Релігія античного світу. Римська імперія

План

1. Започаткування римської релігії. 

2. Релігія в республіканському Римі.

3. Релігія Римської імперії.

4. Література

Започаткування римської релігії.

Початок цивілізації на Апеннін-ському півострові зв'язують з започаткуванням Риму і навіть називають точну дату цієї події — 21 квітня 753 р. до н.е.

У VIII ст. до н. е. в північно — західній частині Аленнінського півострова утворилася держава, яка згодом дістала назву Стародавнього Риму. З 754—753 до 510—509 рр. до н. е. тривав царський період, під час якого відбувалось поступове злиття первісного населення цієї частини півострова.

В Стародавньому Римі суспільство складалося з трьох тріб (племен). Це були латиняни, сабіняни і етруски. В кожній трібі було десять курій, а в курії — 10 родів, роди складалися з родин. Кожна курія мала спільну землю, спільних божеств і спільні обряди. Члени курії збирались в "священному місці", де було вогнище, там приносили жертву своєму богові і здійснювали культову трапезу. Виконував релігійні церемонії куріон, він же був військовим керівником курії.

Родину очолював "патер фаміліас", він мав необмежену владу над життям і смертю будь-кого з родини. Члени родини, які приймали участь в куріальних зборах, звалися патриціями, вони були повноправними громадянами. Крім них в римському суспільстві були ще особисто вільні, але без політичних прав, плебеї. Можливо це були вихідці з сусідніх з Римом общин. Крім того існувала чисельна соціальна група — раби.

Вже тоді римляни почитали богів: Юпітера — бога неба, світла, володаря погоди і дощу, носія перемоги, Юнону — жінку Юпітера, Марса — бога війни, Мінерву — богиню родючості, покровительку мирної праці, наук і мудрості, а також ремесел, медицини і мистецтва. Вони також вірили в чисельних дрібних божеств, духів, що населяють весь світ, в духів предків. У них були широко вживані ворожіння і всілякі магічні дії.

Поступово відбувалось злиття культів курій і тріб в більш-менш спільну релігію міста-держави.

Особлива заслуга в створенні початкової староримської релігії належить другому з семи царів Рима — Нумі Помпілієві. Вважають, що він саме і є засновником релігії стародавніх римлян.

Стародавній історик Тіт Лівій у творі "Історія від заснування Риму" повідомляє, що Нума Помлілій, коли одержав владу, вирішив у місті, що було започатковано силою зброї, встановити порядки, що спираються на право і закони. А авторитет права і законів мав існувати на основі страху перед богами, який є "найбільш дієвим засобом для неосвіченого і, відповідно тому часові, брутального натовпу".

Нума Помлілій встановив посаду верховного жерця бога Юпітера, зважаючи на те, що цареві, який теж був верховним жерцем, доводилось дуже часто залишати Рим, керуючи військами у походах, а без верховного жерця місту бути не годиться. Йому дав двох помічників, які були жерцями богів Марса і Квіріна, призначив дів, що служили богині Весті — весталок, встановив посаду понтіфака, якому доручив наглядати за усіма жертвоприношеннями, які сам розписав і призначив, зазначивши, з якими саме жертвами, в які дні і в яких храмах вони повинні здійснюватися. Отже, Нума Помлілій зробив перші кроки впорядкування релігійного культу, формальний бік якого потім набрав у стародавній римській релігії виключного значення.

Тіт Лівій пише, що всі свої дії по нормуванню релігійного культу Нума Помлілій пояснював тим, що він "ночами сходився з богинею Егерією; начебто за її намовлянням і встановлює він священнодійства, котрі богам більш до вподоби, призначає для кожного бога жерців". Це певний натяк на одкровення, але все ж Нума Помлілій більш керується логічними аргументами своєї релігієтворчості.

Так вже і повелося, що для римлян велике значення мало старанне дотримання всіх обрядових норм. Найменше порушення їх могло розсердити божество і вся церемонія втрачала дієвість. Всі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були чітко нормовані: не менше — бо це зневага до бога, якому вклоняються, і не більше — бо це зневага до інших богів. Треба було також суворо дотримуватись встановленого календаря вклонінь. І що дуже складно — враховувати всі обставини вкло-ніння чи жертви, сприяють вони процесові чи ні? Всі ці складнощі вирішувалися утворенням чисельного жречества. Серед нього склалася спеціалізація. Жерці-фламіни обслуговували одного якогось бога. Жерці-авгури ворожили по характеру польоту птахів. Жерці-гарусники ворожили на нутрощах тварин. Жерці-весталки доглядали вогнище в храмі богині Вести. Посада жерця була виборною, вона не оплачувалася, але була не без вигоди. І до того досить впливова

Релігія в республіканському Римі.

За царським періодом в історії Стародавнього Риму настав період республіки, який тривав з кінця 6 ст. до н. е. до 30 р. до н. е. Майже п'ятсот років тривав процес піднесення могутньої держави і продуктивної цивілізації.

З цих століть мало не два з половиною йшла боротьба плебеїв з патриціями, яка завершилася утворенням сенаторського стану, що дістав назву нобілітету, другий складали вершники — багаті громадяни, які служили в кінноті і складали основне бойове ядро римського війська ( потім вони особисто могли вже і не служити у війську). Всі інші складали плебс, міський і сільський. Серед плебеїв були багаті і бідні. Міський плебс в основному складав люмпен — пролетаріат, сільський — дрібних і середніх землевласників. Величезну масу населення складали раби, вона поповнювалася поневоленим населенням завойованих країн.

Всі державні справи вирішувалися коміціями (народними зборами) сенатом, який був по суті державною радою, і посадовими виборними особами, які складали магістратуру. Це були консули, претори, цензори, еділи, квестори і народні трибуни, в особливій ситуації — диктатори. При певних умовах на ці посади могли бути обрані і плебеї. Отже, Стародавній Рим був аристок^ ратичною, демократичною республікою, демократія була, але не для всіх.

Політична історія Риму періоду республіки була дуже буремною, а його політичний розвиток дуже інтенсивний. Цілком природно, що це наклало відбиток і на розвиток староримської релігії, і на її функціонування в суспільстві.

Республіканський Рим успадкував стародавню релігію царської епохи. Але ця релігія не могла встояти перед впливом еллінської культури і вже в 3 ст. до н. е. почалася її еллінізація, в римській релігії з'явилися грецькі культи. Грецькі боги Деметра, Діоніс і Кора — стали римськими: Церерою, Лібером і Ліберою, Меркурій — Гермесом, культ бога — цілителя Ескулапа — культом Асклелія тошо.

Згодом, до початку 2 ст. до н. е., остаточно склався культ 12 головних богів: Юпітера і Юнони, Нептуна і Мінерви, Марса і Венери, Аполлона і Діани, Вулкана і Вести, Меркурія і Церце-ри. Всі вони мали відповідних "візаві" в грецькому пантеоні. Були встановлені ритуальні трапези богів. На центральному місці Риму, де відбувалися збори римлян і всі державні події, — Форумі — були встановлені антропоморфні статуї богів. Всі релігійні справи вирішував сенат.

Наприкінці 2-ї Пунічної війни з Карфагеном (218 — 201 рр. до н. е.) в Римі набрав значного поширення східний культ Кібе-ли, оскільки там з'явилися його прихильники зі Сходу. Стали вклонятися Кібелі і римляни. В 194 р. до н. е. на честь Кібели були встановлені Мегалезійські ігри.

Стародавня Римська держава майже постійно вела загарбницькі війни. Внаслідок цих воєн до кінця 3 ст. до н. е. римляни завоювали всі італійські землі. Потім римляни підкорили собі Карфаген, відібрали від нього Іспанію, вдерлися в Македонію і в Малу Азію. На це їм було потрібно 135 років ( з 264 по 129 рр. до н. е.). В 2 — 1 ст. до н. е. римляни вже були на південному узбережжі теперішньої Франції, завоювали східне узбережжя Середземного моря, нові землі в Малій Азії (Віфінтію, Понт, Фрігію). В середині 1 ст. до н. е. підкорили собі землі аж до Ламаншу. Тоді ж були завойовані землі на північ від Балкан, Нумідія і Єгипет в Африці.

До початку нової ери Римська держава, безперечно, була світовою державою. Вона вбирала в себе військовий і економічний потенціал завойованих народів. Щодо їх культури, то залишаючи першість в цій галузі за своєю, до культури завойованих народів ставилися із зверхністю, але не сприймати її не могли. Завойовані народи зберігали свою релігію, римляни до неї ставилися терпляче, але все ж у їх очах це була культура варварів.

В умовах широкої демократизації суспільства, яка вперше в історії людства відбулась в республіканському Римі, релігія набирає вкрай політизованого вигляду. Безумовно, в першу чергу вона обслуговує духовно, задовольняє релігійні потреби громадян відповідно до їх запитів. Разом з тим, вона стає зброєю боротьби за владу. І це яскраво виявилося на заключному етапі існування Римської республіки. Той, хто приходив до влади, привласнював собі і верховенство у релігії, використовував її авторитет для закріплення влади за собою.

З середини 2 ст. до н.