Іслам. Коран, етика ісламу

План

1. Історія світу та людства за Кораном

2. Сучасна соціально-політична доктрина ісламу

3. Есхатологія ісламу

4. Соціальна етика ісламу

5. Віровчення ісламу

6. Література

Історія світу та людства за Кораном

Важливу роль в ісламській культурі відіграє космологія Корану. Священна книга мусульман створювалася під значним впливом космології Біблії. Остання була відома в Аравії, і Мухаммед знав культурне середовище іудаїзму та християнства. Тому не дивно, що Аллах, за Кораном, створив небеса й землю за шість днів (57:4), "створив сім небес рядами" (67:3; 71:14), "звів небо над нами й прикрасив його, і нема в ньому щілин" (50:6). Із семи небес "найнижче небо" Аллах прикрасив світилами, аби відганяти шайтана. Аллах "звів склепіння та співрозмірив його, і затьмарив його ніч, і освітив його ранок. А після цього розпростер землю. Вивів з неї воду на пасовиська. І гори - Він же утвердив їх на користь вам і вашій худобі" (79:28-33).

Коран стверджує, що Земля є нерухомою площиною. Один із хадисів IX ст. доповнює це положення: "Земля тримається на розі бика, а бик на рибі, а риба на воді, а вода на повітрі, а повітря на волозі, а на волозі обривається знання знавців".

У Корані відсутнє уявлення про людину як "вінець творіння", а також про поступовість розвитку життя на Землі, її біосфери і тим більше ноосфери - сфери людського розуму.

Відповідно до Корана, створенню Аллахом людини передував акт створення ним ангелів і джинів, його небесної крилатої опори. У сурі "Ангели" про це сказано: "Хвала Аллаху, творцю небес і землі, що створив ангелів посланцями, котрі володіють крилами подвійними, потрійними і четверними. Він збільшує при творенні, що йому завгодно" (К., 35:1); він "створив джинів з чистого вогню" (К., 55:14); "з вогню пекучого" (К., 15:27). І все-таки акту створення людини Аллах, судячи з викладеного в Корані давньоарабського сказання, додає особливе значення. Навіть після того, як ним був виліплений свого роду манекен людини і зосталося лише його оживити, Аллах вирішив обговорити свій учинок з раніше ним створеними багатокрилими помічниками. Деякі з новітніх коментаторів намагалися угледіти в цьому "обговоренні" ознаки особливої демократичності Всевишнього.

Тим часом, якщо виходити з Корану, це "обговорення" чи "рада", "бесіда", "змагання" з "верховним сонмом" ангелів виглядає дуже деспотично. У всякому разі, у цьому "обговоренні" не почувалося якої-небудь терплячості, уваги до скликаного ангельського сонму, навіть ознаки толерантності. Творець заздалегідь визначив своє рішення і, вислухавши одного-єдиного, хто був проти, відразу суворо покарав його.

Жорсткі європоцентристські позиції апологетів християнства середньовічного Заходу сприяли створенню негативного образу ісламу в цілому і породили думку про те, що Коран є книгою ідей фанатизму та насильства. У полеміці християнських авторів з ісламськими опонентами неможливо було обійтися без знання коранічного тексту. Перший переклад Корану латинською мовою був зроблений на доручення абата монастиря Клюні Петра Доброчестивого (1092-1165). Другий ранній латинський переклад, пов'язаний з ім'ям Марка Толедського, був викопаний па початку XIII ст. В цілому ранні латинські переклади були тлумаченнями коранічного тексту, а головне завдання їхніх авторів зводилось до заперечення претензій адептів ісламу на володіння даного Богом Письма.

Якщо середньовічна Європа демонструвала несприйняття ісламу, то в епоху Ренесансу підвищується інтерес до арабо-мусульманської культури. З'явилися італійські, голландські, німецькі версії латинських перекладів. Новий крок до вивчення і перекладу Корану був зроблений у Франції у XVII ст. У 1647 р. побачив світ переклад Корана Андре де Ріє (бл. 1580-1660), який викликав значне зацікавлення і неодноразово передруковувався, а також перекладався різними європейськими мовами. У другій половині XVII ст. Ватиканом було заборонено видавати і перекладати Коран, але цей наказ не діяв.

Перший науковий переклад священної книги мусульман зробив католицький священник Людовік Марачі (кінець XVII ст.). У 1716 р. за наказом Петра І Петро Постников переклав російською мовою французьку версію Корану дю Ріє. У 1793 р. романтичний переклад Корану зробив К. Саварі. У 1787 р. за наказом Катерини II у Петербурзі було надруковано арабський текст Корану, що отримав високу оцінку і надалі багаторазово передруковувався. Наприкінці XVIII ст. почало зароджувати ся наукове сходознавство, в якому Коран розглядався як об'єкт наукового дослідження. У західному сходознавстві минулого століття домінував погляд на Коран, як на продукт прямих запозичень та наслідувань. Досягненням арабістики Франції став переклад Корану французькою мовою А.Б. Казимирським (1808-1887). У цілому пріоритети у вивченні коранічного тексту в XIX ст. належали німецьким сходознавцям. У 70-х роках XIX ст. побачили світ перші російські переклади Корану Д.Н. Богуславського (1871) та Г.С. Саблукова (1878). На рубежі 19-20 ст. В.В. Бартольд, А.Є. Шмідт та інші працювали в галузі кораністики. Новаторський підхід до перекладу Корану пов'язаний з ім'ям І.Ю. Крачковського, який зробив чорновий переклад у 20-х роках XX ст.

Кораністика та переклади другої половини XX ст. характеризуються плюралістичними підходами до вивчення історико-культурного матеріалу. Найвідоміший англійський переклад Корану А. Арбері був надрукований у 1955 р. Нині існують переклали Корану на більшість європейських та азійських мов, а також на окремі мови Африки.

Сучасна соціально-політична доктрина ісламу

Ще в давнину в ісламі виникла концепція "усуль аль-фікх", згідно з якою всі обов'язки й норми, що регулюють людські стосунки, відносини держави з її підлеглими, а також з іншими державами, розвиток суспільства, державно-правові режими мають формуватися на основі правил, установлених Кораном і Суною, а також на основі мусульманських традицій (таклід), загальних рішень/визнаних усією мусульманською громадою (іджтихад). Суворе дотримання їхніх вимог означає шлях праведний, щодо вподоби Аллахові та веде мусульмани на до ідеального влаштування суспільного життя на землі. В ісламі не існує відмінностей між політичними й релігійними сферами, між світськими й духовними світами. Існує один світ, один громадський порядок, єдиний шлях розвитку людської спільноти, що має бути узгоджений зі священним законом. Цей закон визначено Аллахом у Корані, втілено у способі життя і діяннях пророка (Суни) та витлумачено в шаріаті. Власне, така ідеологічна настанова визначила наперед зміст усіх соціально-політичних доктрин сучасного ісламу.

Найяскравіше це виявилось у соціально-політичному русі 70-80-х роках XX ст. під гаслами ісламської революції та ісламської республіки, що є для мусульманської цивілізації адекватною формою державної влади. Згідно з цією доктриною найкращим зразком для побудови справедливого суспільно-політичного ладу є мусульманська громада часів пророка, де світська й духовна влади мають належати халіфові (імаму). Державно-правові інститути слід формувати на засадах шаріату. Єдино можливий шлях до прогресивного суспільства лежить через упровадження в державі норм права і моралі, установлених Кораном і Суною. Доктрину ісламської республіки було втілено внаслідок ісламської революції в Ірані (1978-1979). Серед сучасних політичних рухів цієї доктрини відкрито дотримується ісламський

фундаменталізм, який з реакційних позицій веде боротьбу проти демократичних режимів у країнах Сходу й Африки.

Ідеологи ліберального ісламу пропонують третій шлях розвитку ісламських країн, висуваючи концепції ісламської економіки та ісламського соціалізму. Згідно з доктриною ісламської економіки, мусульмани можуть і повинні запозичити в Заходу досягнення в галузях виробництва, техніки, природознавства і медицини, але тільки не ідеології. Мусульманські теоретики вважають ісламськими економічними цінностями настанови шаріату щодо власності (приватної й колективної) та наслідування, заборони процентів па позички, сплати релігійного податку тощо. Дотримання цих норм сприяє встановленню соціальної справедливості, забезпечує захист інтересів власників (селян, робітників, феодалів, буржуазії) та держави, вирішення всіх соціально-економічних проблем, що стоять перед ісламськими країнами. Окремі ідеї доктрини ісламської економіки було втілено в законодавстві Лівії, Ірану тощо.

Досить популярною серед мусульман є доктрина ісламського соціалізму, яка передбачає синтез традиційних ісламських постулатів, демократичних і соціалістичних ідей Заходу. Основним лейтмотивом цієї концепції є положення про те, що соціалістичні демократичні ідеали було закладено в аятах Корану і здійснено ще за часів пророка Мухаммеда та його послідовників. Це, наприклад, ідея спільної власності па землю і воду, справедливого розподілу багатства між бідними та багатими тощо.

У сучасному ісламі вирізняється також рух ісламської солідарності - ревної форми реалізації міждержавної єдності на релігійній основі. Вона знаходить практичне втілення в діяльності мусульманських міжнародних організацій. Взагалі сучасний іслам відіграє прогресивну роль у залученні мусульманських мас до процесу соціально-економічних перетворень, установлення нового міжнародного порядку. Помітною є соціальна діяльність ісламських громад в українському суспільстві, їхнє намагання служити національному відродженню України.

Есхатологія ісламу

Великого значення надає іслам есхатологічним пророцтвам про кінець світу і Страшний суд. Правда, роздуми на цю тему досить суперечливі, іноді незрозумілі і двозначні. Однак у цілому з приписів Корану вимальовується приблизно така похмура картина. Незадовго до кінця світу настане епоха страшного нещастя і невір'я. Усі цінності ісламу будуть зраджені і продані, люди потонуть у гріхах. Тоді-то й настане напування антихриста (даджжадя), яке триватиме 40