Релігія як суспільне явище. Об'єкт і предмет релігієзнавства

Релігієзнавство — система знань про релігію, її історію, зміст, структуру і функції у духовному житті людей. Воно сформувалось у другій половині XIX ст. як комплексна і відносно самостійна галузь знання на перетині філософії, соціології, антропології, психології, лінгвістики, загальної історії, етнології, археології, палеонтології. Його об'єктом є природа і сутність світу, людини, система відносин між ними; а предметом — усі структурні компоненти релігії в їх становленні, еволюції і функціонуванні. Ці компоненти — релігійна віра, що є сутністю релігійної свідомості, релігійна діяльність, релігійні суспільні відносини і релігійні організації.

Релігійна свідомість специфічна за своїм поділом світу на природний, земний, що сприймається органами чуття людини, скінченний у своєму існуванні; і світ потойбічний, небесний, надчуттєвий, що сприймається на віру і, порівняно з людським існуванням, є вічним. Релігійна свідомість догматична. Всі положення релігійного віровчення визнаються нею беззаперечно істинними, вічними і незмінними божественними настановами, обов'язковими для всіх віруючих. Крім того, релігійні догмати поєднують адекватне і неадекватне. У релігійних книгах часто розповідається про події, що реально відбувалися, але у міфологічній формі та відповідній інтерпретації. Так, повінь у них перетворюється на всесвітній потоп; страждання і злидні людей — на покарання за гріхи; страх — на страх господній; щастя — на радість спілкування з Богом; поклоніння — на милування іконою Богоматері; любов — на любов до Бога.

Суттєвим компонентом релігійної свідомості є релігійні почуття — емоційно-психологічні переживання віруючих, що виявляються у відчутті ними своєї гріховності, смиренні, покорі, співчутті ближньому, очікуванні дива, надії на потойбічну віддяку тощо. Після появи й закріплення у свідомості віруючої людини ці почуття перетворюються на її духовну потребу, надаючи життю людини нових спрямування, змісту і значення. Джерелами виникнення релігійних почуттів здебільшого є певної спрямованості притчі і розповіді, літературні твори, живопис, музика, скульптура, різноманітні графічні зображення. їх слухання і розглядання здатні загострювати в людей релігійні почуття, сприяти релігії у наверненні до неї нових послідовників.

Релігійна свідомість функціонує за допомогою релігійної лексики (від гр. — словесний, словниковий) — сукупності слів релігійної мови. Це слова, що позначають реальні предмети і їхні властивості (ікона, хрест, храм, монастир, кардинал, єпископ тощо), і слова, що ними позначаються гіпостазовані істоти, властивості, зв'язки (Бог, ангел, диво, пекло, Судний день тощо).

У період формування і поширення релігії догми релігійної свідомості передавались в усній формі. Винайдення письма та його використання дали можливість фіксувати релігійний зміст і значення думок у письмовому вигляді. З'явились релігійні тексти, а згодом сформувалась і віра в те, що самі знання і вимовляння божественного імені впливають на предмети, істоти, людей. Виникли предметна магія і словесні табу.

У свою чергу релігієзнавство для вивчення свого предмета широко використовує слова, терміни і поняття, що умовно можуть бути поділені на шість груп:*

загальнофілософські — буття, свідомість, матеріальне виробництво і продукування духовних цінностей, культура, суспільство та ін.;*

загальнонаукові — система, структура, функція, закон таін.;*

конкретно-наукові — право, віра, почуття, настрій, мова, життя, смерть та ін.;*

релігієзнавчі — релігія, теологія, конфесія, храм, пантеїзм, деїзм, атеїзм та ін.;*

клас понять, термінів і слів з логіки, етики і естетики — совість, відповідальність, знак, значення, краса, піднесення, зміст та ін.;*

клас термінів, слів і понять щодо змін у релігії — еволюція релігії, сакралізація (від лат. — священний) релігії, сектоутворення, секуляризація (від лат. — мирський, світський), модернізація тощо.

Релігійна свідомість формується і закріплюється під впливом суспільного буття і суспільної свідомості, а також у процесі специфічного виховання людей та їхньої релігійної діяльності. Це специфічно людська форма активного ставлення до навколишнього світу з позицій релігії; вияв тієї активності релігійних індивідів, груп і спільнот, інститутів і організацій, що мотивується релігійними переконаннями і почуттями, релігійним обов'язком, культовими настановами, релігійними завданнями. Вона реалізується позакультовими і культовими засобами.

Позакультова релігійна діяльність здійснюється як у духовній, так і в соціальній сферах. її формами у духовній сфері є створення релігійних догматів, їх систематизація й інтерпретація, підготовка і видання богословських і релігійних філософських творів і т. ін. До форм позакультової діяльності у соціальній сфері належать: місіонерство, участь у роботі соборів та інших релігійних зборів, викладання богословських дисциплін у духовних навчальних закладах, управління системою релігійних організацій та інститутів, пропаганда релігійних поглядів через ідеологічні видання, радіо, телебачення, релігійне виховання в сім'ї тощо. Як правило, позакультова діяльність містить у собі значну кількість елементів культу.

Культ (від лат. — поклоніння) — вид релігійної діяльності, практично-духовного освоєння світу, сукупність дій (рухів тіла, читання або співу релігійних текстів і т. ін.) з метою забезпечення видимого прояву релігійного поклоніння або залучення до суб'єктів діяльності божественної "сили", так званих таїнств. Об'єктом культу, культової діяльності є ті сили, що у формі релігійних образів панують над людьми у повсякденному житті. Зміст культу визначається певними релігійними уявленнями, ідеями, догматами у вигляді культових текстів, що до них відносять тексти Святого Письма, Святого Переказу, молитов-псалмів, співів, їх відтворення під час виконання культу актуалізує у свідомості його учасників релігійні образи і міфи.

У культовій діяльності розрізняють два її різновиди: магію (чаклунство) і умилостивлення (через звернення до бога з думками і словами подяки, любові, повної йому покірливості, захопленості) . їх суб'єктами можуть бути релігійна група або віруючий індивід. Якщо це група, то вона складається з осіб, які керують здійсненням культу (наприклад, шаман, жрець, священик, пастор, мулла, проповідник), та інших учасників дійства. Якщо це індивід, то він має бути істинно віруючим і добре знати ритуальні тексти, види й засоби реалізації культового обряду. Предметами культової діяльності у різних релігіях є матеріальні речі, тварини, рослини, ліси, гори, ріки, Сонце, Місяць, гіпостазовані істоти — духи, боги, єдиний всемогутній Бог, а засобами — ритуальні танці, заклинання духів, богослужіння, релігійні обряди, проповіді, молитви, релігійні свята, паломництва і т. ін. Засобами культової діяльності також можуть бути храм, молитовний дім, релігійне мистецтво (архітектура, живопис, скульптура, музика), різноманітні предмети (хрест, свічки, церковні прикраси, вбрання священиків і т. ін.). Всі вони мають символічне значення.

Щодо предметів, засобів і методів реалізації, культові дії можуть бути простими (поклони, колінопреклоніння, падіння долу, схилення голови, складання рук, хресне знамення і т. ін.) і складними (жертвоприношення, обряди, проповіді, молитви, богослужіння, свята, таїнства хрещення, причастя, покаяння, вінчання тощо).

Результатом культової діяльності є задоволення релігійних потреб віруючих і активізація їхньої релігійної свідомості. Культ може бути фактором динаміки психологічного стану віруючих, його зміни від гнітючого неспокою, збудження, незадоволення, суму, журби, туги до полегшення, гармонії, радощів, припливу нових сил. У процесі відправлення культу можуть задовольнятися й естетичні потреби віруючих. Справжню художню й естетичну насолоду може приносити споглядання ікон, оздоблення й архітектури храму, слухання музики, читання молитов і псалмів.

Наступним компонентом структури релігії і предмета дисципліни "Релігієзнавство" єрелігійні суспільні відносини. Це різноманітні зв'язки у релігійній духовній сфері життя людей, що формуються відповідно до специфіки релігійної свідомості, існують і реалізуються за допомогою релігійної діяльності. їх суб'єктами є індивіди, групи людей, інститути й організації, етноси, класи, сім'ї, держава. Особливо впливовими серед них є групи, які сформувались на релігійних засадах: варна брахманів у стародавньому індійському суспільстві, жерці у Стародавньому Римі, верстви духовенства у середньовічній Європі, сучасне духовенство у різних країнах. Релігійні суспільні відносини між віруючими, між віруючими і невіруючими, між гіпостазованими істотами, між ними і людьми моделюються за допомогою таких схем, як панування і підпорядкування (на зразок "Господь і раб Господній"); державно-правові зв'язки ("Бог — Цар Небесний", Папа — "монарх"); зв'язки судочинства (Бог — "суддя", "Судний день"); сімейні зв'язки ("Бог-Отець", "Бог-Син"). При цьому всім релігійним відносинам надається моральне значення. Вони можуть бути відносинами солідарності, терпимості, нейтралітету або конкуренції, конфлікту, фанатизму, але завжди — відносинами переваги "своєї" релігії, конфесії, церкви, секти, іншого будь-якого релігійного утворення над іновірцями.

У релігійних суспільних відносинах виокремлюються поза-культові і культові. Змістом позакультових відносин людей є духовно-виробничі зв'язки; зв'язки педагогічного процесу в релігійних навчальних закладах ("викладач — семінарист", "ректор — педагогічний колектив"); місіонерство; релігійне виховання у сім'ї; інформаційні зв'язки; механізми настанови, повідомлення, адаптації; зв'язки координації і субординації.

У культових відносинах увага акцентується на зв'язках гіпостазованих істот. Це відносини сповідиості, проповідництва, обрядності. Так, хрещення у православ'ї встановлює зв'язок хрещеного сина (дочки) з хрещеними батьком і матір'ю, вінчання — між нареченим і нареченою за нормами церковного шлюбу і т. ін.

Формами реалізації релігійних суспільних відносин є поза-культові (церковні ради, ревізійні комісії, департаменти преси, ректорати релігійних навчальних закладів) і культові (клір, дияконат, єпископат) релігійні організації.

Певна сукупність позакультових і культових організацій утворює релігійне об'єднання. Його початковий осередок — релігійна громада. В об'єднаннях існує також низка