Дослідження встановили три групи причин шкільних невдач.

1. Соціально-економічні – матеріальна незабезпеченість сім'ї, загально неблагополучні обставини в сім'ї, алкоголізм, педагогічна безграмотність батьків. Загальний стан суспільства також відображається на дітях, але головне - нестатки сімейного життя.

2. Причини біопсихічного характеру – це спадкові особливості, здібності, риси характеру. Варто пам'ятати, що задатки успадковуються від батьків, а здібності, захоплення, характер розвиваються за життя на основі задатків. Наука довела, що у всіх народжених здоровими малюків приблизно однакові можливості розвитку, які залежать від соціального, сімейного середовища і від виховання.

3. Педагогічні причини. Педагогічна запущеність частіше всього є результатом помилок, низького рівня роботи школи. Навчання, робота вчителя - вирішальний фактор розвитку школяра. Грубі помилки педагога спричиняють появу психогеній, дидактогеній психічних травм, отриманих у процесі навчання, які нерідко вимагають соціального психотерапевтичного втручання. Дидактогенія – грубий брак у роботі вчителя.

Дослідження показали більш конкретні причини невдач у навчанні:

ѕ жорстка, уніфікована система навчання, однаковий для всіх зміст освіти, який не задовольняє потреб дітей;

ѕ одноманітність, стереотипність у методах і формах навчання, вербалізм, інтелектуалізм, недооцінка емоцій у навчанні;

ѕ невміння визначити мету й завдання навчання та відсутність ефективного контролю за результатами;

ѕ нехтування розвитком учнів, практицизм, орієнтація на зубріння.

Висновок: дидактична, психологічна, методична некомпетентність учителя обумовлює невдачі в навчанні.

Для усунення дидактичних причин неуспішності є такі засоби:

1. Педагогічна профілактика – пошуки оптимальних педагогічних систем, у тому числі використання методів та форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемного і
програмованого навчання, комп'ютеризація. Ю.Бабанським для цього була запропонована концепція оптимізації навчально-виховного процесу. В США використовують здобутки автоматизації, індивідуалізації, психологізації навчання.

2. Педагогічна діагностика – систематичний контроль та оцінка результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин. Для цього використовують бесіди вчителя з учнями, батьками, спостереження за важковиховуваним учнем з фіксацією даних у щоденнику вчителя, проведення тестів, аналіз результатів, узагальнення їх у вигляді таблиць за видами допущених помилок. Ю.Бабанським запропонований педагогічний консиліум – нарада вчителів для аналізу і вирішення дидактичних проблем невстигаючих учнів.

3. Педагогічна терапія – засоби усунення відставань у навчанні. У вітчизняній школі – це додаткові заняття. На Заході – групи вирівнювання. Перевага останніх у тому, що заняття в них проводяться за результатами серйозної діагностики, з підбором групових та індивідуальних засобів навчання. їх проводять спеціальні вчителі, присутність учнів на заняттях обов'язкова.

4. Виховний вплив. Оскільки невдачі у навчанні пов'язані частіше всього з поганим вихованням, то з невстигаючими учнями повинна проводитись індивідуально спланована виховна робота, яка включає й роботу з сім'єю учня.

Додаткова література

1. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти // Освіта України. - № 40. - 5 жовтня 2000 року.

2. Амонашвили Ш.А. Воспитательная и образовательная функции оценки учения школьников. - М., 1984.

3. Гузик Н.П. Учить учиться. - М., 1981.

4. Ингенкамп К. Педагогическая диагностика: Пер. с нем. - Мм 1991.

5. Кларин М.В. Педагогическая технология в учебном процессе. - М., 1989.

6. Полонский В.М. Оценка знаний школьников. - М, 1982.

7. Ротенберг Н.М. Измерения в дидактике. - К., 1985.

8. Фридман Л.М., Волков К.Н. Психологическая наука - учителю. - М., 1985.

9. Цетлин B.C. Предупреждения неуспеваемости учащихся. - М., 1989.