Цінності розвитку особистості

План

1. Життєспрямованість і мотивація життєдіяльності

2. Чинники усвідомлення й осмислення дії

Головною потребою людини, з якою вона народжується, є потреба жити, а єдиним чинником життєзабезпечення є життєдіяльність. Щоб жити, людина повинна діяти. Саме тому ключовим поняттям для нас у цьому розділі буде діяльність: п потреба, планування, пошук методів здійснення дії, сам процес дії та її корекції й оцінка результату. Цінності індивідуального життя, про які йтиметься далі, мають сенс і своє призначення лише в контексті діяльності (див. рис. 12). З іншого боку, ми оминаємо сферу аналізу всієї структури діяльності й обмежуємось лише участю в ній суб'єкта, що, власне, безпосередньо і стосується педагогіки.

Життєспрямованість і мотивація життєдіяльності

Потреба діяльності є сутністю нашої душі, вважав К. Ушинський (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 456). Появившись на світ, людина приносить її з собою, бо це — головний чинник і життєзабезпечення. З розширенням можливостей життєдіяльності в свідомості людини ця потреба конкретизується в формах образу мети і прагнення до її осягнення.

Мета і прагнення можуть бути зорієнтовані на буденні потреби або на потреби високі. Людина може бачити їх повсякденними ("заземленими''), але може також усі щоденні завдання підпорядковувати меті віддаленій, іноді високій. У цьому випадку є підстави говорити про наявність у свідомості людини ієрархії цілей, у якій досягненням менших, похідних завдань осягаються цілі вищі. Так, щоб потрапити на світову першість, спортсмен мусить виграти цілу низку змагань нижчого рівня, а щоб стати лікарем, юнак мусить пройти етапи загальної та професійної підготовки і т. ін. Людей, які мають виразно окреслену життєву мету, називають цілеспрямованими.

Прагнення до мети характеризуються силою, але вона не тотожна поняттю "сила волі". Людина може відчувати і демонструвати сильні прагнення, але не володіти сильною волею для їх реалізації. Сильними прагненнями потрібно керувати, для чого сила волі теж потрібна. Часто вона навіть повинна протидіяти силі прагнень. Джерелом прагнень є почуття, сила волі керується розумом.

Мета і прагнення можуть бути сталими або перемінними, що теж залежить від організуючої сили цілей вищих, а відтак і від вроджених особливостей характеру. Здрібнілість, приземленість цілей зумовлює їх змінність і розпорошення сил. Але якщо на вершині прагнень мета висока, наприклад, споріднена з патріотизмом, з бажанням бачити свою батьківщину вільною і квітучою, а свій народ вільним, то така мета і таке прагнення можуть слугувати людині надійною духовною опорою впродовж усього життя. На думку Г. Ващенка, для української молоді такою великою і організуючою метою — на все життя — може бути служіння Богові й Україні.

У виборі образу мети і прагнення велику роль відіграє той стан людини, який називаємо духовністю. Людина, у свідомості якої домінує її егоцентричне "Я", зазвичай на високі цілі й високі прагнення не здатна, бо її власні інтереси "крутяться" навколо її власного життя — комфорту, побуту, зиску, марнославства тощо. Натомість людина духовного складу, яка ставить Щось вище власного "Я", здатна формувати для себе стійку, надійну перспективу — дорогу до високої мети.

Мета і прагнення мають для людини великий життєтворчий сенс. Вони спонукають до праці, яка часто захоплює людину, навіть якщо насолод не дає. Праця є чинником, який заповнює пустоту душі й "...сама по собі, крім тих насолод і страждань, до яких вона може вести, так само необхідна для душевного здоров'я людини, як і чисте повітря для її фізичного здоров'я" (Ушинський К., 1964, т. 1, с. 459). Без мети і прагнення людина не може знайти чи обрати таку працю. Втрата мети робить людину нещасною і нікчемною істотою, бо "мета в житті є серцевиною людського достоїнства і людського щастя" (Там само). Саме прагнення праці — це порожнеча, "вакуум", який потребує наповнення; мета цю потребу людини задовольняє. І ця роль мети настільки важлива, що шлях до неї має більше життєве, практичне значення, ніж їі осягнення. Відоме в цьому сенсі висловлювання Лессінґа: якби в одній жмені тримали дорогу до істини, а в другій саму істину, то я обрав би дорогу.

Підкреслюючи велике значення життєвої мети, К. Ушинський пише: "...мета для того, щоб постійно наповнювати пустоту людської душі (її прагнення до діяльності), яка постійно розкривається, має бути такою, щоб її постійно прагнули осягнути, але щоб вона ніколи не могла бути досягнутою..." (Ушинський К., 1964, т. 1, с. 459). Висока життєва мета дуже часто взагалі не приносить насолоди, іноді зумовлює лише страждання, але людина в служінні їй бачить своє щастя. Власне, у такому служінні мобілізуються всі сили людини, а надто сили духовні, — мобілізуються і розвиваються. Натомість, людина може все життя жити насолодами, але не бути щасливою (Там само, с. 461). Самогубством закінчують часто люди, які постійно шукають насолод і мали все, або майже все, крім високої мети і високих прагнень. "Людина лише тоді по-справжньому дорожить життям, коли в неї є щось значно дорожче за власне життя, ідеал, в ім'я якого вона готова піти на смерть", — писав В. Сухомлинський (Сухомлинський В., 1976, т. 2, с. 224).

Висока мета — надійний стрижень життя людини "...Коли в людини немає серйозної мети в житті, яка не сміється й не плаче, такої мети, якої вона добивається не заради задоволення або страждань, а з любові до тієї справи, яку робить, то вона може знайти собі діяльність тільки в зміні насолод і страждань... тобто потрапить на фальшивий шлях у житті" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 460). Ці слова, сказані півтора століття тому, з великою точністю визначають стан частини нашої сучасної молоді, яка, не маючи високої мети, губиться у житті й заповнює душевний вакуум міражем наркотичних чи сексуальних насолод... Щастя праці (щастя діяльності) не повинно змішуватися з прагненням насолод, не ставитись у житті на перше місце. Насолода, на яку людина має право, повинна даватись людині як супутня, побічна нагорода у процесі діяльнісних зусиль на шляху до мети. "Насолоди є вже тільки супровідним, неістотним явищем і не вичерпують усього змісту значно ширшого поняття щастя", — пише К. Ушинський (Там само, с. 461).

Великою життєвою вдачею людини є вибір заняття. Якщо воно постійно в гармонії з великою метою, шанси людини бути щасливою збільшуються. Невдалий вибір занять може спричинити духовну дисгармонію: людині високих запитів іноді важко реалізувати себе в ньому, і вона або шукає себе в іншій сфері, або ж впадає у стан апатії чи депресії. Знаємо чимало прикладів, коли лікарі, як це трапилося з А.Чеховим, стають письменниками чи політиками. Серед людей, які переживають так звану кризу середнього віку, більшість становлять особи розумової праці, люди творчі, схильні до глобального сприйняття світу, до філософських роздумів тощо. Люди практичні, зайняті фізичною працею, страждають менше. Бо мета в них завжди "перед очима", не велична, але конкретна.

Переходячи в сферу практичної педагогіки, стикаємось з великим у тій ділянці обов'язком учителя-виховника, який важко визначити краще, ніж це робив К. Ушинський. Він бачить цей обов'язок у двох вимогах: "перша — відкрити людині можливість відшукати таку нескінченну і безмежну душевну діяльність, яка була б спроможна задовольнити цілком і зав жди прогресивно зростаючу вимогу душі, й друга — підготувати її достатньо до такої діяльності (курсив наш. — О. В.)" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 389).

Відшукати для дитини і в дитині образ життєвої мети і посіяти зародки прагнень видається справою нелегкою, особливо, якщо ми не прислухаємось до природи, а хочемо зробити з нашої дитини щось "своє", нами задумане. У цій справі іноді дуже заважає зміст нашої едукації — він увесь може йти повз природні потреби дитячої душі, а "зубріння", до якого спонукаємо дитину, лише шкодить можливості цього пошуку. І вже найбільшим лихом і чинником, який гальмує пошук стратегії життя дитини, є орієнтація на одержання лише гарної шкільної оцінки як чогось найважливішого. Вона затінює не лише напрям душевних прагнень дитини, але й саму потребу таких пошуків. Тільки дуже виражена сила душі дитини здатна піти наперекір такому навчанню і перемогти.

Чинники усвідомлення й осмислення дії

Перед тим, як почати діяти, ми повинні обдумати, що і як будемо робити, чому треба так чинити, які від цього будуть наслідки, з якими труднощами зустрінемось. Потребуємо також визначити способи діяльності, спланувати дію. Весь цей процес супроводить мислення. Психологія накопичила чимало даних про його діяльність, але тут ми торкнемось лише тих головних аспектів, які педагогіка повинна брати до уваги, дбаючи про розвиток діяльнісних можливостей людини.

Мислення є процесом творення понять різного обсягу і різного рівня узагальнення та операцій