Релігії стародавньої Індії

План

1. Ведична релігія

2. Веди - священні книги давньоіндійських релігій

3. Головні особливості ведичної релігії

4. Віровчення брахманізму

5. Брахманістський культ

6. Література

Індійська цивілізація - одна з найдавніших на планеті. На території Індії знайдено чимало пам'яток раннього палеоліту. Розкопки поселень Хараппської цивілізації (суч. Пакистан), початок середини III тис. до н.е., свідчать, що вже тоді міста мали регулярну забудову; водогін і каналізацію, кам'яне укріплення. Населення займалося зрошувальним землеробством і скотарством, використовувало знаряддя праці з бронзи. Держава за формою правління була рабовласницькою деспотією. Вважають, що Хараппську цивілізацію сформували предки дравідів - одного із сучасних народів Індії.

У III-II тис. до н.е. в басейні річки Інд існував ще один центр індійської цивілізації - культура Мохенджо-Даро, створена давніми дравідійськими племенами. Міста теж мали регулярну забудову. Розвивались металургія, землеробство.

Населення, що належало до цих цивілізацій, сповідувало первісну племінну релігію з елементами тотемізму і культу предків. Храмів не було.

У другій половині II тис. до н.е. в Індії з'явилися кочівники-скотарі арії (арья - благородний) з Північного Заходу (східний потік ірано-індійської міграції аріїв), які злилися з місцевим населенням. Тоді розпочалося формування каст. З аріями пов'язують ведичну релігію у Стародавній Індії.

Ведична релігія

Назва ведичної релігії походить від назви збірника священних пісень, урочистих гімнів, жертовних заклинань Вед (веди із санск. - досл. "священне знання").

Це - одна з найдавніших релігій світу, яку, як вважають, принесли у II тис. до н.е. в Індію кочові племена аріїв. То був період розпаду первіснообщинного ладу і формування класового суспільства.

У лоні ведичної релігії з часом сформувалися основні засади індуїзму.

Веди - священні книги давньоіндійських релігій

Початок створення найдавніших книг індуїзму - Вед припадає на II тис. до н.е. Послідовники індуїзму стверджують, що вони не є людським творінням, а були почуті мудрецями від усевідаючого Брахмана як священне знання. Тривалий час вони передавалися усно і тільки в І тис. були записані мовою санскрит. Вважається, що Веди існують у їх вічній досконалій формі. Насправді ж із плином часу вони зазнали багатьох змін.

Веди є складним, багатогранним літературним масивом, який утворюють чотири групи текстів, створених у різні історичні періоди: Самхити ("Зібране"), Брахмани ("Пояснення Брахмана"), Арах'яни ("Лісова книга"), Упанішади.

Самхити складаються з чотирьох книг: Рігведи ("Веда наспівів" - зібрання пісень, які славлять богів і звернених до них молитв), Яджурведи ("Веда жертвоприношень" - збірник жертовних формул і заклинань, молитв і правил здійснення жертвоприношень), Самаведи ("Веда наспівів" - збірка співів, призначених для ритуальних цілей), Атхарваведи ("Веда заклинань" - збірник магічних заклинань проти злих духів). Спільна ознака їх - славослів'я мудрим, могутнім, милостивим божествам, звертання до них молитов, прохань, жертвоприношень.

Найдавнішою серед цих книг є Рігведа, з якої й починається давньоіндійська літературна традиція. Зафіксовані в ній міфи і сюжети живили не тільки давньоіндійський епос, а й класичну індійську літературу.

Брахмани - це книги, написані брахманами для брахманів. Вони містять коментарі до Самхитів, метою яких є зміцнення ролі та авторитету жерців, обґрунтування кастового поділу суспільства.

Араньяки й Упанішади - збірки правил для пустельників, старців, заглиблених у пізнання природи, буття. Упанішади (санскр. - сидіти біля вчителя задля пізнання істини) є своєрідним завершенням циклу. До них входять 250 богословсько-філософських творів, поданих у формі роздумів легендарних чи напівлегендарних мудреців. Вони засвідчили рівень духовного розвитку тогочасного індійського суспільства, особливості богословських та філософських поглядів. З певною умовністю Упанішади складають шість систем: Веданта, Міманса, Санкх'я, Вайшешика, Йога і Ньяя.

Один з провідних мотивів Упанішад - походження, розвиток і перспективи людства. У них ідеться й про те, чому людина існує то в стражданнях, то в блаженстві, хто спричинює це: час, природа, необхідність, випадковість чи Пуруша (особа, яка є Верховним Духом).

Веданта ("Кінець Вед") і Міманса є суто богословськими творами, які розглядають співвідношення людської душі Атмана зі світовою душею Брахмою. Світова душа розсіяна в усьому світі. Для повного злиття Атмана з Брахмою слід застережно прийняти все написане у Ведах і скрупульозно виконувати всі ритуали. У цьому мета і сенс життя. Веданта і Міманса оригінально вирішують проблему пізнання світу: Всесвіт - це Брахман, пізнає його Атман, але для цього потрібно спочатку пізнати Атмана. Атман - це людське "Я". Отже, пізнання світу має починатися із самопізнання, самовдосконалення. Самопізнання - вища форма знання, джерело щастя.

Санкх'я стверджує, що Брахма не розсіяна в природі, а природа існує незалежно від духу. Це засвідчує наявність матеріалістичної тенденції в розумінні світу. Вайшешика містить думки, близькі до атомістичної теорії.

Йога і Ньяя містять думки щодо практичних проблем самовдосконалення за допомогою релігійних і філософських принципів. Йога реалізує принципи Санкхья для досягнення психічного і фізичного самокерування: потрібно звільнити дух, душу від перероджень, перевтілень. Йога пропонує систему вправ, особливо дихання і правил поведінки, для очищення душі, яка після цього може досягти злиття з Атманом. Ньяя вдається до міркувань щодо логічних засобів самовдосконалення, розвитку аналітичного мислення, форм пізнання. Пізнанню піддане не тільки матеріальне, а й духовне, в тому числі й Атман. За допомогою логічних побудов Ньяя доводить необхідність перевтілення, досягнення мокші (спасіння).

Ведична література дає змогу простежити, як поступово увага народів давньої Індії переносилася з явищ зовнішнього світу на людину, її психіку, мислення. Вона мала великий вплив на розвиток індуїстських релігійно-філософських шкіл і релігійних течій. Ведичні книги вважають священними й пізніші ведичні релігії - брахманізм та індуїзм.

Головні особливості ведичної релігії

Ведична релігія містить яскраво виражені патріархальні риси, струнку ієрархію богів, напівбогів, які уособлюють сили та явища природи. Головними її особливостями є обожнення сил природи, анімізм, первісна магія. За своїм характером вона була обрядовою: стрижневим моментом у ній було жертвоприношення богам. Велику роль відігравали співи, гімни, молитви, магічні заклинання. Святилищ, храмів, зображення богів у ній не було. Жертвопринесення відбувалися під відкритим небом па спеціально побудованих вівтарях. Посередниками між людьми вважали жерці в-брахман і в, які володіли священними знаннями - ведами.

Головними богами ведичної релігії вважались бог неба Варун, богиня матері-землі Притхіва, боги сонця Сур'я, Савітар, Мітра, Вішну, Пушан, бог місяця Сому, бог бурі Рундру, бог-громовержець Індра, бог вогню Агні та ін. Матір'ю богів вважалася богиня Адита. За тодішніми уявленнями, боги перебували у стані постійної війни зі злими демонами-асурами. І боги, і демони уособлювали відповідні сили природи. Найпопулярнішим богом ведійського пантеону є Індра, якому з 1028 гімнів Рігведи присвячено 250. Його уявляли наділеним найбільшою силою, універсальним володарем світу, а його підтримку - запорукою перемоги в бою.

Важлива роль в обрядових дійствах відводилася богу вогню Агні, якого вважали посередником між небом і землею, який передає жертвопринесення богам. З часом боги стали уособлювати не тільки природні, а й суспільні сили. Наприклад, Індра почав уявлятись як цар богів і бог війни, Варун - як охоронець порядку.

Культ богів полягав у жертвопринесеннях, супроводжуваних гімнами і магічними формулами, які виражали конкретні прохання людей.

У пізньоведійській релігії з'являється практика аскези.

Аскеза (від грец. аскезіз - вправа, подвиг) - світоглядна концепція, спосіб життя, який передбачає відмову від життєвих благ і насолод.

В пантеоні богів з'являються Кала (час), Кама (любов, сексуальна практика), а найавторитетнішим серед усіх божеств стає Брахман.

Як цілісна система ведична релігія вже не існує, але її головні положення є серцевиною майже всіх релігій та релігійно-філософських вчень Індії.

Пізньоведичну релігію називають брахманізмом.

Брахманізм - давньоіндійська релігія, що сформувалась у процесі взаємодії ведійської релігії з місцевими культами, намагаючись пристосувати ведійську духовну традицію до особливостей формування в давньоіндійському суспільстві ранньофеодальних відносин.

Назва її походить від назви збірника ведичних релігійних текстів Брахман (друга книга), написаних у VII-VI ст. до н.е. Вони були призначені інтерпретувати відповідні веди, а за змістом то були міфи, перекази про історію та культуру індійської давнини, віронавчальні та ритуальні настанови, а також обґрунтування важливої ролі жерців цієї релігії - брахманів.

Пізніше (VІІ-VІ ст.) під їхнім впливом виникла філософська література Стародавньої Індії Упанішади, що означає - сидіти біля вчителя, слухати його одкровення, вивчати таємну суть тексту. У них ішлося про облаштування світу, взаємозв'язки людини і Всесвіту, життя і смерть, розмежування в людині духовного і тілесного, про переселення душ і перевтілення, про карму.

Виникнення брахманізму було зумовлене формуванням у І тис. до н.е. ранньофеодальних відносин, яке супроводилося розшаруванням його на чотири стани - варни (пізніше їх стали називати кастами). Кастова структура суспільства була зафіксована приблизно у V ст. до н.е. в збірнику "Закони Ману".

Отже, в період становлення рабовласницького суспільства його соціальну структуру становили чотири касти (варни):*

брахмани- жерці, які тлумачили Веди, здійснювали жертвопринесення та інші релігійні церемонії, брали участь у керівництві державою;*

кшатрії - військово-племінна адміністрація. її представники обіймали