Нарешті, на уроці постійно повинен панувати "ідеалізм праці", тобто прагнення вчителя і учнів робити все якнайкраще, з орієнтацією на ідеал. Відтворення здобутого рівня якості зумовлює застій духу. Прагнення кожен раз щось робити по-новому, краще, ніж минулого разу, прагнення "наблизитись до ідеалу" створює передумови для його напруження, а отже, і до розвитку духовних сил і можливостей.

Ідеалізм діяльності одухотворяє навіть буденну працю. З орієнтацією на ідеал можна підмітати кімнату, мити класну дошку, виконувати вправу, вчити вірш. І якщо постійно все робити досконало, красиво, то "ідеалістичне" ставлення до праці стає рисою характеру. Очевидно, що однією з передумов вияву високого рівня ретельності учня є здатність учителя відчути, помітити і відзначити його досягнення.

Емоційний стан уроку, гуманізм стосунків, оптимізм діяльності, "ідеалізм праці", — усе це не лише каталізатори процесів навчання, розвитку і виховання, але й ґрунт, у який вони пускають глибоке коріння, стають частиною людини.

Організаційний аспект діяльності учнів на уроці

У нашій сучасній педагогіці позначилась тенденція до того, щоби організаційно створювати на уроці сприятливі умови для самостійної діяльності учнів. Ці умови мають забезпечити фізичне "відчуття ліктя" найближчих товаришів, учителя, формувати почуття рівноправного партнерства.

Є у тій проблемі ще один аспект. Мало є народів, які ставляться до здоров'я своїх дітей так безжалісно, як ми. Примушуємо їх щоденно сидіти по шість-сім годин нерухомо в тісних класних кімнатах, запам'ятовувати безліч непотрібних речей, не забезпечуємо їм нормальних умов для заняття спортом у вільний час. Шестигодинне навчання "суворого режиму" довершуємо ще й консультаціями та позаурочною діяльністю. Отже, необхідна докорінна перебудова і режиму діяльності на уроці.

Можна виділити два напрями перебудови традиційної організації уроку.

Застосування гнучкої системи розсаджування учнів на уроці. Деякі вчителі розміщують дітей один навпроти одного або за великим ("круглим") столом. Це знімає почуття напруженості й нерівного партнерства, що звичайно спостерігається в умовах конфронтації вчителя і учнів. Залежно від виду роботи учнів розсаджують колом або півколом, літерою "П". Зрештою, можна використати кілька педагогічно зручних варіантів, наприклад: а) основне розсадження — за власним бажанням, яке утворюється "стихійно" і задовольняє потреби фронтально-індивідуального та індивідуально-масового тренування; б) розсадження за принципом "сильний — слабший" — для виконання вправ у парах (бажано через одну парту); в) розсадження групами — по три-п'ять учнів з одним ведучим — для групових вправ; г) розсадження по одному учневі за партою; ґ) розсадження окремо двох-трьох груп за рівнем встигання (організація диференційованого навчання); при цьому вчитель працює з групами окремо: пояснивши задачу одній групі, переходить до іншої; д) розсадження в формі двох рівносильних підгруп з метою проведення колективних ігор, змагання тощо.

Такі схеми розсадження дають учителеві можливість швидко реорганізувати клас відповідно до потреб навчального процесу. Це призводить до зміни умов, партнера, що певною мірою підтримує інтерес учнів до розв'язання задачі. Учитель повинен забезпечувати умови для здійснення таких маневрів і вимагати, щоб учні пересідали швидко і без зайвого шуму. Перегрупування учнів на уроці додає також елемент релаксації, що позитивно позначається на їх робочому настрої.

Режим вільної поведінки. Нешкідливою для здоров'я можна назвати таку організацію уроку, коли учні почувають себе вільно і вирішують, сидячи за партою, лише ті задачі, які не можна виконати інакше. За умов зосередженості над їх вирішенням, дітям дозволяється виходити з-за парти, підходити до вчителя, розмовляти, проходжуватися класом або, примостившись, стояти у зручному для себе місці чи, навіть, лежати на килимі "по-домашньому". Не варто вважати злочином, якщо дитині під час вирішення задачі дуже захотілося вкусити яблуко чи поласувати цукеркою. Все це, звичайно, залежить від умов. Описані ситуації — незвичні для нас, але нове мислення відкриває несподіванки не лише тут. Обов'язковою умовою застосування такого режиму є наявність мотивації навчання, дефіцит якої ще не відчувається у молодших класах.

Профілактика труднощів

Перше, вад чим задумується вчитель, який збирається застосовувати індивідуально-масові та парні й групові форми роботи, є те, що діти, мабуть, робитимуть надто багато помилок і що йому не завжди вдасться їх виправити, зокрема, якщо йдеться про масові висловлювання. За фронтальних форм роботи все було просто: учень робив помилки, а вчитель їх виправляв; решта учнів "училися" на них. В умовах застосування масових форм роботи учень виходить з-під прямого контролю вчителя і, якщо він робитиме надто багато помилок, то це може заважати досягненню мети і негативно позначатиметься на формуванні умінь та навичок. За таких умов особливого значення набуває технологія профілактики помилок у межах пропонованої задачі. Плануючи її для тієї чи іншої групи учнів, учитель прогнозує хід її вирішення, враховуючи фактичні можливості цих учнів, виявляє місця можливих помилок і завчасно запобігає їх появі. Тут він може йти двома шляхами.

1. Завчасно підвести учнів до успіху шляхом попереднього доопрацювання необхідної цільової інформації або окремих, потрібних для вирішення задачі, операцій. Учитель може нагадати правило, вказати на джерело додаткової інформації, проілюструвати окремі дії, підказати формули тощо. В деяких випадках він включає недостатньо засвоєний матеріал у домашнє завдання — для всіх учнів або лише для тих, хто, на його думку, ним ще не володіє.

2. Надати різним групам учнів додаткової підтримки під час вирішення навчальної задачі (план, ключові слова, дати, географічні дані, окремі формули тощо) — у вигляді індивідуальних карток, з допомогою екрана, на дошці, у довіднику і т. ін. За таких умов велику користь можуть надати комп'ютери. Зрештою, з цією ж метою учням можна порадити звертатися за допомогою до своїх товаришів чи до вчителя, заглядати в книжки. У цей спосіб ліквідовуються прогалини в знаннях, які учень міг мати.

В окремих випадках доцільно проілюструвати початок виконання вправи, викликавши для цього одного або двох учнів. Вони виконують два-три кроки вправи, після чого всі учні прилучаються до самостійної роботи.

В організації групових форм тренування велике значення має постійна орієнтація учнів на взаємодопомогу. Через це для роботи в парах, наприклад, доцільно розсаджувати учнів за принципом "сильніший — слабший".

Зрозуміло, що будь-яка підтримка такого типу, зазвичай, знижує творчий потенціал задачі, але в деяких випадках і стосовно окремих учнів це видається необхідним.

Нарешті, слід згадати і про ставлення вчителя до вже допущених помилок. Як правило, вони є супутником індивідуальної діяльності учня на уроці ("коли його опитують"). З одного боку, очевидно, що допущена помилка негативно позначається на знаннях та навичках інших учнів, а з іншого, — саме прилюдне виправлення її пригнічує учня, згубно впливає на його бажання спілкуватися, а надто, коли йдеться про усне висловлювання: прискіпливе реагування на помилки часто завдає великої шкоди. Тим паче, не варто примушувати весь клас стежити за помилками свого товариша. Це заважає комунікації й шкодить усім. Натомість дуже корисно схвально реагувати на правильні висловлювання.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада