'єктивна, ззовні звернена до нього і така, що вимагає від нього послуху" (Франк С, 1992, с. 83). Нарешті, підсумково тут звучать слова К. Ушин-ського: "...начало моральності не відоме нам і не може бути відоме; бо моральність людська полягає тільки в прагненні до цього невідомого начала, але однак захоплює її (людину. — О. В.) і де б воно не проявлялося, в мистецтві,