(Землі в системі Птолемея) рухається не сама планета, а лише центр іншого кола, названий епіциклом. Планета ж рухається по епіциклу з тією ж кутовою швидкістю за величиною, але зворотною за напрямком, з якою центр епіциклу рухається по основній орбіті, названій деферентом. У результаті таких побудов виявилося, що планети, як і раніше, рухаються по колу (воно називається ексцентром), але центр його зміщений щодо Землі. У такий спосіб було встановлено важливу кінетичну еквівалентність схем руху епіциклу по деференту й руху ексцентра. Але ця проста схема описувала лише шлях Сонця, що завжди рухається по небу в одному напрямку, не повертаючи назад. Кутова швидкість руху Сонця по ексцентру (щодо його центра) вважалася постійною. Тоді, мабуть, кутова швидкість руху, що спостерігається із Землі, виявиться змінною. Так просто пояснювалася перша нерівність.

Для планет теорію потрібно було ускладнити. У кінцевому підсумку для опису руху планет треба було вводити майже 40 різних колових рухів. Схема, таким чином, була складною і принципово незадовільною. Однак вона дозволяла досить точно передбачати положення Сонця й планет і тому задовольняла всіх. На той час найважливішим було обчислення руху Сонця й Місяця, а для цього теорії Птолемея було цілком достатньо.

Спад у розвитку античної науки

Панівна форма науки, що виявляється в переважанні того чи іншого способу одержання й наступного обгрунтування та використання окремого, конкретного знання, визначається загальним характером культури. Загальний характер культури виражає певний спосіб зв'язку, угодженості між матеріально-практичним способом життя, в основі якого лежить певний спосіб матеріального виробництва, та духовно-теоретичним його відображенням і відтворенням у способі мислення.

У перші століття нашої ери загострилися соціально-економічні, політичні й культурні протиріччя, властиві рабовласницькій формації. Римська імперія в V ст. розпалася під дією внутрішніх і зовнішніх сил — повстань рабів, бідноти підкорених народів і нашестя варварських племен. На зміну рабовласницькому прийшов феодальний лад. Формування феодальних відносин було пов'язано зі значними потрясіннями у всіх сферах громадського життя, у тому числі у сферах культури й науки.

По суті, формується новий історичний тип свідомості, новий тип культури, духовного освоєння світу людиною. У його основі — монотеїстична релігійна свідомість, в якій на першому плані — не пізнання світу й одержання нового знання, а переживання, відчування світу й віра у всемогутнього Бога — в істоту, що створила світ і постійно творить його завдяки своїй волі й активності. Природа наповнена чудесами, тому ні про які об'єктивні її закономірності не може бути й мови. У системі такого світогляду природознавство втрачає свій справжній предмет, реальні цілі й завдання.

Свідченням істотної обмеженості античної науки був її відрив від виробництва, відрив теорії від практики, знання від досвіду. Рабовласницький спосіб виробництва, де головною продуктивною силою був раб, не потребував науки як засобу розвитку продуктивних сил. Експеримент як метод пізнання в античності був невідомий. І, нарешті, занепад античної науки багато в чому був зумовлений відсутністю надійних засобів збереження, обміну й передачі інформації. Рукописи були дорогими, рідкісними, а в епоху безкінечних воєн, міграцій народів, зникнення в пожарищах культур, етносів — і ненадійним засобом збереження інформації. У VI столітті н.е. в історії європейської культури почався період "темних століть".