Що стосується мотивації та волі самої дитини, то найкраще діє тут мотивація внутрішня, що йде від розуміння власних потреб і цілей. Усіляке силування і підганяння дитини з допомогою оцінок часто наносить шкоду.

Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок

Успіх засвоєння кожної порції інформації залежить від того, наскільки чітко і послідовно реалізуються основні дидактичні вимоги, що наведені вище. Проте існують певні специфічні труднощі, що виявляються у процесі навчання тих предметів, оволодіння якими передбачає формування навичок (іноземні мови та ін.). Щоб подолати ці труднощі, потрібно забезпечити бодай такі передумови.

Цілеспрямованість тренування. Ця передумова передбачає, насамперед, чітке розуміння того, що саме підлягає автоматизації й вимагає зосередження уваги вчителя та учнів на відповідному явищі протягом певного часу. В цьому плані великого значення набуває добір вправ, що відповідають меті засвоєння даного явища, а також забезпечення багаторазовості вживання цього явища в різних ситуаціях.

Усвідомленість тренування. Учень повинен знати і розуміти кінцеву мету тренування, на яку вчитель спрямовує його зусилля, усвідомлювати структуру тих операцій, які підлягають автоматизації. Робота забезпечує постійний самоконтроль у процесі вправ і згодом підводить до формування дуже потрібного механізму самоконтролю, який діятиме і тоді, коли відповідні автоматизми вже сформуються. Вважають навіть, що чітке розуміння суті тренування відіграє не меншу роль, ніж багаторазове повторення. Усвідомленню підлягають правила-інструкції, що пропонуються на початку дії та в процесі самої дії.

Раціональне розгортання процесу тренування в часі. Щоб сформувати навичку, потрібне тривале тренування. Доведено, що найбільша кількість вправ для засвоєння відповідного явища має припадати на початок тренування. Саме на цьому етапі вирішальну роль відіграє також частотність актів тренування. Якщо вчитель вдається до нього час від часу, з великими інтервалами, скажімо, один-два рази на тиждень, то процес формування навичок не буде ефективним. У такий спосіб можна забезпечити лише засвоєння знань. Зрештою, інтенсивно розпочатий процес формування навичок з часом повинен переходити в екстенсивний — внаслідок поступового збільшення інтервалів між актами тренування.

Сформовану навичку бажано систематично використовувати і таким чином підтримувати її в умовах наростаючих інтервалів вживання. Такий режим роботи необхідно забезпечувати до кінця курсу навчання. Це зайвий раз підтверджує необхідність ретельного відбору матеріалу, який намагаємося довести до рівня навички. Тренувати "все'' — марна трата часу.

Мотивація навчання. Ця вимога передбачає, що кожен акт повторення дії повинен мати для учня якийсь сенс. Суто механічні маніпуляції, наприклад, відтворення речень з "чужим" для учня змістом при формуванні мовленнєвих навичок (іноземні мови), дають значно менший ефект, ніж висловлювання, в яких мовець виступає як автор, як носій певної соціальної ролі в навчальному процесі. Це забезпечується шляхом побудови мікро ситуації для кожного висловлювання, застосування гри тощо.

Чималого значення в посиленні мотивації набуває постійне схвалення результату, підкреслювання позитивних наслідків тренування тощо.

Функції вчителя

В організації навчально-пізнавальної діяльності учнів функції вчителя полягають, насамперед, у доборі, презентації, дозуванні інформації.

Вибір предмета навчально-пізнавальної діяльності значною мірою обмежений вимогами програми та змістом підручників. Проте за вчителем залишається право вибору послідовності викладу теми розповіді, застосування на власний розсуд певних засобів навчання. Крім того, потрібно постійно мати на увазі, що засвоєння інформації (знань, умінь та навичок) — не єдина мета навчання. Мусимо дбати і про розвиток та виховання учня, що також потребує чималих зусиль та часу. З цього випливає, що, добре знаючи зміст свого предмета, методист і вчитель при формуванні робочої програми повинні моделювати його дуже обережно, чітко і відповідно до потреб та можливостей самого навчального процесу. Завдання полягає в тому, щоб через мінімум інформації передати всю повноту змісту і поняття структури відповідної галузі пізнання.

Отже, ознайомлення учнів з новою інформацією висуває суттєві вимоги до її якості. Вона має бути чіткою, ясною, спонукати до осмислення і систематизації знань. "Учителеві треба знати в десять, двадцять разів більше, ніж буде викладено на уроці, щоб вільно володіти матеріалом, вибирати з великої кількості фактів найістотніші. Якщо я знаю в двадцять разів більше, ніж передаю учням, моя думка й мова народжуються на уроці непомітно для учнів, "муки творчості" вчителя не вражають їх, вони сприймають матеріал без напруження, а я в центрі уваги маю не свою розповідь, а мислення підлітків: по очах бачу, зрозуміло їм чи ні; якщо є потреба, добираю нові факти" (Сухомлинський В., 1976, т. 8, с. 408).

Сьогодні вчителю доводиться працювати в умовах, коли школа не в достатній кількості забезпечена підручниками, посібниками, методичними матеріалами. Він змушений розробляти власні тексти і ксерокопії, виготовляти методичні матеріали, наочні посібники, тобто багато часу займає домашня підготовка до уроку. Це вимагає від учителя творчого пошуку, нетрадиційних підходів, нестандартних вирішень педагогічних задач. У своїй повсякденній роботі учитель не може вчиняти шаблонно, користуючись готовими зразками. Життя змушує його працювати постійно над собою. А звідси — давня мудрість: сильний вчитель працює вдома, слабкий — у класі.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.

Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.

Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.

Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.

Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.

Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.

Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.

Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.

Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.

Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.