Із синтоїзмом пов'язане повсякденне життя японця. Він має місце в усіх родинних подіях, народженні дитини, початку її навчання, її повноліття, заручинах, шлюбі, спорудженні будинку чи придбанні квартири, виїзді в мандрівку чи повернення з неї, всіляких родинних святах чи торжествах - в усьому мають взяти участь камі і духи предків. Отже, синтоїстські звичаї глибоко проникли в побут японця.

Дотримання японцями синтоїстського культу зовсім не заважає їм звертатись і до інших культів, зокрема буддійського.

Уже говорилося, стосунки між синтоїзмом і буддизмом у Японії складалися по всякому: були часи зближення, як у ІХ-Х ст., і загострення. Так чи інакше, а процес релігійного культового синкретизму в Японії не минув, і ось уже майже тисячу років японці сповідують принаймні дві релігії. При народженні дитини, шлюбі, святкуванні місцевих свят - вони синтоїсти, а ховають померлих за буддійськими звичаями. Крім того, паралельно існують завезені з Китаю конфуціанство, і даосизм, їхні культові елементи також проникають у щоденне життя японців.

Буддизм у Японії

З VI ст., поряд з становленням синтоїзму, відбувається процес сприйняття впливу конфуціанства в релігійній формі і буддизму. Ще до Цього, в V ст., було сприйнято китайську писемність, посилився китайський культурний вплив. Конфуціанці і буддійські ідеї впали на сприйнятливий ґрунт, вони були потрібні державі, що йшла шляхом об'єднання земель. Кланова боротьба, яка супроводила це об'єднання, часом ускладнювала шляхи релігійного розвитку, але тенденція релігійного синкретизму невпинно пробивала собі шлях. Синтоїзм, конфуціанство і буддизм - усе визнавалося державою, владою, і державна влада при потребі коригувала відносини між ними. Поширювались у Японії і даоські ідеї, але без особливого успіху.

Оскільки конфуціанство не мало спеціальної церковної організації, воно не змогло виявитись у Японії інакше, як просто ідейним впливом без "особливих наслідків. Даосизм був занадто китайським, щоб знайти собі ґрунт для розвитку в японському суспільстві.

А от буддизм з його досвідом активного прозелітства, з гнучкими організаційними принципами вперто шукав собі в Японії ще однієї батьківщини.

Своєрідність феодального розвитку Японії проявлялась у боротьбі окремих кланів за владу. Вона тривала століття.

У кінці VI ст. до влади прийшов клан Coгa, який уже визнав буддизм і використав його для перемоги над іншими феодальними угрупованнями. З початку VTI ст. розпочалася переможна хода буддизму по всій країні.

Клан Coгa в 545 р. втратив владу, це був відомий переворот Тайна (30, 64) (35,11), владу поділили клани Сумерачі і Накатомі. Перші одержали формальну владу, всі "імператорські прерогативи". Накатомі, в особі свого глави Каматарі, одержують роль фактичного правителя (33, 11). Буддизм при цьому посилив свій вплив, храми і монастирі зміцнюють свою економічну могутність і стають центрами політичних інтриг. За указом імператора Сінму 741 р. в кожній провінції було споруджено буддійські храми. Імператриця Сетоку в 765 р. поставила буддизм на один рівень з релігією синто. Буддійські монастирі одержували щедрі пожертвування, ставали великими землевласниками, претендували навіть на владу, мали свої збройні сили і захищали свої привілеї і власність зі зброєю в руках.

Такий успіх буддизму пояснюється дуже просто: як зазначає М.Й. Конрад, буддійська церковна ієрархія надавала Японії готову модель феодального суспільства, буддійські храми і монастирі могли бути і стали опорними пунктами централізованої системи управління. Так і сталося. В Японії церковне і адміністративне районування збігалося, управлінню провінції (коку-фу) відповідав провінціальний монастир (коку-бундзі) (ЗО, 67).

До часів міграції в Японію буддизм у Китаї вже роздрібнився на кілька великих і чималу кількість дрібних сект.

Поширення буддизму в Японії пов'язано з діяльністю двох значних буддійських шкіл - Тендай і Сінгон.

Школа Тендай - "Опора неба" ще в Китаї при своєму створенні ставила завдання об'єднати всі існуючі буддійські напрями, її діячі активно синтезували вчення старих і нових шкіл на; основі сутри Лотоса, яка твердила, що будь-яка людина, будь-якого соціального стану, рівня освіти тощо може здобути осяяння, нірвану і піднятися на рівень Будди. Безумовно, це не так просто. Треба людині перейти через 10 фаз віри, 10 - знання, 20 - релігійної практики, 10 - пізнання істини, а дві останні дадуть бажане осяяння.

Релігійний культ, який практикує Тендай, дуже складний. Адже Тендай вклоняється всім богам буддизму, а їх чимало. Жерці секти створюють собі особливе становище і високий авторитет. Школу Тендай у Японії започаткував Сайте (767 - 822), відомий згодом як святий Денге Дайсі. Він домагався створення єдиної державної церкви в Японії, включаючи і синто, яка мала стати підвалиною імператорської влади. Така політична тенденція забезпечувала школі Тендай належне суспільне визнання.

У 788 р. на горі Хіей поблизу Кіото було побудовано головний монастир школи Гненсай - Енрякудзі (35, 19). Ця школа і в наші часи найвпливовіша в Японії, вона має понад 4300 храмів, більше як 4 млн віруючих.

Школу Кінгон - "Істинні слова" започаткував буддійський ченець Кукай (774 - 835), (34, 159, 168), що також одержав посмертний статус святого з ім'ям Кобо Дайсі. Ця школа прийшла в Японію безпосередньо з Індії, а потім уже з Японії потрапила до Китаю, Тибету і на Яву. Це пізній індійський буддизм, який поступився індуїзмові і вже зазнав нашарування відкритого містицизму.

Сінгон вважає, що існує два вчення Будди: кенге - звичайне, для всіх віруючих і всім відоме, і міке - лише для посвячених, воно існує лише у формі усної традиції..

Вчення міке передусім сповідує найширший пантеїзм - увесь Всесвіт, що є тілом будди Вайрочани. У ньому є шість елементів: земля, вода, вогонь, повітря, ефір і свідомість, вони і становлять Всесвіт. У світі є три таємниці: думки, слова і дії людей. І тут усюди присутній Вайрочана. Людина може відчути цю присутність через містичні обряди, тоді вона здобуває осяяння. Обрядів три: хімміцу - складання пальців у символічні фігури, гоміцу - твердження містичних формул, гоміцу - глибоке споглядання і забуття. Ці обряди найкраще здійснювати перед малюнком мандали - графічним зображенням Всесвіту в різних стадіях його існування з різними елементами, які символізуються різними буддами і бодісотвами. Безумовно, мандали не охоплюють весь пантеон епігонських богів, але вибір для поклоніння і прохань є.

Проханню до богів у школі Cінгoн приділено належну увагу. На кожне бажання, прохання є своє божество і свої норми звернення до нього. Тож віруючий може подбати не лише про майбутнє досягнення нірвани, а й про свої земні справи. Релігія набирає корисного практичного значення - гендез ріяку, що зіграло позитивну роль у поширенні буддизму.

Школа Сінгон дожила в Японії до наших днів. Їй належить 12 тис. храмів, у неї 11 млн послідовників.

Між школами Тендай і Сінгон ніколи не було ворожих відносин. Вони також охоче йшли на зближення з синто. І головне - вони активно підтримували феодальні порядки.

Школа Сінгон спорудила на початку IX ст. монастир на горі Койя (Койясан), який відігравав значну не тільки релігійну, а й політичну роль. Як і монастир школи Тендей - Енря-кудзі, Койя мав озброєні загони монахів з кількох тисяч чоловік, які брали участь у справжніх воєнних сутичках.

У кінці XII ст. феодальна боротьба в Японії посилюється. Влада імператора має формальне значення. Фактично влада перебувала в руках представника клану феодалів, який захопив владу і здобув звання сегуна - полководця. Сегун спирався на своїх васалів, а ті - на дрібне військове дворянство - самураїв. Поступово зміцнюється велика феодальна земельна власність. Буддизм ще з IX -XI ст. у феодальній Японії стає державною релігією, його сповідує вся феодальна верхівка, але він ніс не стає загальнонародною релігією. Це завдання вирішив амідаїзм - буддійське вчення, яке проповідувало відродження в іншому житті в "чистій землі" - в раю, де править будда Амітаба (Аміда). Потрапити в рай до Амітаби дуже просто, треба лише ревно вірити в Будду.

Проповідували нове вчення дві школи: дзедо сю - школа чистої землі, яку очолював Хонену (1132-1212), та дзедо сін сю - школа істинно чистої землі проповідника Сінрану (1173-1262).

Обидві школи надавали пріоритет віри перед релігійним культом, у жодному разі не заперечуючи останнього. Рятування людині може принести і принесе лише віра. Для цього непотрібні ніякі хитромудрі вчення, ніякі знання. Врятується останній дурень, аби лише він щиро вірив - так любив повторювати