Дао - це не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не має особистого характеру, але передувало всім особам. Дао - першопочаток всього, в тому числі і Неба, з нього все почалося, ним усе закінчиться, воно регулює все існуюче.

Отже, дао - не загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття, а разом з тим і їх мета.

Дао не сприймається безпосередньо, воно поза відчуттями людини. Тому можна сказати, що все, що ми відчуємо - це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Для людини надзвичайно важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спочатку існувало абсолютно, але невиразно, а тепер його сутність розкрита мислителями для людей, люди мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Це буде добро і для людей, і для держави.

Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, а вони виявляються через "д" - доброчесність, там де вона є, там діє дао, той, хто доброчесний, той виконує закон дао. Через пізнання дао відбувається повернення людини до світової гармонії, до злиття людини з природою. Усі порушення нормального ходу речей у природі - посуха, повінь, буревій тощо - порушення її гармонії. Несправедливість, порушення суспільного порядку - теж порушення гармонії, але вже в суспільстві. Потрібна дія дао, щоб усунути ці порушення. Втручання людини тут недопустиме. Людина повинна дотримуватися принципу недіяння. Ось тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне, життя, яке віддає людину у владу природного ходу речей.

Якщо підкинути заклики до соціальної пасивності, які суперечать людській природі і просто неможливі в суспільстві, де людина не може не діяти, то моральні заклики даосизму заслуговують схвалення, це - продуктивний злет людської думки.

Складнішою постає справа з релігією, яка виникла на основі філософських міркувань Лаоцзи.

Даосизм тривалий час виступав лише як філософська концепція. Ідея дао більш-менш точно схоплювала загальний зв'язок явищ і предметів об'єктивного світу, наближалась до розуміння причинності, до визнання об'єктивності закономірностей світу. Але водночас дао розумілось і як духовна першооснова речей. Отже, філософію даосизму не можна цілком віднести пі до матеріалізму, пі до ідеалізму.

Невиразно виступає в даосизмі й ідея надприродного. Тому даосизм у тому вигляді, в якому він вийшов з поглядів безпосередніх учнів Лаоцзи, релігією ще не був. І справді, він зовсім не був пов'язаний з релігійним культом, тоді як Конфуцій своє вчення пов'язував саме з ним.

На думку дослідників історії китайської релігії, даосизм набрав релігійних рис не раніше, як через п'ятсот років після смерті Лаоцзи.

Перетворившись на релігію, даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію і фетишизм народних культів та шаманських вірувань.

Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юйхуан. За даосистською міфологією, його походження земне - це імператор глибокої стародавності, який добровільно залишив престол, став пустельником, допомагав у всьому людям, а потім перетворився па нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом.

Він має стежити за дотриманням справедливості, судити всіх після смерті. Усе, до чого доторкнувся Юйхуан і його послідовники, - безсмертні святі, священне. Даоська міфологія перелічує цих святих, а потім святі гори, печери, річки, дерева тощо.

Ще однією важливою істотою даоського пантеону є богиня Західного неба Сіванму. Живе вона в палаці в горах Куньлунь, на краю світу, де немає ніякого життя. Вона володіє персиковими садами. Це - плоди безсмертя. Усі, хто живе в її палаці, - безсмертні. Сіванму уособлює жіноче начало - інь, її чоловік, князь Сходу Дун Ванчун-ян. У Сіванму раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, тоді відбувається урочистий бал.

Ідея безсмертя та вічної молодості, чи, принаймні, довголіття, посідає значне місце в даоському віровченні.

Людина є об'єктом дії 33 тисяч духів, їхню дію треба спрямовувати на довголіття, чому служать численні талісмани, легенди, замовляння, ворожіння тощо. На це спрямовані і спеціальні фізичні вправи, системи дихання, харчові норми, які містять раціональний досвід і заслуговують уваги, хоч у даосизмі вони оповиті містикою.

Коли в Китаї з'явився буддизм, даосизм запозичив у нього багато елементів культу: врочисті богослужіння, ведичні храми, численне духовенство з монашеством. Він набирає певної організаційної системи і стає церквою.

Про даоське духовенство слід сказати окремо. Якщо конфуціанський культ здебільшого мав родинний, домашній характер, то даоський, вимагаючи значної жрецької кваліфікації і складних технічних умов для свого відправлення, потребував для цього спеціального місця і фахівців. У великих монастирях і храмах складалося вище духовенство. Його представники проходили тривалий термін навчання, мали ґрунтовну духовну освіту, оволодівали також медичними й іншими знаннями, засобами психологічного впливу на людей. Вони вивчали стародавні книги, а також усну традицію. Це була добре підготовлена духовна еліта. Це вони ускладнювали і розвивали даоський культ. Вони ж робили і істотний внесок у розвиток китайської культури.

На відміну від них, нижче духовенство було далеким від даоського богослов'я, їх культові практики були на рівні ремесла. Вони знали безліч прийомів і засобів ворожіння, вдавалися до шаманства, не гребували містифікацією і обманом, спекулюючи на марновірстві своїх клієнтів.

Література

1. Васильев Л.С. История Востока. В 2-х т. - М., 1998.

2. Васильев Л.С. История религий Востока. - М., 1988.

3. Великие мыслители Востока. Выдающиеся мыслители, философские и религиозные произведения Китая, Индии, Японии, Кореи, исламского мира / Под ред. Я.П. Мак-Грила. -М., 1998.

4. Дао и даосизм в Китае. - М., 1992.

5. Дао де цзын. Книга пути и добродетели. Учение Лао-Цзы. - К., 1992.

6. Иллюстрированная история религии: В 2-х т. - М., 1996.

7. Конфуцианство в Китае. Проблема теории и практики. - М., 1982. "

8. Конфуций. Изречения. - М., 1994.

9. Конфуций. Я верю в древность. - М., 1995.

10. Лао-Цзы. Дао дэ цзин: Книга о пути к силе; - Красноярск, 1998.

11. Лобода Е.Б. Даосизм: история возникновения и развития. - М., 1993.

12. Религии Древнего Востока. - М., 1995.