Трактуючи силу характеру "як вияв зосередженого прагнення" і протиставляючи ЇЇ силі волі як інструменту діяльності, К.Ушинський вказує ще на одну її функцію — як чинника єдності характеру (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 450). Ця функція рятує характерну людину від лиха розпорошення сил, змушує концентруватись на обраній меті, якщо різні почуття чи почування діють окремо, характер руйнується. "Це найбільш небезпечні й нещасні характери", — пише про них К. Ушинський. Такі люди не можуть зосередитись на одній меті, часто змінюють напрям зусиль, метушаться, а тому він називає це "дикістю характерів" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 450). "Про індивідуальність тільки тоді скажемо, що в неї є характер, коли у її внутрішній і зовнішній вольовій активності добачатимемо узгодженість і незмінливість основних напрямків" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 150).

Будь-яке рішення, намір вчинку проходять також "крізь цензуру" боротьби і протиріч мотивів, крізь "муки вибору". У дорослої людини ця боротьба бажань ускладнюється, створюючи іноді ситуацію нерішучості. І хоча цей процес супроводиться обдумуванням обставин, чинником вирішальної ваги тут завжди буде ядро характеру, що несе образ мети і прагнення. Іноді таке рішення може цілком суперечити "логіці" чи "здоровому глузду".

Наявність чітко вираженого мотиваційного стрижня, певних сталих і переконливих цілей, ідей та засад визначає і стан рішучості, здатності сприймати рішення без вагань. У цьому випадку, оцінивши факт, проблему, потребу, достатньо лише з'ясувати їх зв'язок з тим, чим ми керуємось завжди, і відразу діяти. Натомість "брак певних сталих директив, як і нерозвиненість у думанні, спричинятимуть труднощі, через що вирішування може тривати довше, ніж це повинно б бути нормально. Іноді це є головна причина постійної нерішучості" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 149). Ось чому пошук життєвої стратегії повинен започатковуватись з дитинства; про досягнення свідомо поставленої мети має думати вже 7—8-річна дитина (Сухомлинський В., 1977, т. 2, с. 231).

Зрозуміло, що ядро (наявність сталих ідей і засад) допомагає людині й в тому, чого не слід робити, в чому виявити стійкість. Тут, власне, маємо шанс протистояти примхам власної натури — відкидати їх, якщо вони суперечать усталеним у нашій душі засадам.

Та обставина, що ядро характеру є ініціатором дії, робить його стрижнем усієї структури. "Особисті переживання відіграють панівну роль у всіх визнаних нами віруваннях, теоріях, системах, у наших почуттях, у нашому способі життя і в нашій діяльності" (Вахтеров В., 1987, с. 350).

Життєтворча роль ядра. Сила характеру — в його ядрі, а цілісність і стійкість ядра забезпечується наявністю мети. Мета, особливо стійка і висока, є чинником, який стабілізує життя людини. Як уже мовилося, вона має велике значення не стільки результатом, як самим процесом її осягнення. Людина живе не тим, що має, а тим, що хоче, прагне мати, вона живе перспективою. Досягши мети, вона цю перспективу втрачає. У таких випадках в душі утворюється порожнеча, яка потребує нового наповнення, нової мети. Далекосяжні й високі цілі тим і корисні, що їх не потрібно часто міняти. "Якщо ви хочете зробити людину цілком глибоко нещасною, то позбавте її мети в житті й негайно задовольняйте всі її бажання", — писав К. Ушинський (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 462). Це шлях до безхарактерності.

Зрештою, цілі людини можуть бути і дрібними, і навіть нікчемними. Але якщо вони для неї здаються значущими, якщо вони відповідають її "духовному росту", то для її життя їх достатньо. Драма наступить тоді, коли і вони перестають бути для неї маяком. У такому випадку людина "буде животіти, а не жити, або накладе на себе руки" (Там само, с. 463). Перспектива, отже, може бути для однієї людини лиш ледве помітним тліючим вугликом, а для іншої — палаючим смолоскипом, носити суспільний чи духовний, або й егоїстичний характер, але вона завжди слугує дороговказом і є однією з головних ознак характеру.

Таким чином, ядро характеру є життєтворчим центром, який виробляє "стратегію життя особистості" (Г. Сагач), слугує джерелом духовних сил, спрямованості, забезпечує стійкість її життя та концентрацію зусиль, її рішучість і організованість тощо.

Периферія характеру

Як випливає з попередніх міркувань, до периферії відносимо інтелект, вольові чинники, індивідуальні прикмети людини і її соціально-ціннісні та валео-екологічні орієнтації. Зазначимо ще раз і те, що вони щодо ядра виконують інструментальну функцію.

Розумово-творчий чинник. Цей чинник зорієнтований на об'єктивну дійсність, він освітлює шлях нашим прагненням і нашій дії. Розумово-творчий потенціал людини є вродженим. Поруч із паростками спонук і волі одержує вона від природи і певні нахили та здібності, певну обдарованість. "Кожна людина має від Бога своє покликання і відповідні до нього здібності і таланти" (Г. Ващенко). Але вони — лише потенції, що поступово і по-різному реалізуються.

Розумово-творчий компонент відіграє велику роль у процесах становлення характеру: осмислення спонук, оцінка майбутньої дії з точки зору прийнятих цінностей, врахування наявності відповідних передумов до дії тощо, — все це функція мислення. Воно контролює зміст мотивів та їх боротьбу, з його участю відбувається і заключний акт згадуваного вище психологічного ланцюга дії.

Роль мислення є значною і під час планування дії. Як вважає Г. Ващенко, "справжній вольовий акт можливий лише при умові функціонування абстрактного мислення, або мислення, що підноситься над конкретною ситуацією" (Ващенко Г., 1952, с. 25). Тому безпорадність людини та суспільства можна пояснити відсутністю такого мислення.

У зрілому віці мислення слугує фундаментом світогляду, який здебільшого визначає поведінку людини.

Успіх людини дуже часто залежить від її здатності мислити творчо, тобто від її спроможності виконувати кожне наступне завдання "інакше", неповторно. Складовими таких творчих здібностей є спостережливість, кмітливість, розвинута уява, фантазія, евристичність, добра пам'ять. Добре розвинуте мислення вносить великий внесок у зміст характеру. Поєднуючись з працьовитістю та волею, творче мислення робить характер сильним і стійким.

Творча людина не тільки бачить свою перспективу, а й вирізняється своїм оптимізмом, почуттям гумору, самовпевненістю — рисами, які полегшують життя як їй самій, так і тим людям, які поруч.

Воля. Людина не народжується зі сильною чи слабкою волею. Вона виробляє її сама. Про початки волі можна говорити вже тоді, коли в дитини формується свідоме бажання задовольнити ту чи іншу свою потребу, а відтак, коли починається боротьба мотивів і з'являється потреба володіти собою (Ващенко Г., 1962, с. 30—81).

Уже на ранньому етапі розвитку формується багатофункціональність волі. Зокрема, вона дуже рано починає взаємодіяти не лише зі свідомістю, але й враховує моральні мотиви (добре — зле, дозволено — не дозволено тощо). З допомогою волі людина починає долати себе і в цьому доланні зміцнювати волю. За Г. Ващенком, воля розвивається на фоні цілого ланцюга психічних процесів: спонуки — осмислення — боротьби мотивів — рішення — дії (Ващенко Г., 1952, с. 22).

У більш зрілому віці здатність людини свідомо спрямовувати свою енергію на одну мету протягом тривалого часу свідчить про сильну волю, особливо в тих випадках, коли зусилля не дають швидких результатів. Водночас, це і вияв цілісності натури, яка керується власною метою. Якщо людина піддається швидкоплинним почуттям і часто міняє свою орієнтацію, не панує над потягами натури, то це є ознакою слабкої волі.

Варто також зауважити ще раз, що предметом вольової дії може бути як зовнішній світ (наша праця, господарська і професійна діяльність тощо), так і наші внутрішні переживання, почуття і почування тощо.

Як уже мовилось, К. Ушинський вказує на необхідність провести межу між поняттями про силу характеру і про силу волі. "Характер, — пише він, — наполегливіший у своїх прагненнях і пристрастях, яким і сама людина піддається, але хіба це сила волі?" В окремих випадках, зрештою, сила волі може і обмежувати та стримувати силу характеру. З іншого боку, сильна воля може бути скерована на якусь однобічну діяльність і залишити характер у найсумнішому безладді (Ушинський К., 1964, т. 1, с. 448).

Індивідуальні прикмети діяча. Під цим терміном, як уже згадувалося вище, розуміємо ті особливості людини, які не є для характеру абсолютно обов'язковими (як інтелект чи воля), але їх наявність чи відсутність