Виховна сила мистецтва. Мистецтво є однією з форм втілення цінностей, а тому виступає як самодостатній чинник виховання. Самостійне спілкування дитини з мистецтвом уже виховує. Складність лише в тому, щоб дитина спілкувалася сам на сам з мистецтвом людяним, що від Бога.

Магія впливу мистецтва в тому, що людина довіряє авторитету митця. Вона сприймає його позицію як санкцію, як пораду, як дозвіл. І якщо мистецький сатанізм спонукає до "легалізації" інстинктів, до вседозволеності, навіть до подолання в собі вродженої сором'язливості, а відтак ще й трактує все це як "самозвільнення", як вияв "розкутості", то така ідеологія сприймається як позитив, як заклик, бо йде від авторитету митця. Так само і здорове мистецтво, яке має тенденцію підносити людину над станом тваринним, — у світ високих ідей, у світ краси, істини, добра, що зв'язані між собою; мистецтво, що спонукає людину до очищення, до олюднення своїх прагнень, теж сприймається як голос Авторитету митця. Ідеї, які несе таке мистецтво, глибоко западають в душу.

Ця виховна самодостатність мистецтва спонукає нас до того, щоб якомога частіше влаштовувати "зустріч" дитини з мистецькими творами високого ґатунку і всілякими засобами обороняти її від спілкування з мистецтвом, що несе зло. Таким повинен бути і зміст державної політики, якщо влада прагне, щоб суспільство наше було здоровим.

Виховна сила мистецтва, зрештою, не вичерпується впливом Авторитету, який завжди присутній. Вона також у самій природі мистецтва, що переважно адресується не тільки і не стільки розуму, а насамперед безпосередньо душі людини, надто, коли йдеться про такі види мистецтва, як малярство, музика тощо. Людина сприймає мистецтво своїми почуттями і через нього розвиває їх. Дія мистецтва на людину не може бути "раціоналізованою", описаною технологічно. Вона утаємничена так само, як і дія релігії. Бо таємницею є людська душа, якою вони сприймаються.

Як стверджує Г. Ващенко, тепер мистецтво перебуває в стані занепаду як з точки зору ідеї, так і форми. Не випадково модними "митцями", зокрема, співаками чи малярами сьогодні можуть стати люди примітивні, але які мають грошову підтримку. Бо йдеться про невибагливу психологію глядача, який простодушно сприймає будь-яку Вєрку Сердючку, що кепкує з нього та його мови.

Занепад мистецтва зумовлюється також матеріалізацією і технізацією життя, що сьогодні характерно для всіх народів. Там і тоді, де і коли занепадає дух, — руйнується і мистецтво. Воно можливе лише за умови внутрішньої свободи людини, рабство — ґрунт для сатанізму.

На закінчення наведемо пророчі слова Г. Ващенка, що були написані ним ще в 1951 р.: "Стежачи за боротьбою двох світів, що набуває все гостріших форм, приходимо до висновку, що світ стоїть напередодні великої кризи. Остання закінчиться повною перемогою світу, що стоїть на засадах Волі, Добра і Правди. Тоді людство вступить у нову епоху свого розвитку. Наука, що в кінці XIX і в XX ст. головну увагу звертала на дослідження матеріального буття, в нову епоху всі свої сили зверне на дослідження духу людини і відкриє в ньому невідомі досі глибини і перспективи. Разом з ним піднесеться на небувалу височінь мистецтво, що відкриє людству нові джерела високих естетичних переживань... І в розвитку цього нового мистецтва значну участь буде брати український народ, що завжди відзначався великими здібностями до мистецької творчості і міцно стояв на засадах християнського ідеалізму" (Ващенко Г., 1952, с. 214).

Засоби масової інформації

Друга половина XX ст. та початок XXI ст. характеризуються інтенсивною експансією засобів масової інформації в усі сфери життя. їх вплив на свідомість людей сьогодні є дуже активним, і уникнути його практично неможливо. За цих умов постає гостра педагогічна проблема з'ясування, яким є цей вплив на зміст виховання молоді. Припускаючи також, що він може бути як позитивним, так і негативним, педагогіка покликана шукати засоби оборони від шкідливих для морального здоров'я молоді передач, а надто передач телевізійних.

Варто зазначити, що сама природа сприймання, якщо воно домінує в психічній діяльності людини, не сприяє розвитку її екстравертних (необхідних для підприємливості) якостей. Як уже йшлося, ще у 30-ті роки минулого століття українські педагоги застерігали проти схильності людини до підміни власної активної діяльності в спорті, мистецтві тощо лінивим спогляданням за участю в ній інших людей. Сьогодні телебачення створює для цього особливо сприятливі умови. Стало нормою, коли людина замість того, щоб самій займатися спортом чи мистецтвом, прикладати власні зусилля і таким чином оздоровлювати своє тіло, виробляти характер і розвивати свою душу, лежить на дивані й "переживає" із-за перемоги чи поразки якоїсь команди, шаленіє від чужого співу чи примітивних ритмів, переживає сцени з нудних серіалів. Зрештою, найбільшу шкоду наносить тут телебачення дітям. Звідси перший педагогічний висновок щодо ролі ЗМІ у вихованні й розвитку: перегляд телепередач дітьми повинен бути розумно обмежений; їм варто дивитись лише передачі пізнавальні, бажано, разом з батьками, та з наступним обговоренням.

Поширення ЗМІ, зокрема телебачення, зумовлює також потребу розробки і втілення спеціальної медіальної освіти, яка озброювала б підлітків та молодь здатністю, з одного боку, пошуку і використання потрібної інформації, а з іншого — спроможністю до "самооборони" від неї. У першому випадку школа і батьки покликані забезпечити дитині інтелектуальну і технологічну здатність давати собі раду з навалою інформації. Це — розвиток. В іншому ж випадку йдеться про формування морального імунітету проти негативного виховного впливу ЗМІ. У сучасній ситуації і, виходячи з концепції цього посібника, йдеться про утвердження в дитині традиційно-християнського підходу до моральних засад життя і готовності не сприймати цінності, які ведуть до розбещення дитини і якими заповнені сьогодні деякі ЗМІ.

Причиною негативної експансії телебачення є властива західній культурі хвороба антропоцентризму — доведення до абсурду прав людини, якій начебто дозволено все і яка не повинна собі ні в чому відмовляти. Звідси пошук насолод у сфері наркоманії, "індустрії насолод", у проповіді садизму тощо. Це спонукає зробити другий педагогічний висновок, що стосується педагогічної оцінки засобів масової інформації. Взаємодія дитини з інформативним світом повинна супроводжуватися утвердженням позитивних традиційно-християнських ціннісних орієнтацій, в чому вбачаємо обов'язок батьків, школи і Церкви.

Нарешті, умови демократичного суспільства, до якого прагнемо, дають можливість громадського контролю над ЗМІ. Працюючи на ринок і прагнучи дешевої популярності, творці медіапродукту часто ладні забути про мораль і орієнтувати його на "гіршу половину" людини, догоджати інстинктам її натури, легалізувати їх, руйнувати в людині почуття сорому. За таких обставин телепередачі самі по собі кращими не стануть. Громадськість покликана здійснювати моральну цензуру над ЗМІ й, таким чином, обороняти себе і своє молоде покоління від насаджуваного з їх допомогою зла. У деяких демократичних державах уже існують і успішно діють відповідні суспільні структури, які впливають на моральну політику творців телепродукту.

Громадське життя

Перше входження дитини у громадське життя відбувається ще на ранніх етапах її розвитку. Батьки беруть її зі собою на громадські віча, в гості до знайомих, для участі в сімейних святах — до близьких і знайомих. Крім того, вже в цей період дитина знайомиться з обрядовими масовими дійствами тощо.

Згодом вона приєднується до таких акцій і з власної ініціативи. Всі вони спонукають до роздумів та до соціального самовизначення. Добре, якщо батьки чи вчителі супроводять таку участь дитини в духовному житті громади доброю розмовою про їх сенс і допомагають їй виробити власне ставлення до них. Така участь дитини буде особливо корисною для її духовного і соціального розвитку, якщо вона не лише спостерігатиме все навколо, але й братиме в цих заходах безпосередню участь. "Життя в світі громадських інтересів, — писав В. Сухомлинський, — відкриває перед людиною, що формується, справжній зміст добра і зла" (Сухомлинський В., 1977, т. 2, с. 235). Учитель і батьки зможуть залучати дитину до догляду за історичними пам'ятками, впорядкувати могили людей, що віддали своє життя за нашу свободу, тощо.

Дитячі та юнацькі організації. Оцінюючи виховний та розвивальний потенціал дитячих і молодіжних організацій, доцільно найперше виходити з їх поділу на елітарні організації та різні організаційні форми виховної роботи, що часто трактуються як "організації".

Перші з них — елітарні — мають здебільшого чітку організаційну структуру, достатньо виразну моральну чи ідеологічну спрямованість. Юнаки і дівчата, які залучаються до них, у більшості випадків проходять певний іспитовий етап та беруть на себе певні обов'язки. Взірцем такої організації є українська скаутська організація "Пласт", заснована в 1911 р. Петром Франком, Олександром Тисовським та Іваном Чмолою. Вона має на меті сприяти вихованню і розвиткові еліти нашої нації, а тому передбачає широку систему релігійних, морально-етичних, патріотичних організаційних та фізичних вимог до своїх членів. Усупереч заборонам з боку колишньої