Моральність характеру. Характер може бути реалізований як у позитивному, так і в негативному напрямку. І це загалом залежить не від діяльнісних можливостей людини, а радше від того, які соціальні та валео-екологічні цінності приймає і відстоює людина. При цьому, звичайно, можна припустити, що ці цінності беруть участь у боротьбі мотивів, що стосуються як планування, так і перебігу дії. Зважаючи на це, К. Ушинський запроваджує навіть термін "моральний характер". Він уважає, що навіть сильний характер може слугувати і запеклим лиходіям, і великим благодійникам (Ушинський К., 1964, т. 1, с. 451).

Вплив прийнятої системи цінностей виявляє себе в способі мислення (оцінка ситуації) і у зусиллях волі, коли людина в чомусь відмовляє собі, чимось жертвує, а з чимось мусить примиритись. Проте, як зауважує Г. Ващенко, у моральній сфері людини "є щось своєрідне, що навіть попереджує мислення" (Ващенко Г., 1952, с. 28). Це— сумління, в основі якого, на думку деяких психологів, лежить моральний інстинкт. Він стосується вищих психічних процесів і властивий лише людині. "Тому сумління, — пише Г. Ващенко, — було б вірніше називати голосом Божим у серці людини..." (Ващенко Г., 1952, с. 29). Це почуття й вирішує, і підказує людині, що варто робити, а в чому слід поступитись.

Отож, природа людини така, що вона змушена підпорювати свої потяги, долати себе. Але "таке опанування своїм тілом і своїми внутрішніми переживаннями можливе лише при умові, що в свідомості людини є якась ієрархія вартостей, яка дає можливість кожній рисі, кожному переживанню визначити належне їм місце" (Там само, с. 220). Йдеться, отже, про Головний критерій життя людини, яким визначається її світогляд, мета і сенс життя ("усвідомлена ентелехія"). Для одного — це служіння Божій Правді, для іншого — осягнення "класової рівності", а ще для іншого — стати багатим чи знаменитим.

Людина має свою власну систему цінностей, яка тією чи іншою мірою відповідає або не відповідає системі цінностей, котрою живе суспільство. І чим вищими є цілі людини, чим сильніше вона віддана своїй системі вартостей, тим сильніший вплив має ця система на процес її духовного мужніння (Там само, с. 222).

Зрештою, не всяка система вартостей веде до гармонії характеру. Якщо вона не врівноважена (не гармонійна), то її вплив на характер виявиться негативним. На думку Г. Ващенка, "лише на ґрунті християнства можна збудувати позбавлену суперечностей ієрархію вартостей, що забезпечує гармонійність і цілісність характеру" (Ващенко Г., 1952, с. 250).

Система цінностей має відношення до загального світогляду людини, про який йшлося вище. Трансформація вартостей в світогляд відбувається лише тоді, коли людина бере ззовні й привласнює вартості, діє відповідно до них. Саме тому "...у процесі формування світогляду формується й характер, і навпаки" (Там само, с. 244—245).

Вплив морального світогляду на характер дуже великий, і це спостерігається, особливо, при зміні у поглядах людини. Григорій Ващенко наводить приклад з життя Савла — ап. Павла та кн, Володимира, які, змінивши свій світогляд на основі християнства, значно перебудували і свій характер.

Переродження порядних людей у жорстоких на основі засвоєння комуністичної ідеології ілюструє минуле більшовизму. В історії є чимало прикладів, коли зміна світогляду вела до зміни характерів цілих народів. Прикладом цього може бути характер німців часів фашизму і їхній сучасний характер за умов демократії. Подібні процеси відбуваються тепер і з нашим народом, який, успадкувавши поруйнований характер "радянської людини", через зміну світогляду дуже поволі, але все ж повертає собі своє власне гуманістичне обличчя.

І насамкінець — про духовний аспект ціннісних орієнтацій. Григорій Ващенко підкреслює велике значення духовного піднесення як чинника витривалості й працездатності. Дух людини має велику силу, "коли він зосереджений на якійсь ідеї, коли він веде людину до якоїсь мети" (Там само, с. 171).

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.

Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.

Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.

Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.

Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.

Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.

Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.

Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.

Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.

Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.