На честь богів влаштовувались свята, під час яких відбувалися святкові церемонії і театралізовані вистави з музичним супроводом. Святково прикрашені фігури богів на розкішно вбраних човнах урочисто проводилися по зрошувальних каналах або проносилися по вулицях і дорогах з метою виблагати у них прихильності і доброго врожаю. Для протидії злим духам теж здійснювались відповідні церемонії, навіть зі знищенням цих богів.

Розробка і здійснення культу були справою численного жрецтва, що вже тоді становило привілейну соціальну групу.

Вже в шумеро-аккадській релігії анімістичний пантеон містив у собі не тільки добрих, а й злих духів, яких очолювали Анунакі та Учігі, що уособлювали хвороби та всілякі лиха. Хвороби насилалися на людей духами, кожний з яких мав свою сферу лихого діяння: Ашакку викликав хворобу голови, Наматару - горла, Алу - грудей тощо. Для протидії злим духам застосовувались магічні заклинання, амулети, обереги. Великого розвитку набрали обряди лікувальної, охоронної магії.

Магічна сторона в шумеро-аккадській релігії набула особливого значення зі зміцненням і збільшенням особливої групи людей, яка брала на себе обов'язки зносин з богами та служіння їм. Це були жерці.

Поряд з релігійними і магічними обрядами жерці виконували функції провидців і ворожбитів, були навіть спеціалізовані на цьому так звані бару. Ворожили на тваринах, особливо на нутрощах жертовних тварин (т. з. гепатоскопія), "розгадували" сни, тлумачили різні прикмети. Уся ця система ворожінь релігійного культу дістала назву мантики.

Релігія Вавилону

Існування шумеро-аккадської держави на короткий час було перерване завоюванням її близько 2200 р. до н.е. горцями гутіями, панування яких тривало до 2109 р. до н.е. Після вигнання гутіїв єдина шумеро-аккадська держава знову відновилася.

На чолі цієї держави стала III династія міста Ура. Це була класична стародавньосхідна деспотія з розвиненим бюрократичним апаратом. У ньому всі храмові і царські землі були об'єднані в єдине державне господарство. В єдину систему були злиті релігійні культи. Верховним божеством став бог Енліль з міста Ніппур, другим за значенням - бог Нанна (Зуен, Суен), що був хранителем Місяця. Царі обожнювались. Утвердилося вчення про те, що боги створили людей для того, щоб вони годували їх жертвами і звільнили від праці. Царі ж, які дістали владу від богів, мали такі самі права, як і боги.

Як і Аккадська держава, III династія Ура проіснувала трохи більше століття, але за цей час релігійний розвиток мав значні успіхи.

У першій половині XX ст. до н.е. відбувається поступове зростання ваги і авторитету міста Вавилон на річці Євфрат (на південь від сучасного Багдада). Від 1894 по 1595 р. до н.е. в утвореному царстві, яке дістало назву Старовавилонського, правила і Вавилонська династія. Визначних успіхів ця династія домоглася за царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), який відомий історії як перший у світі законодавець, який створив звід законів.

У Старовавилонській державі триває процес створення загальнодержавної релігії. Вавилон, що одержав статус столиці, зробив свого місцевого бога Мардука головним богом держави. З'являється новий космогонічний міф: богиня первісного океану Тіамат, що була невдоволена появою Енліля і всіх інших богів, вирішила знищити їх. Нещасні боги тремтіли від жаху і не наважувались виступити проти неї. Молодий бог Мардук згодився вступити у двобій з Тіамат, але за це зажадав від богів визнати його зверхність над ними. Боги спочатку вагалися, їм не хотілося обмеження своєї влади. Зібравшись разом на бенкет, вони обговорювали це питання, і коли випили вина, то набралися рішучості і погодились на пропозицію Мардука. Мардук вступив у двобій. У пащу Тіамат він загнав сім вітрів, що роздуло і знесилило її. Тоді Мардук розрубав її тіло навпіл, з верхньої частини створив небо, з нижньої - землю, а потім - усе існуюче на світі.

Отже, Мардукові належали тепер усі жертви й почесті, а решта вела жалюгідне життя: вони харчувалися травою, пили воду з калюж, ходили голі. Бог повітря Енліль, що все ж таки мав якесь старшинство, і бог мудрості Енке наказали богові Лахару створити овець і кіз, а його сестрі богині Ашнаї створити злаки і посіяти їх. Але боги працювати не вміли і не хотіли. Тоді Енке виліпив з глини людей, оживив їх і примусив працювати на богів. Отже, люди мусили працювати на богів, вклонятись і приносити жертви Мардукові.

Особливої уваги заслуговує міф про створення богом Еа першої людини Адапа, яка мала бути безсмертною, але за свої помилки була позбавлена цього.

У Вавилонській міфології з'явився міф про всесвітній потоп. За цим міфом, боги виявили невдоволення непокорою людей, які мало шанували їх, не виконували їхні вказівки. Щоб знищити людей, боги викликали тривалі зливи, Тигр і Євфрат вийшли з берегів, і все людство мало загинути. Але бог Енкі зглянувся над одним з людей - Утнаніштімом, що вів праведне життя, і порадив йому спорудити ковчег, у якому той разом з родиною і слугами перебув потоп. Так збереглося людство.

С.О.Токарев вважає, що піднесення Мардука над іншими богами було намаганням вавилонських жерців встановити щось подібне до монотеїзму, що відбило процес політичної централізації у Дворіччі, а також те, що Вавилонія набирала риси світової держави. Але ця монотеїстична лінія розвитку релігії була блокована місцевим жрецтвом, яке не хотіло зміцнення авторитету своїх місцевих богів.

Ассирійська релігія

А тим часом бурхлива історія народів Дворіччя тривала далі. Старовавилонська держава в XVI ст. до н.е. була підкорена касситами, що володарювали в ній від 1518 по 1204 р. до н.е., а потім у Дворіччі знову встановлюється панування ассирійців.

Ассирійська держава виростає з невеликої території в середній течії р. Тигр міста-держави Ашшура, що було на початку II тисячоліття до н.е. олігархічною республікою, яка майже перебувала під владою інших держав, але час від часу посилювала свій економічний вплив і вагу серед держав Дворіччя. У XV-XI ст. до н.е., які в історії цієї країни звуться середньоассирійським періодом, складається міцна Ассирійська держава не тільки в економічному, а й у політичному та військовому відношенні. У XV - поч. XIV ст. до н.е. Ассирія підкоряє собі Вавилонію, його спадкоємці вже звуть себе царями. У XII ст. до н.е. ассирійський цар Тіглатпаласар І здійснює походи до Чорного і Середземного морів, а потім знов настає послаблення ассирійської держави. З кінця X ст. до н.е. до VII ст. до н.е. відбувається нове піднесення царства - це новоассирійський період. Він характерний зростанням військової могутності держави, ассирійське військо було непереможне своєю зброєю і організацією, неперевершене своєю жорстокістю. За короткий час ассирійська держава поширюється на всю Північну Месопотамію, підкорює собі значну частину Малої Азії, східне Середземномор'я, Єгипет, веде успішні війни з хетами, Урарту, Мідією, Еламом, у 689 р. до н.е. руйнує Вавилон як свого конкурента і суперника в боротьбі за панування в Дворіччі. Але невпинні війни руйнували могутність держави, вона втрачала силу. З 622 р. до н.е. почалася війна Вавилона в союзі з Мідією проти Ассирії, яка своїм союзником мала Єгипет. Ассирія зазнавала поразку за поразкою. У 612 р. була зруйнована Ніневія - столиця Ассирії з поч. VII ст. до н.е., а в 605 р. до н.е. вавилонський царевич Навуходоносор у битві при Каркемиші вщент розбив ассирійське військо. Ассирійська держава припинила існування, знать була вирізана, народ зазнав активної асиміляції.

За часів існування Ассирійської держави відбувалося піднесення ассирійських богів, головним богом стає бог Ашшур. Але це не виключає шанування Енліля чи Мардука, які разом з іншими богами, що "вершили долю", утворювали раду старійших у складі 7 чи 12 богів.

Розробляється складний культ царя, якого оголошують магічним творцем добробуту. Тривалий час живе звичай ритуального вбивства старого вождя, потім воно було замінено ритуальним убивством його двійника: під час свята Сакса на п'ять днів із злочинців, приречених на смерть, вибирали царя і виконували всі його побажання, а потім приносили в жертву богам замість справжнього царя. Згодом і цей обряд зазнав змін - царя замінювали на бідняка чи раба, якого нещадно бив головний жрець. Жорстокість ассирійського часу виразно відбилась і на релігії, вся вона була спрямована на виправдання безмежної деспотії та самовладдя. Велику роль у житті суспільства