Іншими "дарами цивілізації" в США є схильність підлітків до вживання наркотиків та алкоголю. Не вдаючись до конкретних даних, зауважимо тільки, що в усіх випадках жахливі наслідки технічно передового суспільства поєднуються, з одного боку, з гіпертрофованим культом прав людини, з демократією, доведеною до абсурду, а з іншого— зі шкідливою функцією телебачення. І саме тут причина того, що зусилля виховників спрямовуються не на оздоровлення виховання, а на розробку "інструкцій", як протистояти сексуальним домаганням, "кодексів" сексуальної поведінки тощо. Мішанину з культу насолод і прав людини ("маю право розпоряджатися своїм тілом, як хочу") пропагує телебачення, на яке педагогіка жодного впливу не має. Тут діти можуть поділитися "досвідом" свого сексуального життя, обговорити якість різних наркотиків, а відтак засвоїти не лише "кримінальний азарт", але й технологію бандитизму, підігріти інтерес до сексу, ставитися до вбивства як до чогось нормального тощо. Навіть американські педагоги, звиклі до витівок засобів масової інформації, вважають, що тепер дає про себе знати масовий сексуальний психоз, що ними розпалюється (Красовицький М., 1998, с. 41).

Дослідження ситуації виховання в американських школах дає підстави також констатувати очевидну недооцінку духовного впливу на молодь. І навіть більше: тут взагалі характерна недооцінка ролі виховання як спеціальної педагогічної діяльності, найперше школи.

Нарешті, варто зазначити ще один факт: в американському суспільстві завжди існує тісний зв'язок між сексуальною розбещеністю, наркоманією та насильством. Внутрішня сутність цих явищ зводиться, врешті-решт, до антропоцентризму, що проростає на гіпертрофії прав людини.

За таких обставин, хоча американські педагоги і роблять певні намагання протистояти злу, нерідко висловлюються за повернення до духовних засад виховання і навіть дискутують про можливість обов'язкового викладання релігії в школі, — все ж тут вони виявляються безсилими (Там само, с. 44).

Мало маємо підстав пишатися тим, що у нас ситуація набагато краща. Зрештою, навряд чи коректно взагалі зіставляти успіхи та прорахунки сучасної педагогіки США і України: бо це суспільства різної історії й різної природи. Відтак чи можна ототожнювати описану вище ситуацію з вихованням молоді в США і в таких розвинутих державах Європи, як Голландія, Австрія, Швеція чи навіть Німеччина? Усе це — предмет для спеціальних роздумів. Для себе виведемо з цього лише очевидну застанову: сьогодні ми "на старті", на початку шляху до цивілізації. Та чи не повинна описана вище ситуація слугувати нам застереженням чи бодай спонукою до роздумів? Чи цю цивілізацію ми збираємося наздогнати ? І чи туди нас має вести наша дорога?

Спроба відповісти на ці запитання випливає з самого вибору стратегії нашого виховання, про що йшлося в першій частині цієї праці. Тут лише конкретизуємо відповідну точку зору стосовно названих вище "дарів цивілізації". Усі вони, як стає очевидним, мають спільне коріння і зводяться до одного: глибинна втрата засад духовності й домінування антропократії, втрата людиною умінь знайти насолоду в духовному і тотальне прагнення її до насолод примітивних, тілесних. І вина тут не педагогіки і не школи: все це йде від хвороб суспільства, від глобального процесу його "матеріалізації"" і "оскотинювання". За цих умов, яким би химерним не видався заклик (у тому числі й американських педагогів) щодо повернення до духовності та ідеалізму, прислухатися до нього необхідно, бо іншої перспективи немає.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.

Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.

Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.

Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.

Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.

Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.

Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.

Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.

Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.

Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.