Існувала там і третя значна держава — Палестина, але про неї мова буде йти при висвітленні історії іудаїзму.

На півночі Сирійської пустелі, на захід від Ассирії аж до східного узбережжя Середземного моря в другій половині З тис. до н. е. — 2 тис. до н. е. проживали племена хананеїв, аморесв (аморитів і амареєв). Вони створили ряд дрібних міст — держав: Алах, Ебла, Халеб, Кадеш та ін. Вже з 3 тис. до н. е, ці території намагались підкорити держави Двуріччя (Аккад, Ур) і вони не змогли зберегти свою незалежність. В 2 тис. до н. е. їх захопили гіксоси, які вдерлись аж в Єгипет. Потім ці міста-держави побували під владою Стародавнього Єгипту, Мітанні, Хеттського царства. В 14 ст. до н. е. в Сирійську пустелю вторглися кочові арамейські племена, що злилися з місцевим населенням. Лише на початку 1 тис. до н. е. дрібні держави утворили союзи, але і вони були неспроможні зберегти незалежність і були підвладні Ассирії, Вавілонській державі, персам, потім входили в державу Олександра Македонського, Селевкидів, Риму, Візантії. Інакше кажучи, сирійські землі майже весь час були об'єктом загарбання. Зрозуміло, що це відчувала на собі сирійська культура.

В умовах розширення арабського халіфату в 7 ст. н. е. Сирія якийсь час була ядром цієї держави, а місто Дамаск — його столицею. Тепер сирійці є арабами, розмовляють на сирійському діалекті арабської мови.

За ці часи буремної історії стародавні сирійці разом з фінікійцями створювали, не дивлячись на завоювання їх, стійке семантичне етничне утворення. Вони зручно влаштувались на східному узбережжі Середземного моря і мали спільну культуру і споріднені релігійні культури. Тепер скажемо про Фінікію і фінікіян.

Фінікія — це неширока смуга землі між Середземним морем і Ліванським хребтом. Вона шедро обдарована природою і була заселена в найстародавніші часи. На цій смузі східного узбережжя Середземного моря десь в 5—4 тис. до н. е. оселилися при-шельці з берегів Епитрейського моря. А інші дослідники кажуть, що то були корінні жителі цих міст. А може і перше і друге — відразу. Ці люди і дістали назву фінікійців. Вони побудували в 2 тис. до н. е. міста Угарії, Сідон, Бібл та інші, які стали центрами жвавої торгівлі, бо стояли на перехресті торгівельних шляхів зі сходу на захід, з півдня на північ. Фінікія стала також майстернею цього стародавнього світу, в ній великого розвитку досягла обробка металу, виготовлення скла, фарбованих тканин, будівництво весельних кораблів. Але основою господарства було хліборобство і садівництво. Швидко великого поширення набрало рабство, причому в найжорстокішій формі. Фінікійці вели активно работоргівлю в цьому регіоні. З початку 2 тис. до н. е. і до 12 ст. до н. е. Фінікія перебувала під владою Стародавнього Єгипту.

В 10 — 9 ст. до н. е. з фінікійських міст особливого розвитку досягло місто Tip. Т/рські купці здійснюють освоєння важливих морських шляхів, особливо тих, що йшли на захід Середземномор'я. Це зробило Tip піонером колонізації Кіпру, узбережжя

Егейського моря, островів Сицилії, Сардінії, Мальти, Балеар-ських островів, узбережжя Галі, Північ Африки та Іспанії. Це фінікійці створили в 825 р. до н. е. місто Карфаген, яке згодом стало центром могутньої держави.

В майбутньому, починаючи з 8 ст. до н.е., фінікійські міста перебувають під владою Ассирії, Єгипту, Вавілону, Персії, Еластичної, а потім Римської імперії, весь час зберігаючи певну автономію.

Сирійсько-фінікійська культура, в тому числі і релігія, зазнала значного впливу з боку Ассирії, Вавілону, Єгипту та інших країн. Фінікійці були добрими мореходцями, вчинили чимало географічних відкриттів. Єгипетський фараон Нехо в 600 р. до н. е. відрядив фінікійських моряків у похід навколо Африканського континенту. Відпливши у Червоне море вони повернулись до Єгипту через Середземне. Створений фінікійцями алфавіт був запозичений багатьма народами того часу, а через греків прийшов до нас.

Релігія сирійців і фінікійців утворилась з їх первісних релігійних вірувань і спочатку була звичайною родоплемінною релігією. З утворенням міст-держав кожне з них має власного головного бога, який має своє ім'я: Адоніс — владика, Ел — бог, Мелькурт — цар міста тошо. Кожен з них мав жінку, здебільшого це була богиня місяця — Астарта (Аштарт), запозичена в Вавілоні!', де вона мала ім'я Іштар. Були також інші другорядні боги. В кожному місті був храм, присвячений своєму богові, зображення якого було головним фетишем. В храмі була могутня корпорація жерців, що відігравала значну роль в політичному і суспільному житті міста. Храми одержували щедрі пожертвування і мали колосальні багатства. Жорстокий спосіб життя породив і жорстокий релігійний культ. Богам приносили криваві жертви. Широко практикувалися і довго трималися, аж до НІ ст. до н. е., людські жертвоприношення шляхом спалювання перед ідолом чи в його металевому череві, особливо новонароджених, первістків.

В історичних пам'ятках збереглось ім'я одного з фінікійських богів, якому приносили особливо жорстокі дитячі жертви. Його ім'я — Молох, що і означає "пожиратель дітей". С.О.Токарев зазначає, що, мабуть, ніде культ богів не досягав такої жорстокості, як у фінікійських містах.

Молох фінікіян — це засновник держави, він — винахідник мореходства і пурпуру, він — перший цар. Коли фінікійці висилали колонію для освоєння нових земель, то обов'язково було необхідне схвалення Молоха, він сам керував цією справою.

Молох – це грызний правитель, який не терпеть заперечення своєї влади він велич і сила держави. Він такий бог , до якого небезпечно наближатися. Він джерело життя, бо він його руйнує. Жерці Молахо безшлюбні, жриці незаймані. Незвичайні боги вимагають незвичайних жертв - живих, людських.

Ще одне зауваження. Дослідник В.А.Тураєв помітив, що у Фінікійському релігійному культі нема нічого, щоб стосувалося моря. А вони ж були мореходцями, вели торгівлю з далекими країнами, славилися як жорстокі работорговці. їх боги були антропоморфічні, але більш нагадували тварин, особливо биків. Звідси зроблено висновок, що вони, так би мовити, скотарського походження, а самі фінікіяни вийшли з пустелі. Звернемо також увагу на те, як багато може розповісти релігія про ті часи історії, фактів яких ми іншим шляхом не одержали.

Халдейська релігія

На завершення цього розділу слід розповісти про релігію народу, який жив на півночі Малої Азії, на території Стародавнього Ірану в 2 — 1 ст. до н. е. і був тісно зв'язаний з Двуріччям і Малою Азією. Мова йде про урартів чи халдів.

На початку І тис. до н. е. на просторі між південними частинами Чорного і Каспійського морів, на південь від Кавказького хребта, на Вірменському нагір'ї, розташувалася могутня стародавня держава Урарту.

Урарти, ще з кінця 2 тис. до н. е. утворювали міста - держави типу номових держав. Найбільш важливими серед них було місто Муцацир, центр культу бога Халді, і місто Тушпа (сучасне місто Ван в Туреччині) — центр культу бога сонця Шівіні. Об'єднання їх привело до утворення держави зі столицею в м. Тушпа.

В 9 — 6 ст. до н. е. царство Урарту займало усе Вірменське нагір'я, Північну Сирію і північні райони Двуріччя, на півночі значну частину Закавказзя. Це була типова східна деспотія, в якій основною масою виробників були общинники, але застосовувалася і рабська праця. Під час загарбницьких походів, які були для урартів здебільшого переможними, бо вони були добре озброєні залізною зброєю, здобувалась величезна здобич у вигляді полонених з мирного населення і всякого майна. Більшість чоловіків з полонених знищувалася, залишали хлопчиків і жінок Частину з них перетворювали в рабів, частина входила в общини.

З обєднанням дрібних держав і утворенням адміністративної системи держава Урарту зміцнюється. Особливого розвитку вона 118 досягає в царствування Менуа (біля 810 — 786 і 78! pp. до н. е.) І Аргішті І ( 786 — 764 pp. до н. е.). Відбувається впорядкування культу богів, примусово утверджується культ бога Халді. Встановлюється загальнодержавна система приношення жертв. Муцацирський храм бога Халді стає головним державним храмом, в ньому коронували урартських царів, там зберігалися царські скарби. Існували і менші храми, а також святилища перед нішею в скелі чи перед кам'яною стелою на честь бога Халді. Таке святилище звали "вратами бога Халді". Храми і святилища обслуговувались корпорацією жерців і мали великі багатства.

В культі бога Халді значне місце посідала магія. Жерці бога Халді — халдейські мудреці славилися ворожінням та віщуванням, вони займалися астрологією та різними гаданнями. В такій якості слава про них поширювалася на весь Схід. Віруючих в бога Халді