Почуття гідності. У суспільному житті люди пов'язані, взаємозалежні й перебувають у стані нерівності. Це часто спонукає до компромісу, що вимагає "гнучкості" поведінки. Проте є одна ціна, яку людина не повинна платити за полегшення в житті — її власна людська гідність. Характерним прикладом втрати гідності є хабарництво, коли людина воліє купити успіх у житті за гроші (оцінку в залікову книжку, наукове звання, фальшиві почесті з волі начальства, вигідне місце праці тощо). Компроміс у цій ділянці, як буде видно далі, веде до конформізму, пристосуванства, — до руйнування особистості. Такий спосіб життя — не просто вияв аморальності, це явище соціальне і має виразну назву — рабство. Як буде видно далі, вироблення міцного характеру неможливе без почуття власної гідності (Ващенко Г., 1952, с. 36).

Активність, ініціативність, підприємництво. Усі ці якості випливають з природних потреб людини і є формою вияву ії волі. Проте сьогодні, в умовах побудови громадянського суспільства і ринкових способів організації праці, вони стають важливою передумовою життєзабезпечення людини і водночас чинником впливу на якість дії. Бо якщо надалі їй випадає жити лише за рахунок власних зусиль і більше не сподіватися на дарований кимсь комфорт, то активність, ініціатива, підприємливість людини стають визначальною передумовою досягнення достатку власними силами.

Згаданим рисам людини властива глибока вкоріненість у її природу. Зокрема, вони безпосередньо пов'язані з темпераментом людини. Відтак, — як зауважує К. Ушинський, — "в самому понятті діяльності вже є поняття активності, протилежне пасивності" (Ушинський К., 1954, т. в, с. 359). В дійсності, там, де немає активності, немає і діяльності, а розвиток активності означає також розвиток прагнень самої діяльності. Активність, ініціативність теж є способом перетворення в життя власних цілей людини. В кінцевому підсумку вони є рушійною силою розвитку і народу (Біланюк П., 1938, с. 14).

Люди активні та ініціативні є найбільш творчими в суспільному житті; вони вічно в дорозі, в пошуку і ведуть за собою інших. В основі цих якостей лежать також духовні прагнення, віра у вищі цілі, що "побуджують до чину" (Біланюк П., 1938, с. 8); розвивається смак перемоги, радість успіху. Протилежністю таким якостям людини є інтровертність натури, долання однобічності якої є одним із завдань нашого розвитку.

Мужність. Розвитку мужності в людині приділяв велику увагу В. Сухомлинський. Він вважав її фундаментальною якістю характеру. "Величезна біда людини, — втратити мужність, стати дріб'язковою, боягузливою, жалюгідною істотою. Якщо ти втратив мужність, ти можеш втратити все: честь, повагу, довір'я, споконвічний зв'язок з родом, з якого ти вийшов і який дав тобі прізвище, ім'я; ти можеш втратити й Вітчизну, бо від боягузтва до зради — один крок" (Сухомлинський В., 1977, т. 2, с. 233).

Трактуючи мужній вчинок, героїзм, завжди варто брати до уваги спонуки, які привели до цього. Як стверджують психологи, тут часто діє інстинкт і прагнення ствердити перевагу власного "Я" — навіть тоді, коли це пов'язане з великим ризиком. І бандит здатний на мужній вчинок, проте героїзмом його вважати не можна. В образах О. Довбуша і П. Кармелюка наш народ завжди вбачав щось вище, ніж розбійництво: ці постаті трактуються як захисники покривдженого народу. "У героїчному вчинкові, — писав Г. Ващенко, — виявляються у своїй суцільності всі сили людського духу: і підсвідомі дії, і сильні почуття з різними відтінками, і міцна воля, і певні ідеї. Але основну роль у всьому цьому складному комплексі переживань мають ідеї, що їм служить людина" (Ващенко Г., 2003, с. 32). Ідеї діють на почуття, а вони й породжують прагнення, силу, енергію і готовність до ризику.

Відтак мужність передбачає участь не тільки добрих прагнень, але й розуму та відкидає як необдуману відчайдушність, так і боягузтво. Домінування добрих намірів над розумом характеризує образ Дон Кіхота. Не заперечуючи шляхетності його намірів, слід усе ж підкреслити, що мужня людина керується також і розумом. У небезпеці вона опановує себе, рахується з обставинами, обирає найкращі шляхи до осягнення мети і ризикує лише тоді, коли іншого виходу не існує. Хоча за всіх випадків, мужність — це переконливе свідчення перемоги духа над тілом. Як приклад великого мужнього акту Г. Ващенко наводить описану М. Гоголем сцену страти Тараса Бульби, який навіть у такій трагічній ситуації думає про перемогу козаків.

Мужність, зрештою, не виключає також гуманізму та "м'якості" вдачі людини, навіть коли йдеться про вояків. Жорстокість, навпаки, часто є ознакою боягузтва і слабкості характеру.

Нарешті, мужність і героїзм може характеризувати як окрему людину, так і, в певні історичні моменти — весь народ, коли він запалюється високою ідеєю.

Працьовитість, творчість, змагальність. Ці риси людини завжди позначаються на процесі та наслідках її діяльності. З іншого боку, вияв таких рис у процесі праці, докладання зусиль, що супроводжуються напруженням, призводить також до подальшого розвитку та утвердження працьовитості, творчості, змагальності.

Займаючись щоденно працею, людина звикає до неї, пристосовується часом настільки, що вона перестає бути тягарем. Це особливо помітно серед людей старшого віку, найперше на селі, що провели все життя в праці. Виключившись з неї, такі люди почувають себе дискомфортно. Це — ознака працьовитості, поняття, що, зрештою, містить й елемент звички, і вироблену з часом пошану до праці.

Зрештою, праця може слугувати благородним цілям, але вона може бути і "службою сатані", особливо, коли вона нам накинута і коли виконуємо її будь-як, неохоче, несумлінно, від орудою наглядача, ліньки, рутинно, стандартно, по-рабськи, надаючи перевагу "відпочинку", коли приходимо на роботу із запізненням і прагнемо покинути її якнайшвидше, коли не очікуємо від роботи ніяких для себе привабливих результатів. Така праця теж "виховує"; вона спричиняє кволість, немічність. Ні працьовитості, ні творчості, ні змагальності тут немає, в такій праці вони і не формуються. На думку К. Ушинського, якщо людина уникає праці, то вона взагалі губить свою життєву дорогу. В цьому випадку її чекають два виходи: або впасти в чорну апатію, в глибоке незадоволення життям, у буденну нудьгу, або ж вдатися до самознищення шляхом задоволення примарних прагнень, примітивних примх власної натури, — всього такого, що вже не регулюється жодною серйозною метою. В обидвох випадках "смерть оволодіває людиною заживо, тому що праця, особиста, вільна праця, це й є життя" (Ушинський К., 1964, т. 5, с. 821).

У вихованні працьовитості й, особливо, рис змагальності, велику роль відіграє добре організоване заняття фізичною культурою. Чинник змагальності домінує практично в усіх видах спорту: людина змагається — чи то з власним "Я", коли вона сама себе долає для того, щоб досягти мети, із зовнішніми умовами та іншими людьми — щоб перемогти.

На цю особливість спорту звертали увагу галицькі педагоги 30-х років минулого століття (І. Ющишин, С. Гайдучок, О. Тисовський, І. Боберський та ін.). Вони вважали, що крім позитивного впливу на стан здоров'я, спорт виробляє духовні якості, дуже потрібні для життя, за умов конкуренції — сильну волю, дисциплінованість, швидкість реакції та орієнтації, незалежність, чесність, активність творчість, почуття солідарності. Усе це досягається в процесі змагальності. Вважалося, що позбавлена таких якостей людина стає завадою в суспільному, духовному житті та матеріальному виробництві. Непридатною до боротьби за існування — індивідуального і суспільного. Такої ж думки про призначення спорту в процесі формування людини був і Г. Ващенко.

Вибір заняття і самореалізації. Життєвий успіх людини, її самореалізація великою мірою залежать від вибору головного заняття. Люди дуже відрізняються один від одного, а тому і умови, і предмет їх праці, напрям зусиль мусять бути різними. Тут ми стикаємось, звичайно, з вибором професії. Обрана праця мусить бути відповідною щодо можливостей і вроджених якостей людини. Професія каскадера, поліцейського, заняття альпінізмом тощо відповідають таким рисам, як прагнення перемоги і самовираження, сміливість й рішучість, потяг до ризику, агресивність. Іноді на ризиковані дії людину штовхає і комплекс меншовартості. Люди з поміркованою вдачею здобувають професії, які потребують великої уважності, турботливості, м'якості (лікарі, учителі тощо). Є люди так званого соціального типу, для яких важливо мати справу з людьми, і водночас є такі, що воліють працювати на самоті чи в обмеженому людському середовищі. Участь у відповідній діяльності сприяє посиленню вроджених якостей — у кожній з них різних. У чужій для себе сфері людина успіху не матиме, характер її буде руйнуватися.

Прагнення самореалізації передбачає глибоке самопізнання людини. Так досягається рівновага між ступенем домагань і реальними її можливостями. Правильний вибір заняття став чинником власного успіху і становлення характеру. Невдача в тій ділянці веде до зневіри,