Релігійний світогляд (релігійна духовність) є буденним світорозумінням. Він не має теоретичного підґрунтя, а базується на "здоровому глузді". Релігійний світогляд — перекручене відображення у свідомості людей тих зовнішніх сил, що панують над ними в їхньому повсякденному житті, відображення, що в ньому земні сили набувають форми неземних. Такий світогляд не має реального об'єкта відображення. Це — фантастичний світогляд. Основною формою його прояву є гіпостазування (від. гр. — сутність, субстанція) — наділення самостійним буттям божественних істот, їхніх властивостей, зв'язків і якостей. Він також діалогічний, оскільки віра в об'єктивне існування божественних істот невід'ємна від віри у можливість спілкування з ними; спілкування, у свою чергу, передбачає діалог, що реалізується у богослужінні, молитві, медитації, за допомогою мови або "внутрішнього голосу".

Релігійний світогляд є ядром, сутністю не тільки індивідуальної, а й суспільної релігійної свідомості. Філософія визначає суспільну свідомість як відображення суспільного буття, тобто матеріального життя людей, системи виробничих відносин, реального базису держав і народів. Оскільки суспільне буття багатогранне у своїй єдності, остільки воно відображається в суспільній свідомості у формах політичної, правової, моральної, естетичної, релігійної, філософської і наукової свідомості. Всі вони, крім релігійної свідомості, мають реальний об'єкт відображення. Перекручення у розумінні його змісту можливі, але вони завжди є свідомими або несвідомими викривленнями реальної політики або права, моралі або естетики, філософії або науки. В уявленнях релігійної свідомості про надприродну могутність божеств відображено постійне вторгнення у життя людей чужих їм природних і суспільних руйнівних сил. У пошуках захисту від цього зла віруючі звертаються за допомогою до бога, а за аналогією зі стосунками між батьком і сином, батьками і дітьми, бог сприймається ними одночасно і як захисник, і як спаситель. Отже, фантастичними у релігійній свідомості є не тільки персони богів, ангелів, месій-спасителів, а й ті шляхи, що їх вона пропонує для викорінення зла у світі й утвердження між людьми відносин, побудованих на засадах добра і справедливості. Для релігійного світогляду характерні також неприйняття іншої релігії і водночас усвідомлення єдності людського роду, значущості загальнолюдських моральних норм і неминущих цінностей, традицій, звичаїв, що зумовлює культурологічний статус релігії.

Релігійний світогляд виник на базі міфологічного типу світогляду людей. На базі релігійного світогляду виник філософський

(сучасний) його тип. Всі ці типи світогляду історично послідовні і спадкові, тому в кожному з них містяться елементи двох інших, наприклад, у релігійному — міфологічного і філософського, у міфологічному — релігійного і філософського, у філософському — міфологічного і релігійного типів. Цим пояснюються живучість і традиційність компонентів усіх історичних типів світогляду, актуальність міфології і релігійності у філософському світогляді, у тому числі у сучасної людини.

Таким чином, релігія є сферою духовного життя суспільства, соці альної групи, соціального прошарку людей, індивідів, а також специфічним засобом практично-духовного освоєння ними світу і сферою вироблення їхніх духовних цінностей. Вона — частина надбудови суспільства і той компонент його духовності, що формується стихійно, у процесі набуття життєвого досвіду, та існує як відображення у свідомості людей впливу чужих їм природних і суспільних сил. Людська духовність і релігійність не тотожні. Духовно багата особистість не обов'язково повинна бути також релігійною. У демократичному суспільстві віросповідання й належність до будь-якої конфесії — справа совісті людини, право її вільного вибору.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамович С.Д., Тілло М., Чікарьова М. Релігієзнавство: Підручник. — К.: Да Кар, 2004.

2. Абу Аля аль-Маудуді. Принципи ісламу. — Л., 1995.

3. Апокрифы древних христиан. — М., 1989.

4. Біблія, або книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. —' Українське Біблійне Товариство, 1993.

5. Буддизм и государство на Дальнем Востоке. — М., 1987.

6. Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космологічні українські народні погляди та вірування. — К., 1992.

7. Буряк Г.В., Євсєєв СЛ., Петпуніна О.О. Релігієзнавство: Лекції. Контрольні завдання. Тексти: Навч.-метод, посів. / Нац. техн. ун-т "Харківський політехнічний ін-т". — X.: НТУ "ХШ", 2007.

8. Васильєв Л.С. История религий Востока. — М., 1988.

9. Введение христианства на Руси. — М., 1987.

10. Вебер М. Избранные произведения. — М., 1990.

11. Воронин О. Автокефалія Української православної церкви. — Кенсінгтон (США), 1990.

12. Гараджа В.И. Религиоведение. — М.: Аспект-Пресс, 1995. — 350 с

13. Гладкий ВД. Древний мир: Энциклопедический словарь: В 2 т.

14. Донецк: МП "Отечество", 1996.

15. Голованова Н.О. Релігієзнавство: Курс лекцій / Акад. праці і соц. відносин Федерації професійних спілок України. — К.: АПСВ, 2005.

16. Горський B.C. Святі Київської Русі. — К." 1994.

17. Грушевський М.С. Духовна Україна: 36. творів. — К., 1994.