Демократична педагогіка, таким чином, відкидає суб'єктивізм виховника, натомість орієнтуючись на визначення і вивчення тих сфер, у яких відбуватиметься життєдіяльність дитини та враховуючи те, які вимоги до людини ці сфери висувають. Вона покликана допомогти дитині адаптуватися до них, засвоїти такі цінності, які забезпечать гармонію її поведінки і які випливають з природної структури людського суспільства, що послідовно включає: людину — родину — громаду — націю(батьківщину) — вселюдство. Шоста сфера стосується ставлення людини до Природи — власної і природи довкілля. Поведінка людини в кожній з цих сфер регулюється певною групою цінностей, і залучення дитини до системи цих цінностей традиційно називаємо вихованням. Отож звернімося до цих сфер (рис. 10).

Рис. 10. Структура системи виховання і розвитку в контексті традиційно-християнського світобачення (статичний зріз)

Варто найперше зазначити, що попри всю очікувану структурну послідовність і чіткість системи цінностей, яка обслуговує кожен з названих рівнів соціального організму, зміст цих цінностей не однаковий, як, зрештою, неоднорідними є і ці рівні. Частина з них, яку прийнято називати соціальними цінностями (social values), стосується ставлення людини до інших людей і торкається родинного, громадського, національного і вселюдського життя. Сюди ж відносяться і цінності ставлення до природи. Це— сфера виховання.

Інша група "обслуговує" індивідуальне життя людини, забезпечує її особисту життєздатність, скеровану на вдосконалення її життєспроможності. І хоча духовна сутність людини включає також цінності соціальні (етичну складову), є підстави говорити окремо і про її якості, які мають "егоїстичний" зміст, суто індивідуальне призначення, а відтак і протиставляти їх цінностям соціальним (див. рис. 10).

"Я" і моє "Над-Я". Тут не йтиметься про вельми суперечливу концепцію 3. Фройда, а радше про потребу скористатися з близької йому термінології, обмежившись суто аксіологічною сферою. "Над-Я" трактуємо як вияв сумління людини.

Отже, найперше, з чим людина зіштовхується і має справу ціле життя, є її власне "Я". В тій ділянці все визначається потребою жити, виживати — спочатку за умов власної немічності, а згодом за умов конкуренції. Дитині відразу природно дається здатність заявити про себе — криком, плачем, а пізніше й іншими способами. І хоча десь у глибині душі — від Бога — людина істота моральна, у сфері особистого життя вона найперше егоїст, народжується егоїстом, виступає як людина індивідуальна.

Певною мірою егоїстом людина залишається впродовж життя. Інакше вижити не змогла б. Проте навіть у цій, здавалось би, однозначно інтимній сфері вона вимушена розпочинати і здійснювати свої одвічні зусилля, спрямовані на подолання себе задля чогось. Нице, слабке, ледаче "Я", що прагне "полегшення", долається нашим "Над-Я", що орієнтується на розвиток і перемогу розуму, волі, життєвої підприємливості, на перемогу власної сили над власною слабкістю. Тут початок і джерела розвитку, цінності якого так само, як і цінності виховання, передбачають необхідність вибору, прийняття і відстоювання чогось одного і заперечення в собі іншого, що є антиподом першому. Цей вибір людина робить найперше у своїй душі, у своїй натурі — утверджуючи одне і пригнічуючи інше, долає своє "Я" задля свого "Над-Я".

Як уже мовилось, індивідуальне життя орієнтується на специфічну групу цінностей, що за своїм змістом відповідають поняттю "розвиток" (самовдосконалення людини). Вони розглядатимуться далі (див. розділи 23—25).

Я і моя родина. З часом дитина починає усвідомлювати свої потреби і відчувати свою залежність від інших людей. До сфери суто внутрішніх — "чистого егоїзму" — долучається потреба співжиття з іншими людьми. І найперше це виявляється в стосунках дитини з членами родини. Розширення потреб власної життєдіяльності зумовлює необхідність йти на перші "жертви" на користь інших. Чи з власної волі, чи зі спонуки ззовні дитина вперше долає свій егоїзм і ділиться з братиком шоколадкою, погоджується вимкнути телевізор, бо бабуся нездужає, допомагає мамі мити посуд тощо. Різним дітям ці перші кроки самоподолання даються неоднаково легко. Іноді цей природний "егоїст" навіть прибирання власного ліжечка вважає "посяганням на права людини". Але саме тут і бачимо початок становлення людини суспільної й, на думку К. Ушинського, саме цей етап у подоланні егоїзму стає вирішальним. Тут, власне, починається те, що позначаємо терміном "виховання".

Процес привласнення людиною сімейних цінностей триватиме все життя: людина або засвоюватиме і утверджуватиме їх у собі, або нехтуватиме ними, сприйнявши їх антиподи. Починаючи зі стилю стосунків у родині, що сприймаються нею дуже рано, — людина згодом осягне ще й мудрість співжиття дорослих у сім'ї, таємницю шлюбних взаємин і подружньої вірності, потребу піклування про власних дітей, доцільність гармонії в родинних стосунках, спільність інтересів, сенс багатодітності, здатність приносити вічну жертву на вівтар батьківства і материнства та ще багато інших понять і норм. Так упродовж усього життя відбувається "входження" людини в цінності сімейного життя, що й називаємо вихованням для життя в родині (виховання родинності).

Я і людська громада. Людина — єство соціальне, їй властивий суспільний інстинкт і вона не може розвиватися поза суспільством. Як уже йшлося, сама поява людської спільноти, зокрема громади, ґрунтується на цьому інстинкті.

Специфіка громади, що відрізняє її від оточення родинного, полягає в тому, що в ній виразніше і категоричніше репрезентований характерний для суспільства тип між людських стосунків, певні ознаки соціального устрою, найперше наявність чи відсутність рівності та свободи. Вже перший урок, на який потрапляє дитина, що пішла до школи, віддзеркалює ці стосунки. Вони можуть бути авторитарними або демократичними, давати простір для самореалізації дитини або, навпаки, обмежувати її свободу, а відтак і гальмувати її розвиток, руйнувати її власні далекосяжні цілі й власні намагання.

Зміна соціального устрою суспільства, звісна річ, призводить до зміни всієї системи цінностей, а відтак і до перебудови суспільних стосунків. Тому сьогодні перед вихованням постає нове завдання: сприяти становленню людини, орієнтованої на інакші, ніж дотепер, міжлюдські стосунки. Так, наш сьогоднішній тернистий шлях до громадянського суспільства, крім усього іншого, передбачає виховання людини, придатної до життя в умовах демократії. А звідси — доконечна потреба розкрити їй поняття цінностей громадянського суспільства, а відтак і сприяти тому, щоб вони були прийняті нею — розумом і вірою. До цих цінностей відносять: почуття свободи; пріоритет соціальної гармонії над класовою, расовою тощо ворожнечею; усвідомлення і відстоювання власних прав і свобод та визнання прав і свобод інших людей; пошана до Закону і рівність усіх перед ним; суверенітет особи; перевага ідеї громадянськості над ідеєю влади; самовідповідальність людини; рівність можливостей; повага до виборів як головного механізму демократії; толерантне ставлення до чужих поглядів тощо.

Для нашої сучасної педагогіки і практики виховання цей напрям видається "недостатньо обжитим". Завдяки багатозначності терміна "громадянин" його часом помилково ототожнюють з патріотичним вихованням, що ніяк не пов'язане з типом суспільного устрою і орієнтується не на ідеали демократії, а на національну ідею. Насправді, до поняття "громадянське виховання" в сенсі, про який тут ідеться, близько стоїть термін "цивільне виховання".

Я і моя Батьківщина. Потреба національної самоідентифікації людини є вродженою і природовідповідною. Національне, як і всі інші антропологічні особливості людини, розвивається в ній протягом усього життя. Від стану першого стихійного вияву національних ознак, від власної симпатії до барв свого прапора, до рідної мови і пісні, до своєї території й свого клімату тощо людина поступово приходить до усвідомлення і потреби відстоювання власних прав на національно-етнічну та державну самоідентифікацію. Цим визначається і система цінностей патріотичного виховання. У нашому випадку сюди увійдуть: українська ідея; державна незалежність; конструктивна участь у державотворчих процесах; почуття гордості за свою державу і відповідальність за неї; відчуття національної гідності; історична пам'ять; пошана до національних символів, до Конституції, до національної культури, мови, звичаїв; протидія антиукраїнській ідеології тощо.

Я і все людство (де "немає ні елліна, ні єврея"). Цінності такого рівня часто називають "загальнолюдськими", хоча навряд чи цей термін можна вважати вдалим, бо за ним може приховуватися і добро, і зло. їх правомірніше називати абсолютними і вічними. Це — рівень моралі. Категорії її дійсно мають вселюдський зміст і вселюдське розуміння, хоча в деяких випадках спостерігаємо і певну специфіку в трактуванні цих категорій, що зумовлюється впливом національної культури.

У європейському світі мораль має переважно християнське трактування. Джерелом абсолютних, вічних цінностей і моральним Авторитетом є Бог. До них відносять: віру, надію, любов, сумлінність, правду, справедливість, доброту, чесність, гідність, милосердя, прощення, красу, свободу, нетерпимість до зла, служіння, оберігання життя, мудрість тощо. В людині відчуття таких цінностей є вродженим, але воно може бути розвинутим або недорозвинутим, "приглушеним".

Потреба морального виховання сама по собі є очевидною. Суперечливим залишається лише місце моралі