Здоров'я та життєвий успіх. Між тілом людини та її духовним станом існує велика залежність. Хворе тіло поневолює пересічну людину, болячки "домінують" у її свідомості, змушують дух служити тілу. І навпаки, в здоровому тілі — здорова душа, як стверджує давня мудрість. "Міцне тіло є однією зі сприятливих передумов розвитку сильного характеру", — писав відомий російський педагог П. Каптєрєв (Каптерев П., 1982, с. 90).

Наголошуючи на цій взаємозалежності, Г. Ващенко вслід за К. Ушинським підтверджує, що тіло слугує засобом вияву внутрішнього стану людини, особливо це помітно на її рисах, на обличчі, в очах (Ващенко Г., 1952, с. 216—217). На його думку, твердження, що "людина творить своє тіло, а значить і відповідальна за нього, має свій певний сенс". Добре здоров'я також завжди є джерелом самовпевненості й сили.

У 1938 р. П. Біланюк теж, підкреслюючи велике значення здоров'я організму в становленні характеру, вказував на два важливих моменти: а) плекання здорового організму не повинно ставати самоціллю, а лише передумовою ("засобом") осягнення цілей духовних; б) до здоров'я людина повинна йти не шляхом розбещення і догоджання організмові, не через культ комфорту, а шляхом його гарту. "Гарт тіла має в наслідку завжди гарт духу" (Біланюк П., 1938, с. 15). Якщо хочемо посилити енергію нашої душі, мусимо тримати в найкращому стані наше тіло, бо воно є засобом фізичного наближення до наших ідеалів, до перетворення наших духовних можливостей на практичну і корисну дію.

Історія, зрештою, знає чимало людей, які, маючи слабке від природи здоров'я, завдяки своїм духовним силам перемагали хвороби, долали немічність і здійснювали навіть суспільно-значущі подвиги (Леся Українка, В. Стус, Ч. Дарвін та ін.). Такі "відхилення" від норми пояснюються тим, що різні люди можуть по-різному витримувати тиск зовнішніх обставин і слабкості свого тіла. Для однієї людини вони можуть вести до зламу, іншу вони гартують і навіть зміцнюють характер. Слабкість тіла може компенсуватися силою духу.

Поєднання уваги до духовного і фізичного виховання випливає також із сутності християнства. Відповідно до своїх поглядів, воно виробило і систему унікальних методів виховання душі й тіла, якими не володіє жодна сикулярна педагогіка ("Перший Український педагогічний конгрес", 1938, с. 196). Ці методи закладені у релігійно-звичаєвих нормах, що зрештою визначають і гігієну праці та відпочинку, харчування, вказують на роль праці тощо.

Палітра людських якостей, що мають вплив на перебіг діяльності, є досить обширною і різноманітною. Вони потребують окремого дослідження. Крім названих вище, значущими є: врівноваженість, комунікабельність, точність, надійність у партнерстві, оптимізм, ощадливість, енергійність, почуття гумору, твердість слова, культ доброго імені, самокритичність, принциповість, послідовність та ще багато інших якостей. Як і все решта, вони розвиваються лише в процесі діяльності та через участь у ній.

Література

Антонович В. Про козацькі часи на Україні. — К.: Дніпро, 1991.

Белинский В. Сочинения: В 2 т. — СПб., 1900. — Т. 2.

Бергер П. Капіталістична революція. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бердяєв Н. Смысл истории. — М.: Мысль, 1990.

Бердяєв Н. Царство духа и царство кесаря. — М.: Республика, 1995.

Бех І. Цінності як ядро особистості // Цінності освіти і виховання. — К.: Вищ. шк., 1997.

Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шлях реалізації // Рідна школа. — 1999. — № 12. — С. 13—16; 2000. — МІ. — С. 10—12.

Біблія. — К., 1992.

Біланюк П. Не лишень навчаємо, але й виховуємо // Рідна школа. —1936. — Ч. 20. — С. 293—296.

Біланюк П. До чого змагає сучасна школа взагалі й Рідна Школа з окрема. — Л., 1938.

Біланюк П. Де шукати джерел внутрішньої карности // Шлях виховання й навчання. — 1939. — Кн. II. — С. 116—119.

Білошицький А. Суспільство без емоцій, без моралі, або пропаща душа — гомо хамус // Рідна школа. — 1993. — № 8. — С. 2—7.

Будз П. Виховання характеру // Шлях виховання й навчання. — 1928. — Ч. 11. — С. 1—8; Ч. 12. — С. 4—9.

Вахтеров В. Основы новой педагогики //Избр. пед. соч. — М.: Педагогика, 1987.

Ващенко Г. Виховання волі і характеру. — Лондон: Вид-во Спілки української молоді, 1952.

Ващенко Г. Виховання любови до Батьківщини (націоналізм і інтернаціоналізм). — Лондон: Вид-во К.К. СУМ у В. Британії, 1954.

Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994.

Ващенко Г.— 1. Вибрані педагогічні твори.— Дрогобич: Відродження, 1997.

Ващенко Г.— 2. Загальні методи навчання. — К.: Українська видавнича спілка, 1997.

Ващенко Г. Праці з педагогіки і психології. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2000.

Ващенко Г. Хвороби в галузі національної пам'яті. — К.: Школяр — Фада ЛТД, 2003.

Вернадский В. И. Начало и вечность жизни. — М.: Советская Россия, 1989.

Витулкас Дж. Новая модель здоровья и болезни. — М.: Педагогика, 1997.

Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Л., 1996.

Вишневський О. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене // Рідна школа. — 2001. — № 10. — С. 24—28.

Войтыла К. Основания этики // Вопр. философии. — 1991. — Ml. — С. 29—60.

Волкова Н. Педагогіка. — К.: ВЦ "Академія", 2001.

Гончаренко І. Уваги до українського національного характеру. — Новий Ульм, 1961.

Горохович А. Плекаймо в дитині і розум, і душу. — Дрогобич: Бескид, 1992.

Джонс Дж. та ін. Укрепление здоровья при содействии школ // Здоровье мира. — 1995. — март — апрель. — С. 10—11.

Дзерович Ю. Педагогіка. — Львів: Накладом греко-католицької Богословської академії, 1937.

Дорошенко В. Короткий бібліографічний огляд // Українська душа. — К., 1992.

Жуйко П. Психологія гомо совєтікуса // Сучасність. —1993. — № 9. — С. 148—152.