Григорій Ващенко дорікає школі, яка майже не розвиває спостережливість, а в окремих випадках — вона навіть послаблюється, "через що освічений інтелект нерідко поступається здатністю спостерігати перед неосвіченим селянином". Пояснення цієї вади нашої едукації в тому, що вона узурпує в дитини можливість діяти самостійно. Тим часом, "спостережливість, — каже він, — звичайно розвивається у процесі самої роботи — чисто практичної чи теоретичної" (Ващенко Г., 2000, с. 135). Ця якість психіки потрібна фахівцям усіх професій — не тільки науковцям, а й селянам, робітникам, громадським діячам та ін. Вона посилює глибину пізнання світу і "є основою високого розвитку вищих інтелектуальних процесів, що кінець-кінцем спирається на процеси сприймання" (Ващенко Г., 2000, с. 136).

Уява, фантазія. Розвинута уява є якістю натури. Вона потрібна не лише поетові чи вченому, але й кожній пересічній людині. Так само, як пам'ять чи увага, уява може бути активною і перебувати під керівництвом свідомості та скеровуватись на вирішення якихось проблем і пасивною, яка зумовлюється нашими природними потребами, пристрастями і впливом зовнішніх чинників.

Робота уяви нагадує калейдоскоп, у якому безперестанку змінюються картини, діє їх "конкуренція", в той час як розум здійснює відбір "тем" і цим задовольняє потреби організму. Цей процес відбувається дуже швидко, і в його річищі — шляхом численних проб і оцінок — відбувається вибір, який називаємо здогадкою, винаходом, рішенням тощо. Темп цього процесу задає розумова пристрасть, бажання "віднайти". Праця уяви неможлива без участі пам'яті, яка зберігає і "викликає" зі свого "сховища" матеріал для роботи уяви.

Дослідження уяви в дітей дошкільного віку свідчить, що хоча вона і бідніша, ніж у дорослих, у свідомості дитини домінує завдяки слабкості волі й неспроможності дитини нею керувати. Через це уява в дитини перших років життя — це майже дійсність. Неконтрольованість і розірваність дії уяви в маленьких дітей зумовлює можливість і потребу максимально частої зміни предмета, а отже, і частої зміни настрою. Життя ще керує дитиною, а не вона своїми діями. "Саме звідси походить та надзвичайна уважність і та надзвичайна розпорошеність, з якої ми часто дивуємось у дітей" К. Ушинський порівнює рухливість дитячої уяви з примхливим пурханням метелика; вона — ще не політ орла (Ушинський К., 1954, т. 1, с. 296—297). Тільки згодом, коли душа дитини сформує свої цілі й набуде власної ваги, лише тоді уява стає керованою.

Самодостатня душа дорослої людини володіє силою відбору, деякі уявні речі вона схвалює, інші — відкидає: вищі інтереси дають їй змогу безпечно мати справу з усяким матеріалом.

Найбільшу вагу має розвиток уяви в юності, коли формується система поглядів на життя: період з 16 до 22—23 років вважається найвідповідальнішим. "У вогні, що оживляє юність, гартується характер людини", — вважає К. Ушинський. На його думку, "не слід ні гасити цього вогню, ні боятись його, ні дивитись на нього як на щось небезпечне для суспільства, ні обмежувати його вільного горіння, а тільки дбати про те, щоб матеріал, який в цей час вливається в душу юнака, був доброї якості" (Там само, с. 201).

Фантазія теж ґрунтується на результатах сприймання і на роботі пам'яті. "Людина не може творити з нічого, — пише Г. Ващенко, — тому будь-який фантастичний твір можна звести до елементів, які колись були сприйняті як відбиток дійсності.

До розвитку фантазії людина, отже, повинна йти через розвиток активного сприймання світу" (Ващенко Г., 2000, с. 122).

Проте водночас фантазія — це не лише відтворення образів; людина творить своїми зусиллями нові образи і ситуації. У фантазії, таким чином, маємо два "кінці" — зв'язок з дійсністю і перероблення понять з метою утворення чогось нового. І навіть зв'язок з дійсністю може бути об'єктивним (за умови адекватного її сприймання) і суб'єктивним, коли людина, фантазуючи, додає багато свого з метою впливу на дійсність.

Різні діти мають неоднакову здатність до фантазії, яка також відіграє велику роль у мистецтві, науці й в практичному житті. "Фантазія під формою різних фікцій та гіпотез ішла завжди в переді на шляху до правди" ("Українська педагогічна думка Галичини в іменах", 2003, с. 130). Творчий розум завжди діє самостійно, він багатий на фантазію і схильний продукувати багато варіантів вирішення проблеми.

Психологи розрізняють: а) образну фантазію, що позначається на мові людини ("образна мова"), коли людина може абстрактні речі подавати образно, — ця якість корисна для письменників та педагогів; б) абстрактна фантазія, характерна для науковців, що будують складні схеми, концепції, світогляди; в) практична фантазія, властива практикам, торгівцям, технікам.

У шкільній практиці фантазію демонструють і розвивають у процесі написання самостійних творів, особливо на вільні теми, технічного конструювання, художньої творчості тощо. На думку Г. Ващенка, українська школа мусить звернути особливо велику увагу на розвиток творчої фантазії дітей, яка у нашому народі за умов поневолення зазнала пригнічення. "У більшості наших людей, — пише він, — навіть високообдарованих, бракує якраз вільного лету творчої фантазії" (Ващенко Г., 2000, с. 137). Йдеться, як наголошує він, про той тип фантазії, що пов'язаний з реальним життям, становить основу винаходів і нестандартних рішень.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.

Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.

Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.

Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.

Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.

Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.

Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.

Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.

Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.

Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.