4. Методика позаурочної діяльності є предметом, що висвітлює різні способи діяльності суб'єктів едукації (учня, вчителя, класного керівника) у вільний від уроків час. Традиційно це місце посідав предмет "Методика виховної роботи", назва якого утвердилася на ґрунті авторитарного розуміння процесу виховання. Очевидно, що переосмислення змісту цього предмета крізь призму діяльнісного підходу (учень постійно навчається, виховується та розвивається) мусило б призвести і до зміни його назви.

5. Школознавство, яке вводить майбутнього вчителя в організаційну структуру школи, знайомить із системою управління, контролю і методичної роботи в ній, висвітлює обов'язки суб'єктів едукації тощо.

Крім названих вище основних і обов'язкових предметів, підготовка майбутнього вчителя може включати:

а) основи педагогічної майстерності, за умови, якщо цей предмет викладатиме майстер педагогічної справи, що має значний досвід роботи в школі, талант учителя та відповідну теоретичну підготовку;

б) етнопедагогіку як предмет, що доповнює курс "Історії педагогіки". На особливу увагу тут заслуговує розділ, що стосується козацької педагогіки, яка в наш час успішно досліджується науковцями м. Києва (Ю. Руденко та ін.), м. Харкова (С . Стефанюк та ін.) та вчителями-практиками(В. Каюков із м. Кіровограда, Л. Гавриленко із м. Запоріжжя та ін.).

Крім того, в різних сферах суспільного життя розвиваються і у спеціальних навчальних закладах вивчаються та застосовуються:

а) спеціальна педагогіка (дефектологія), яка охоплює навчання і виховання дітей з певними вадами і розділяється на: сурдопедагогіку (навчання глухонімих), олігофренопедагогіку (едукація розумово відсталих), логопедію (едукація дітей з порушеннями мовлення) тощо;

б) галузеві педагогіки (спортивна, військова та ін.);

в) соціальна педагогіка (вивчає процес соціального розвитку особистості);

г) вікова педагогіка (зосереджує увагу на едукації різних вікових груп дітей та молоді);

ґ) професійна педагогіка (підготовка спеціалістів для різних галузей господарства);

д) порівняльна педагогіка (зіставляє освітньо-педагогічні системи різних країн) та ін.

Міжпредметні зв'язки педагогіки

На рівні фундаментальних досліджень педагогіка пов'язана з філософією, тому цей рівень іноді називають філософією едукації (phylosophy of education). Ця близькість допомагає педагогіці ґрунтуватися на широких узагальненнях, "бачити речі з відстані" та в системі, визначати зміст виховання за даними аксіології тощо. Українська педагогіка черпає свої можливості з праць Г. Сковороди, К. Ставровецького, П. Юркевича, Д. Чижевського, П. Куліша, О. Потебні, І. Франка та ін.

Педагогіка тісно пов'язана і з психологією. Аналогом їх функціональної взаємодії може бути анатомія і терапія: перша "анатомізує" людину, а друга має на меті щось змінити, покращити. Психологічні дослідження допомагають розкрити закономірності навчання, розвитку і виховання людини. Дані психології покладено в основу педагогічного розуміння вікових та індивідуальних особливостей дитини, застосування методів навчання і виховання тощо.

Паралельно з психологією до формування духовного поля людини і суспільства причетна релігія. Не враховувати її значущість як чинника виховання, регулятора поведінки людини сьогодні вже було б некоректно. Педагогіка і Церква покликані подбати також, щоб діти і молодь не засвоювали небезпечні псевдорелігійні сурогати.

Вивчаючи соціальне замовлення та підходи до визначення змісту виховання, педагогіка активно послуговується методами і висновками соціології, політології, етнології тощо.

Під час організації процесу едукації беруться до уваги стан здоров'я дитини, її фізичні можливості, тип нервової системи та вимоги гігієни. Всі потрібні для цього дані педагогіка запозичує від медицини, фізіології, шкільної гігієни. Тому деякі з цих предметів викладаються у вищих педагогічних навчальних закладах. Останнім часом посилилося зацікавлення педагогіки інформатикою, яка, за наявності програм, може виконувати і певні дидактичні функції — "навчати" учнів деяких предметів, створювати необхідність розумових операцій у їх межах, забезпечувати дистанційне навчання тощо.

Методи педагогічних досліджень

Як і будь-яка інша наука, педагогіка прагне мати ефективні методи дослідження. Складність тут полягає в тому, що якість педагогічної діяльності залежить від дуже великої кількості складних чинників, і врахувати їх значущість важко, а іноді й неможливо. Саме тому "ахіллесова п'ята" методів педагогічних досліджень виявляє себе найбільше на етапі одержання первинних даних. Тут можливі й природні похибки, а іноді й псевдонаукове лукавство. За таких обставин методи, до яких усе ж вдається педагогіка, вимагають від дослідника наукової сумлінності, глибокої ерудиції, об'єктивності, евристичності мислення та знання методів пошуку. Лише в такому випадку математичне опрацювання отримуваних даних, до чого, звичайно, вдаються, має науковий сенс. Варто зауважити, що дидактичні аспекти педагогічних досліджень завжди тяжіють до рівня методів. Досвід наукової роботи спонукає виділити такі найпростіші методи педагогічного дослідження.

1. Вивчення та аналіз наукового досвіду, що стосується змісту планованого дослідження. Цим методом воно, фактично, започатковується і оберігає дослідника від поширеної помилки, коли він намагається "відкрити" вже давно відоме. Метод вивчення та аналізу наукового досвіду передбачає першочергове опрацювання наукових джерел, архівних матеріалів, підручників, документації, педагогічної періодики, програм, учнівських робіт тощо. Аналіз усіх цих джерел вимагає не лише великої працездатності та широкої ерудиції, але й вміння з-поміж малопомітних деталей вирізнити закономірності. Цьому методу сприяє ситуація, коли дослідника вже "осяяла" якась ідея, і він шукає фактів для її підтвердження чи спростування. Підсумком цього попереднього пошуку буде: а) з'ясування того, що вже зроблено з цього питання; б) пошук "однодумців", які вже торкались досліджуваної теми; в) виділення джерел і авторів, які дотримуються протилежної точки зору; г) визначення перспективної лінії дослідження і формулювання робочої гіпотези, котра підлягає перевірці (Ляховицький М., 1981, с. 41). 2. Вивчення минулого і теперішнього практичного досвіду діяльності вчителів і виховників. Тісний зв'язок фундаментального та прикладного (методичного) рівнів педагогіки тут простежується дуже виразно. У практичній діяльності часто виявляє себе талант учителя, і він може інтуїтивно дійти до того прийому (методу, засобу), який дослідник ціною наукових зусиль намагається "віднайти" і обґрунтувати. Вивчення цієї сфери убезпечить дослідника від можливих штучних і надуманих пропозицій — практика їх відразу відкине. Водночас у вивченні практичного досвіду обов'язкове його теоретичне осмислення, і до цього дослідник має бути вже готовий. Застосовуючи метод вивчення практичного досвіду, дослідник орієнтується на дві категорії фактів: а) факти, що характеризують діяльність учителя; б) ті, що характеризують результати його діяльності — сфери компетенції учнів. Оперуючи ними, він, зрештою, не повинен ні ототожнювати їхню природу, ні повністю розривати зв'язок між ними.

Нарешті, обираючи поле дослідження, автор повинен вивчати всілякий досвід — і кращий (передовий), і "середній", і негативний.

Вивчення практичного досвіду здійснюється шляхом спостережень над процесом едукації. Воно завжди повинно супроводитись чітким усвідомленням мети, об'єкта, наукового припущення тощо. До способів вивчення досвіду практичної діяльності можна віднести відвідування уроків у різних учителів, бесіди (з учителями, учнями, батьками), анкетування осіб, причетних до поля дослідження, консультації, педагогічні семінари, педагогічні читання, наради, конференції, засідання педрад, учнівські олімпіади тощо. При цьому рівень ретельності дослідження буде прямо залежати від того, скільки і які способи вивчення предмета застосовано. Бо дані, одержані одним способом, повинні перевірятися іншим.

Вивчення практичного досвіду може бути довготривалим і епізодичним, систематичним і принагідним. За сучасних умов у такому дослідженні можуть застосовуватися технічні засоби (комп'ютери, магнітозапис тощо).

З-поміж запропонованих способів на особливу увагу заслуговує анкетування як шлях нагромадження даних за допомогою опитування. Сфера застосування цього способу не надто широка, але, за умови залучення великої кількості респондентів, він допомагає виявити конкретні дані (тенденції) у вигляді висловлення чиєїсь думки (вчителів, учнів, батьків, громадськості).

Анкети можуть бути відкриті або закриті (анонімні). До них не варто включати надто велику кількість запитань, і ці запитання повинні передбачати однозначну відповідь (щось вибрати і підкреслити чи інакше позначити, сказати "так" або "ні").

3. Пробне і дослідне навчання — методи, що мають деякі ознаки експерименту. Вони стосуються, переважно, практичного рівня педагогіки і використовуються з метою "наукової розвідки" — пошуку й апробації новизни, підказаної досвідом або здогадкою.

Пробне і дослідне навчання відрізняються, передусім, масштабом. Якщо перше може здійснюватися в одному чи двох класах, то друге — дослідне навчання — здійснюється на широкому масиві — за участю великої кількості учнів, учителів і шкіл. Дослідне навчання, крім того, передбачає запуск і перевірку на придатність інструментарію майбутнього експерименту (засоби унаочнення, апарат вправ, нові навчальні матеріали, посібники тощо). Нарешті, якщо результати пробного дослідження лише формують впевненість, то дані дослідного навчання за рахунок масовості мають вже ознаки доказовості.

4. Експеримент. Будь-яка наука ґрунтується на двох китах — теорії та експерименті. Помилковою є поширена думка, що будь-які відхилення від норми і традиційного навчання можна вважати експериментом. Ним варто називати науково побудоване дослідження, спрямоване на вивчення значущості лише одного явища, пов'язаного з гіпотезою (прийому, засобу, методу тощо) за умови нейтралізації впливу будь-яких додаткових чинників (Ляховицький М., 1981, с. 45).

Експеримент передбачає хід дослідження від абстрактного до конкретного (гіпотеза — доведення або заперечення її на основі фактів), а також запуск двох паралельних ліній процесу едукації —