Увага. За висловом К. Ушинського, увага — це "єдині двері, через які враження зовнішнього світу викликають в душі відчуття" (Там само, с. 241). У процесі діяльності людина має справу з багатьма подібними чинниками, але вона здатна ставитись до них вибірково — зосереджуватись на одних та ігнорувати інші.

Розрізняють активну (довільну) увагу, яку ініціює і підтримує свідомість, та пасивну (мимовільну), спричинену чинниками зовнішнього світу. В цих двох випадках може діяти як воля самої людини, так і чиясь воля ззовні, як це іноді характерно для навчання, коли вчитель змушує дітей "бути уважними".

Григорій Ващенко вважає, що власне активна (за його термінологією — самовільна) увага відіграє велику роль у вищих психічних процесах. "Процес творчої фантазії починається тоді, коли людина свідомо переробляє матеріал свого досвіду з метою створити якийсь новий образ" (Ващенко Г., 1952, с. 18). І якщо сприймання можливе також на основі пасивної уваги, то процес мислення неодмінно вимагає уваги активної. Така увага має в собі чинник волі. Воля повинна панувати над увагою. Цією обставиною, зокрема, пояснюється продуктивність самостійної праці учнів і низький ефект фронтальних форм роботи вчителя.

З-поміж особливостей уваги, за Г. Ващенком, суттєве значення для педагогіки має її здатність до зосередження і розсіяння (дистрибутивність). Ця особливість уваги пов'язана і з її структурою, у якій розрізняють світлу точку свідомості й периферію (рис. 14).

Рис. 14. Загальна структура уваги

Засвоєння предмета розпочинається з активізації світлої точки уваги, що означає її концентрацію. Інформація, що потрапляє на периферію уваги, сприймається з меншою інтенсивністю і чіткістю (Там само, с. 16).

У процесі навчання і в результаті засвоєння образу, форми чи поняття та переведення їх у зону пам'яті увага "залишає" їх під наглядом периферії, а світлу точку свідомості переносить на інший предмет. У цей спосіб, власне, формуються знання, уміння, навички. Це добре ілюструється процесом навчання, читання і письма. Кожна буква і буквосполучення спочатку засвоюються з допомогою активної уваги (світла точка), але

з часом вона переноситься на зміст написаного, на значення слів, а форма його презентації контролюється лише "боковим баченням" (рис. 15).

Рис. 15. Передислокація світлої точки уваги у процесі засвоєння форми і змісту

Ця дислокація уваги має фундаментальне значення, зокрема у навчанні мов — як рідної, так й іноземної. Оскільки форми мови в комунікації працюють автоматично, то доведення їх у вживанні до рівня навички і контролю лише периферією уваги є категоричною умовою її повноцінного володіння. Добра методика навчання мов повинна до цього прагнути і вести. Затримка уваги на формах мови гальмує розвиток комунікативних можливостей дитини, відвертає увагу від змісту, на яких вони ґрунтуються. Наші сучасні намагання посилити комунікативну спрямованість навчання рідної мови є в цьому сенсі обґрунтованим. Це стосується й мов іноземних, музики, спорту тощо.

Наявність навичок є передумовою творчості. Чим краще людина володіє автоматизмами "рутинних операцій" і чим менше вона завантажує свою увагу "чорновою роботою", тим більше творчості вона може внести в свою діяльність. Цим фактом пояснюється й те, що одні люди можуть висловлюватися впевнено, доладно, а інші, витрачаючи психічні зусилля (мобілізуючи увагу) на пошук відповідного слова чи форми, комунікативну самовпевненість не демонструють.

Навички і творчість (вільне висловлювання і є таким актом) — компоненти складної психічної діяльності. Творчість забезпечує проникнення в глибинну сутність речей, а навички полегшують цей процес, обходячись без мобілізації уваги. Творчість доступна кожній людині в тій мірі, у якій вона натренована щодо певної діяльності. І сутність її не в тому, щоб робити завжди щось досі ніким не бачене, а в тому, щоб робити оригінальні кроки на своєму рівні, спираючись на свої навички. Психологи вважають, що увага (здатність зосереджуватися), навички і творчість е головними елементами складної діяльності.

Важливою характеристикою уваги, яку постійно слід розвивати, є її стійкість, коли людина здатна на чомусь зосереджуватись упродовж довшого часу. "Чим зосередженіша душа в якому-набудь своєму акті, тим більше сили виявляє вона в ньому", — пише К. Ушинський (Ушинський К., 1954, т. 1, с 47). Успішна розумова праця дуже залежить саме від тієї особливості уваги. Лише в процесі тривалої концентрації уваги на предметі можливе глибоке проникнення в сутність речей; самі лише розумові здібності тут значать небагато.

Вважається, що здатність довготривало зосереджувати та напружувати увагу є показником рівня "інтелектуальної енергії" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2008, с. 153) або навіть вказує на науковий талант. Наявність у школяра такої особливості повинна спонукати вчителя до організації з ним індивідуальної роботи, зокрема, до написання рефератів, індивідуальних досліджень в обраній галузі тощо.

Костянтин Ушинський вирізняє три функції уваги у вихованні й розвитку дитини.

По-перше, увага є показником ("барометром") інтересу дитини. Спостерігаючи за тим, чим діти цікавляться, ми маємо "можливість глибоко заглянути в їхні душі" (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 249). Через увагу виявляють себе і характер, і панівній схильності, і зміст розвитку, і напрям цього розвитку, і настрій душі, — геть уся її природа. Якщо виховний хоче пізнати вихованця, "немає кращого способу, як помітити, на що вихованець звертає більше уваги...: у своїх запитаннях учень висловлює більше, ніж у своїх відповідях" (Там само).

По-друге, увага — це канал ("ворота"), крізь який виховних достукується до душі вихованця. Природа уваги дає можливість впливати на її стан ззовні (посилювати з допомогою голосу, міміки, зображення, блокування можливості розсіяння тощо (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 249—261). Проте сьогодні маємо вже тверде переконання, що сучасний вчитель повинен усе ж не "забезпечувати увагу" дисциплінарно, а "організовувати" її шляхом добре побудованого самостійного завдання, викликати увагу з допомогою предмета діяльності.

По-третє, увага сама собою є предметом, який потрібно розвивати. "Збудіть у людині щирий інтерес до всього корисного, вищого і морального — і ви можете бути спокійними, що вона збереже завжди людську гідність", — писав К. Ушинський (Там само). Зорієнтувати, посилити, зосередити увагу на предметі означає, зрештою, не тільки шлях до подальшого успіху, але й забезпечення розвитку дитини.

Спостережливість. Виходячи з педагогічних цілей, під спостереженням варто розрізняти: а) акт простого сприймання, що відбувається й за умови пасивності дитини, коли вона "отримує" образи, форми, поняття, запропоновані ззовні; б) спостереження як акт чи інструментарій творчої діяльності дитини, коли вона вирішує проблему, потребує і "шукає" знання цих понять, образів чи форм.

У другому випадку до простого сприймання, яке психологи називають перцепцією, доєднується мислення, інтелектуальна інтерпретація сприйнятого, визначення Його місця в системі, поєднання сприйнятого з уже відомим. Це — аперцепція, яка сприяє розумінню того, що саме сприймання ще не дає: категорію зв'язку з різними актами пізнання, здатність до висновку тощо. Аперцепція, крім того, мобілізує операційні механізми пам'яті, уваги, фантазію, механізми синтезу-аналіау, здатність до логічного і абстрактного мислення.

Потреба аперцепції може частково задовольнятись іззовні, через добру педагогічну технологію, але вона може бути і властивістю людини, яку Яким Ярема називав "обсерваційним талантом". Така здатність є основою винахідливості й доконче потрібною у творчості. Людина з таким даром спостереження здатна здогадуватися про зв'язки між явищами, "заповнювати" прогалини в системах. Це вияв самостійності, й людина, яка володіє цим даром, не потребує стороннього імпульсу, впливу, вказівок. Самостійний тип "іде за власним внутрішнім імпульсом і сам знаходить властивий підхід до речі. Докладний спостерігач схоплює річ у цілій її повноті, звертаючи увагу на ціле і на окремі частини" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 129).

Правомірно вважати, що саме здатністю до спостереження одна і та ж наукова праця в різних людей викликає різні уявлення і спонукає до різних напрямків мислення. Адже читач може бути або "співавтором", або ж лише пасивним одержувачем інформації, який "не йде далі" написаного автором.

Спостереження стосуються як зовнішнього, так і внутрішнього життя. За їх допомогою людина пізнає і свою душу, і душу інших людей. "Чим більше буде цих спостережень душі над власною діяльністю, тим будуть вони настійніші й точніші, тим більший