Культовий обряд, який ввів Хонену, був досить простим. Слід було раз по раз повторювати заклик: "Наму Аміда буцу!" ("О Аміда Будда!"). Добре при цьому ще дзвонити в дзвін, щоб привернути до себе увагу Будди і заохотити його до акту спасіння. Ревні Послідовники Хонену повторювали магічну формулу 70 тисяч разів на добу, використовуючи для лічби чотки.

Допомагають справі і кудоку - добродійні вчинки, що, безумовно, подобаються Будді. До них належало переписування буддійських сутр, які потім роздавалися іншим. Це був дієвий засіб поширення буддійської літератури. Кудоку вважалось і майстрування мініатюрних п'ятиповерхових буддійських храмів-пагод. Ці моделі часто бували справжнім витвором мистецтва і прикрашали храми. Таким же священним даром храму є і скульптурні зображення будд. Вони часто теж мали високохудожнє значення. Але частіше були продуктом масового тиражування, звичайного ремісництва. Отже, шлях завоювання симпатій божества був не такий уже й важкий. Це приваблювало до буддизму простих людей. Спростивши до мінімуму обряд, проповідники амідоїзму вчили, що "чистої землі" може досягти кожен, незалежно від суспільного становища, бо перед Буддою всі рівні. Саме це й зробило буддизм у Японії масовим.

Ще одну спробу спрощення і пристосування буддизму до японських умов зробив проповідник Нітірен (1222 - 1282). Будда, за Нітіреном, має космічний характер, він розчинений у Всесвіті в будь-чому, що є в ньому. Ось тому і в кожній людині є Будда. І щоб звернутися до Будди, далеко ходити не треба, треба звернутися до людей, до себе. Така постановка питання робила вчення Нітірена більш демократичним. Разом з тим Нітірен спростив віровчення і культ буддизму, щоб зробити їх більш зрозумілими.

Нітірен вважав, що велика кількість течій і шкіл у буддизмі знижує його дієвість. Він рішуче засуджував амідаїстську формулу "Наму Аміда буцу" і вважав, що кожен, хто так скаже, неодмінно потрапить у пекло. Єдина рятівна формула – це "Наму ме хо ренге ке!" ("О Сутро, лотос таємничого закону!"), яку пропонує він. Мабуть, ця категоричність і перешкодила Нітірену та його послідовникам домогтися єдності в буддизмі.

Дзен-буддизм

Як уже було сказано, буддизм прийшов у Японію з Китаю ще в VI ст. Але буддійський вплив з Китаю мав місце і в подальшому. І коли в період Суньської династії в X- XIII ст. в Китаї став інтенсивно розвиватися чань-буддизм, це відчулось і в Японії.

Чань-буддизм (у Японії він дістав назву дзен-буддизм) з'являється на арені японського релігійного життя в період Камкура, коли буддизм інтенсивно поширюється, глибоко проникає в японську культуру і починає визначати її специфіку. Безумовно, дзен не міг змагатися з пропагандою буддизму Нітіреном, який відразу здобув найпоширенішу підтримку в низах. Дзен став надбанням серед самураїв, інтелігенції, міського населення. Відомі два його проповідники в Японії: Ейсай (1141-1215) і Доген (1200-1253). Ідейний зміст цих нібито різних за назвою течій абсолютно тотожний: заперечення пізнання раціональним шляхом і передачі знання через слово, пошуки пізнання в містичному осяянні.

Але в японського дзену є істотна відмінність від китайського дзенства: він увів китайську теорію в практику японського життя відповідно до соціальної ситуації в країні і до національного менталітету японської нації. У середньовічній Японії дзен став практичною ідеологією людей праці, він був методом діяльності (27,11). Це забезпечило йому успішне пристосування до буржуазного стилю життя в XX ст.

Спочатку дзен у Японії поширився у варіанті школи Рінздай, потім - Сото, ще пізніше - Обану. Вони відрізнялися між собою і методикою досягнення просвітлення - саторі. Так, школа Сото акцентує увагу на суворих правилах поведінки. Під час вправ на досягнення саторі шлунок твій має бути ні порожнім, ні повним, регулюй години сну; щодня мийся, не думай ні про добре, ні про погане; не думай ні про минуле, ні про майбутнє, сьогодення - це твій всесвіт і т.п. Це психологічний тренінг і зосередження на одній думці: ти поза дійсністю, сам у собі, нічого, крім тебе, в світі немає, є тільки твої внутрішні відчуття. Його можна назвати інтелектуальним обмеженням, пригніченням інтелекту заради досягнення особливого психологічного стану.

Школа Ріндзай головним методом досягнення саторі вважає вправи на коани, які мають примусити відійти від раціонального логічного мислення і покладатися лише на інтуїтивну реакцію. Інтелект тут зовсім не потрібний, істина має бути вгадана і при цьому незрозуміла іншим. Істина прийде згодом. Поза вченням дзен слова неспроможні передати істину, вона може бути лише відчутою.

Отже, дзенівське вчення про особливі шляхи проникнення в суть світу у своїй основі орієнтується не на його реальне пізнання, а надають самому пізнавальному процесу містичного характеру.

Існує ще один метод досягнення саторі - це наполеглива праця і споглядання природи. Погодимося, що і перше, й друге справді мають психотерапевтичне значення. Так що використання їх для досягнення саторі цілком виправдане. Лишається з'ясувати, наскільки ефективне саме саторі.

Поширення впливу дзену спричинило появу при багатьох синтоїстських храмах і монастирях спеціальних шкіл для вивчення методів досягнення саторі. Вони побудовані на принципах цілковитої ізоляції від світу, жорстокої дисципліни, суворого режиму і аскетизму. Вони послугували зразком для сучасних дзенівських шкіл, що виникли як наслідок моди на дзен в Європі і Америці. Громади дзен-буддизму є і в Україні.

Дзен сприяв поширенню монохромного живопису. Зображення, основу якого становлять почуття, емоції, барви, стало символом чисто духовного сприйняття дійсності за допомогою максимально абстрагованого малюнка, до того ж виконаного в одному, здебільшого чорному кольорі. Головними сюжетами такого живопису були релігійні У XV ст. він відійшов від релігійної тематики.

Повертаючись до японського середньовічного дзену, зазначимо, що він, в умовах свавілля і насильства в політичному житті того часу, знайшов своє місце в духовному житті суспільства як виправдання цього свавілля і насильства. Дзен зробив свій внесок в ідеологію середньовічної Японії.

Посилення політичного значення дзену відкривало йому шлях впливу на мистецтво і літературу. Він сприяв виробленню в живопису так званого філософського пейзажу: простий і лаконічний у синтезі гармонії та краси, він водночас був здебільшого фантазією митця, абстрактною композицією реальних речей. Філософський дзенівський пейзаж виступає антитезою реалістичного мистецтва. Проявився вплив дзену і на літературу. Це знайшло вираз у появі жанру філософською та естетичного натяку в поезії. Вплинув дзен і на архітектуру, зокрема, паркову. У Японії з'явилися сади каміння, які спонукали до мовчазного споглядання, що стимулює самопізнання. А архітектура чайних будиночків поєднана з вишуканою церемонією японського чаювання, навіть стала важливим елементом дзенівського впливу.

Слід сказати й про те, що виховна практика дзену була використана в системі підготовки самураїв середньовічного рицарства з його культом насильства і розбою. Дзен став релігійно-філософською засадою самурайського кодексу моралі бусідо - "шлях воїна", який забезпечував спеціальну бойову підготовку відбірних феодальних військ, що відіграли значну роль у міжфеодальних війнах середньовіччя та у війнах наступних епох у Японії.

Ці та інші аспекти виливу дзену на культуру свідчать про великі потенціальні можливості релігії в становленні національних аспектів цивілізації. Англійський дослідник буддизму в Японії Ч.Еліот школу Дзен назвав найбільш японською з усіх течій буддизму в Японії.

Релігійний синкретизм у Японії

Синтоїзм і буддизм у Японії мирно співіснували в релігійному житті Японії. Час від часу співвідношення їх впливу зазнавало змін залежно від історичних і політичних ситуацій. І синтоїзм, і буддизм у феодальній імперії були ідейною основою імператорської влади.

Зближення буддизму і синтоїзму почалося в період, коли в державі з'явилася, перша столиця в Нарі (710). Буддизм у той час був релігією феодальної верхівки, а синтоїзм - релігією народу (в 737 р. в країні було близько 3000 синтоїстських храмів).

Синтоїстські і буддійські храми будувалися поруч. Виникав рух убасоку - синтоїстські шамани сприймали буддизм і створювали щось подібне до "народного буддизму". Зближення шаманської магії з буддизмом підтримки буддійської верхівки не одержало. А буддизм тим часом став централізованою державною релігією країни. Буддійські монахи в Японії дістають назву бозу, пізніше - бонзи.

У 794 р. столицею імперії став Хейан (сучасне Кіото) і був нею до 1868 р. Почався період "миру і злагоди". Хоч якраз миру і не було, точилася боротьба феодальних;кланів, яка завершилася в 1185 р. встановленням сегунату Міномота (1335-1373), згодом - Асінага (1335-1573).

Вже в період Хейан процес синкретизму буддизму з синтоїзмом проходив в умовах переваги першого. Камі оголошуються втіленням будд і бодхісатв, синтоїстські боги одержують свої зображення (раніше їх не було - вони ототожнювалися з предметами), синтоїстські святилища стають одночасно і буддистськими. Синтоїстичне духовенство чинило певний опір, але він був надто кволий. А буддизм користувався цим синтезом для проникнення в маси.

На долю синтоїзму істотно вплинуло те, що він як безпосередній продукт родоплемінного ладу не зміг швидко перебудувати себе на потребу особистості в цивілізованій державі того