Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор'я

План

1. Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор'я

2. Хеттська релігія

3. Фрігійська релігія

4. Сирійсько-фінікійська релігія

5. Халдейська релігія

6. Література

Релігії народів Малої Азії і Східного Середземномор'я

Поруч з Двуріччям і Стародавнім Єгиптом територія Малої і Передньої Азії, яку становлять численні гори, нагір'я та пустелі — це територія найстародавнішого розселення людства. На території Малої Азії в 2—1 тис. до н.е., існували такі значні держави, як Хеттське царство, Фрігія, Лідія (тепер це територія Туреччини). На Східному узбережжі Середземного моря існували держави Сирія, Фінікія і Палестина (тепер це територія Сирії, Іраку, Лівану, Ізраїлю та Йорданії)- На цих землях в 3 тис. до н.е. відбулись знаменні події, утворились впливові національно-державні релігії, про які буде мова в цьому і двох наступних розділах.

§1. Хеттська релігія

З кінця 3 - початку 4 тис. до н. е. і до кінця 8 ст. до н.е. центральну частину Малої Азії населяли хуррити, хати, несіти, лувійці та інші племена. Вони утворили державу Мітанні і Хет-тську державу. Культуру, яка була створена в цей час в Малій Азії, звичайно звуть хеттською. В 18 ст. до н. е. починає домінувати Хеттське царство, одне з значних держав стародавнього світу.

Майже шістсот років Хеттське царство було могутньою деспотією, яка в період розвитку в 14 — 13 ст. до н. е. в період Новохеттського царства поширювала свою владу на північно-східне узбережжя Середземного моря, Кіпр, Сирію, Мітанні, в верхів'ях Євфрату і вело боротьбу з такими світовими державами того часу, як Єгипет і Ассирія.

Ієрархічна побудова державної влади у малоазіатів робила владу царя необмеженою, його особу ототожнювали з богом. Цар одночасно був і головним жерцем. Проте хетський пантеон богів був політеїстичним. Історикам відома не більш як десята частина імен цих богів, але вони впевнено кажуть про те, що серед них є ассирійські, вавілонські, шумерські боги. В Мітанні вклонялись навіть індійським божествам Мітрі, Варні та Індрі.

Найголовніші з них — бог громовиці з міста Хаттаусас, від імені якого до нас дійшло тільки його закінчення "....унас", його жінка — богиня Сонця, її ім'я зовсім невідоме, його сини боги громовиці з міст Неріка і Ціппаланда. Отже, ми бачимо цілу родину богів. Відомий також космічний бог Тешуб і його жінка Хепа, від імені якої пішло ім'я першої в світі біблейної жінки

Єви. Один з хетських богів Яяк був, мабуть, попередником бога стародавніх ізраїльтян — Ягве.

Об'єднання країни в сер. 17 ст. до н.е. царем Хаттусікісом 1, з встановленням столиці держави в Хаттусі, зробило бога Тешубу (Тішубу) з чисто функціонального бога громовиці загальнодержавним богом. Символами Тешуби була подвійна сокира, пізніше успадкована для свого Зевса, і двоголовий орел, що через Візантію потрапив аж на Русь.

Був у хеттів і культ Великої матері — богині родючості Кібели (Ма, Рея) і культ молодого бога родючості Аттіса.

Коли у хеттів виникали економічно і політично більш-менш самостійні територіально-обмежені області, то в адміністративному центрі звичайно зводили храм в честь божества, яке було покровителем і власником усіх земель цієї області. Господарча система набувала вигляду храмового господарства. Храм був також власником рабів, худоби, знарядь праці.

Хетти приділяли особливу увагу поховальному культу своїх царів, присвячували цьому культу особливі храми, які дістали назву "Кам'яний будинок". Згодом цей будинок ставав культовим центром.

В релігії хеттів чітко визначалась загальна для всіх релігій лінія на синтезування місцевих племінних культів в єдиний державний культ Тешуба. Зміцнення офіційної релігії підтримувалось державою, будь-які інші культи переслідувались. Так, у другій таблиці хеттських законів ми знаходимо положення: "Якщо вільний вб'є змію і мовить ім'я "іншого" (мова йде про іншого бога), то він мусить дати 1 міну срібла, якшо це раб — то він повинен вмерти".

Держава хеттів була третьою великою державою стародавнього світу поруч з Єгиптом і Вавілонією. Хетти, після своєї досить гомінкої історії, зникли з історичних анналів, про них навіть не згадують грецькі та римські історики. Але в Біблії є згадки про хеттів: цар Давид спокусив жінку хетта Урія і прижив з нею сина, що став царем Соломоном. Пише про хеттів і 4 книга Моісея (13, 18—30), а також 1 книга Моісея при описі поховання Сари.

На початку 12 ст. до н. е. ця колосальна держава була підкорена ассирійцями. Хеттська культура і хеттська релігія була асимільована ассирійською культурою.

Фрігійська релігія

В північно-західній частині Малої Азії ше 2 тис. р. до н. е. оселилися племена фрігійців, які начебто в43 ст. до н. е. приймали участь в легендарній Троянській війні. Цілком достовірна їх участь в розгромі Хеттської держави в 12 ст. до н. е. В 10 — 8 ст. до н. е. відбулось піднесення Фрігійського царства, засновником якого вважають царя Гордія, а розквіт якого відбувався за царя Мідаса (738 — 696 р. до н. е.). Це була економічно міцна держава, недарма ж складалась легенда про те, що від дотику руки Мідаса все перетворювалося в золото, навіть їжа. Мідас звільнився від цієї тяжкої для нього здібності, коли викупався у річці Лантол, яка з того часу стала золотоносною. Міфи малюють Мідаса і як невігласа, який узявся судити музичне змагання козлоподібного бога Пана з всебічно обдарованим Аполлоном. Мідас присудив перемогу Панові, за це Аполлон нагородив його віслячими вухами, які він змушений був ховати під фрігійським ковпаком. Так ось, цей Мідас стояв біля джерел фрігійської релігії.

Це легенда. Але розквіт Фрігідії насправді пов'язаний з монополією на виробництво заліза в період настання "залізного віку". Фрігія встановила своє панування на Егейському морі. Але вже в 7 ст. до н. е. значна частина її території була загарбана кіммерійцями, в 6 ст. до н. е. вона потрапила під владу Лідії, а потім — Персії, де остаточно втратила свою державність. Деякі вчені вважають фрігійську мову споріднену з вірменською, а отже, і фрігійську релігію з релігією вірмен.

Фрігійська релігія утворилася на основі місцевих племінних культів, а також релігійних здобутків стародавніх греків, племена яких з Македонії і Фракії склали основу фрігійського народу в кінці 2 тис. до н. е.

Центром віровчення фрігійської релігії є культ Великої матері — богині Кібели, що ще мала імена Ма, Реєя, і молодого вмираючого і воскресаючого бога Аттіса. Ми вже знаємо, що цей культ був і у хеттів. Але у фрігійців цей культ набрав своєрідного соці-ально-економічного і політичного забарвлення. Справа в тому, що в ту епоху царська верхівка, остерігаючись зростаючої влади служивого чиновництва, що намагалось утвердити спадковість своїх посад, чинів і багатств, широко вживала заміщення посад вищих чиновників, писш'в, воєначальників євнухами. Хлопчи-ки-євнухи, оскоплені ще в дитинстві, мали безумовні переваги у освіті і кар'єрі перед своїми ровесниками. Вищі чиновники і жреці, будучи євнухами, вимагали ідеологічного виправдання свого становища. Звідси утвердження міфа про Аттіса, який щоб уникнути домагань своєї матері на коханця, піддав себе самоос-копленню і вмер під своїм священним деревом — сосною. Але богиня, що покохала Аттіса, домоглась воскресіння його. Цим подіям були присвячені особливі весняні свята, які ще у хеттів входили в державний культ. В фрігійському культі теж були поширені оргаїстичні обряди та самоосколлення жерців, які присвячували себе богові Аттісові і цим звільняли себе від пристрастей, що гублять людство і знецінюють мораль. Пошуки шляхів морального удосконалення, хай таким дивним на наш погляд шляхом, є одним з нових моментів релігійного розвитку навіть періоду глибокої стародавності.

В західній частині Малої Азії в плодючій долині р. Герм розташувалась на початку 1 тис. до н. е. держава Лідія. Вона прославилась золотим піском річки Герм. Географічне становище на торговельних шляхах з Європою, на Близький Схід теж сприяло розвитку цієї держави. Перший час Лідія входила в склад Фрігії і там надбала фрігійську культуру і релігію. З 7 ст. до н. е. — вона вже незалежна держава з столицею в м. Сарди. Тісний зв'язок з Стародавньою Грецією привів до спийняття грецького релігійного впливу, грецької міфології. Країна була дуже багата. В Лідії вперше в світі стали карбувати золоту монету. Ім'ям останнього лідійського царя Креза (595—546 рр. до н. е.) стало на-рікатися колосальне багатство.

Лідійський стародавній культ вславився своєю пишнотою.

В 546 р. до н. е. Лідія була завойована перським царем Кіром. Потім входила в склад держави Олександра Македонського.

Сирійсько-фінікійська релігія

Східне Середземномор'я має дуже сприятливі умови для людського життя: теплий клімат, родючі грунти, можливість штучного зрошування, багата флора і фауна. Це підштовхнуло розвиток землеробства і тваринництва, а також різних ремесел. Трудолюбиві народи Східного Середземномор'я