Однією з грандіозних культових споруд стародавнього світу була статуя бога Сонця, яку її побудував зодчий Харес на острові Родос бл. 290 р. до н.е. Статуя мала заввишки 32 м; такої споруди стародавні греки не знали. Але в 224 р. до н.е. землетрус зруйнував її. Уламки Колоса витягли з води, але Хареса вже не було в живих, поновити статую було нікому. У 672 р. н.е. Мустафа - вождь турків-сарацинів, що володіли тоді островом, продав їх східному купцеві.

Релігія аттичної Греції

V і IV ст. до н.е. - це період класичної Греції. Головні події розгортаються в області, яку називають Аттика (грец. - узбережна країна). Щедро обдарована природою, населена енергійним і працелюбним, мислячим і хоробрим народом, що добре засвоїв історичний досвід, Аттика стає вузловим пунктом економічного, політичного і культурного розвитку, а її столиця Афіни центром усіх подій. Ось тому цей період у розвитку Стародавньої Греції звуть йде й аттичним.

Роль Афін серед інших полісів дуже зросла внаслідок перемог афінян у греко-перських війнах (500-449 рр. до н.е.). Афіни тоді очолили Делоський союз держав. У самих Афінах зміцнилася демократія. Влада належала Раді п'ятисот (буле), народному суду (гелії) і народним зборам (еклесії). Це був суверенітет народу. Релігія була під наглядом держави. Так, нагляд за священним майном здійснювали архонти, які поступилися своїм впливом перед стратегами, але саме вони здійснювали керівництво релігійними процесіями, жертвоприношенням і спортивними змаганнями, які мали релігійне забарвлення.

Саме ці заходи і єднали афінське суспільство. Участь у релігійному культі для всіх громадян була обов'язковою, політичне безправ'я рабів і метеків (іноземців, що проживали в Афінах) автоматично виключало їх з участі в них.

У період правління стратега Перікла з 443 до 430 р. до н.е. (цей період вважають золотою епохою афінської демократії) вплив релігії лишається незмінним і дуже вагомим. На Акрополі в 447-438 р. до н.е. був збудований Парфенон. Архітектори Іктін і Каллікрат у величному храмі розмістили статую Афіни, покровительки міста, яку виготовив скульптор Фідій. На щиті Афіни Фідій зобразив себе і Перікла, за що був звинувачений у блюзнірстві, ув'язнений і помер у в'язниці. На Акрополь були змуровані мармурові сходи, сам храм оздоблений численними статуями. Храм вистояв усю античну епоху. У V ст. н.е. він став християнським храмом, у XV ст. - мусульманською мечеттю, а в 1686 р. був зруйнований венеціанцями. Тепер ми можемо милуватися лише його залишками, але и вони вражають своєю красою.

У той час був перебудований храм Демстри в Елевсіні. Він простояв до 396 р. н.е. і був зруйнований готами.

Кінець V ст. до н.е. затьмарив розквіт античного світу. Суперництво двох могутніх держав Афін і Спарти призвело до тривалих міжусобних воєн, які дістали загальну назву - Пелопоннеські війни 431-404 рр. до н.е. У цих війнах Афіни зазнали поразки, але й Спарта не стала гегемоном. Війна загострила соціальні суперечності, послабила демократію і полісну мораль. Релігія стародавніх греків не вберегла їх від кривавих зіткнень, хоч у сторін, що воювали, були спільні боги і спільні храми.

Виникає затяжна криза стародавнього грецького полісу, яку спричинили дрібні військові сутички і війни, перевороти і деспотії. А на Сході тим часом виникає Перська імперія. З IV ст. до н.е. серед грецьких держав відбувається піднесення Македонії. Після Коринфського з'їзду 337 р. до н.е. Македонія починає панувати в Греції. У 334 р. до н.е. Александр Македонський розпочав свій похід до Азії. Блискучі перемоги на віки прославили ім'я видатного полководця. До часу його смерті в 323 р. до н.е. казково склалася світова імперія, яка так само казково розпалася після його смерті.

Релігія в епоху еллінізму

Сам по собі азійський похід Александра мав певне значення для розвитку світової цивілізації. Разом з військом у нові країни йшли філософи, історики, природознавці, жерці. Завойовані культури не знищувалися. Александр не заперечував релігії завойованих країн, брав участь у їхніх культах, вів лінію на обожнювання своєї особи в усіх культах Він мріяв про створення греко-перської народності. Столицею нової держави він обрав Вавилон, там мав бути і головний храм нової держави. Але доля не дала часу Александрові Македонському на здійснення всіх його задумів: не склалася нова світова держава, не утворилася нова народність, не виникла нова релігія. Для таких процесів потрібні століття співпраці багатьох народів, потрібен особливий соціальний прошарок, який був би двигуном цих процесів. Однак походи Александра Македонського дали могутній поштовх процесам зближення культу і релігії античного світу і Близького Сходу.

Після Александра Македонського почалася епоха еллінізму, яка тривала до встановлення гегемонії Риму. У цей час відбувається занепад Греції, Македонії, Епіру, на Сході виникають держави Птолемеїв і Селевкидів, що несуть нові форми соціального прогресу.

У III ст. до н.е. на заході від Еллади починається розквіт нового державного об'єднання Римської республіки, яке веде активні загарбницькі і громадянські війни і яке напередодні своєї кризи 133-131 pp. до н.е. в 147 р. до н.е. перетворює Македонію на свою провінцію. Згодом уся Греція переходить під владу Риму.

Елліністична епоха має свої особливості релігійної історії. Насамперед це період повсюдної релігійної терпимості. Культи східних божеств поширюються в Греції, у грецьких богів з'являються нові прихильники на Сході, грецька міфологія стає загальновизнаною, вона набуває національного забарвлення в Малій Азії, у Східному Середземномор'ї, Єгипті і Дворіччі.

Відбувається також оживлення місцевих культів, місцеві боги одержують імена загальновідомих богів і місцеві епітети. Це свідчить про об'єктивну необхідність релігійного синкретизму в процесі зміцнення зв'язків між народами.

Історик релігії стародавності І.С. Свеньцицька зазначає, що. в елліністичний період набули поширення міфи про богів-рятівників, які позбавлять людей думки про смерть, вселяючи, надію на потойбічне спасіння. Таких рис набрали боги Осіріс, Діоніс, Аттіс. І одночасно зростає шанування богині Тіхе (Долі), що свідчило про соціальну нерівність, невизначеність.

В елліністичну епоху намітився відчутний зв'язок прогресу релігійної свідомості з іншими формами життя духовного суспільства.

Релігія стародавніх греків значною мірою одержувала поштовх від розвитку старогрецької науки і мистецтва. Про такий зв'язок можна говорили більш впевнено, ніж про зв'язок науки і мистецтва у Дворіччі та Єгипті. "Основи" Евкліда і "Альмагест" Птолемея зробили всі попередні математичні та астрономічні досягнення здобутком історії і започаткували нову епоху в науковому розвитку. Що ж до давньогрецького мистецтва, то про нього й говорити годі.

Література

1. Лубський В.І., Козленко В.М., Лубська М.В. Історія релігій. - К: Тандем, 2002.

2. Історія світової релігієзнавчої думки. - К., 1997.

3. Малерб М. Религия человечества. - СПб., 1997.

4. Религия: история и современность. - М., 1998.

5. Токарев С.А. Религии в истории народов мира. - М., 1986.