Реформований іудаїзм

Реформований іудаїзм. Протягом XIX ст. серед єврейського населення ряду країн Західної Європи і США виник і набув широкого розповсюдження рух, направлений до реформи іудейської релігії. Він був викликаний намаганням єврейської буржуазії пристосувати іудаїзм до соціально-економічних і політичних умов капіталістичного суспільства. Розвиток капіталізму приводив до ліквідації гетто і розпаду общинного життя євреїв, сприяв їх більш тісному спілкуванню з людьми інших національностей. Важче ставало виконувати численні релігійні обряди, дотримуватись суворих наказів щодо різних заборон, ритуальної чистоти тошо. Єврейська буржуазна інтелігенція масами переходила в християнство. Все це примушувало єврейську буржуазію шукати шляхи оновлення і врятування іудаїзму. Реформісти стверджували, що релігійні обряди повинні постійно змінювати свій зміст в залежності від запитів часу. Відповідно до цього вони вважали за необхідне відмовитися від суворих наказів рабинів, від їх віджилих розпоряджень. Прибічники реформованого іудаїзму відмінили закони про їжу, значно скоротили кількість релігійних свят, зрівняли жінок з чоловіками стосовно релігії, схвально ставилися до змішаних браків. Вони не визнавали авторитету Талмуда, мало значення надавали ідеям мессіанізму, в богослужіння не включали молитви, що виражали надію на повернення євреїв в Палестину. В реформованих синагогах служба велася мовою тієї країни, на території якої вони перебували. Шляхом очищення іудаїзму від найбільш застарілих ідей і обрядів реформісти намагалися ліпше використати його для затемнення свідомості євреїв. Найбільше розповсюдження реформований іудаїзм мав в Англії і США, де іудейські общини поділялися на ортодоксальні і реформовані. Перші продовжували дотримуватися традиційних догматів і обрядів талмудичного іудаїзму, інші вимагали їх зміни згідно з новими соціальними умовами життя євреїв. Ортодоксальні і реформовані синагоги захищали інтереси єврейської буржуазії.

В Росії до розподілу Польщі жила порівняно невелика кількість євреїв. Після цього чисельність їх значно збільшилася за рахунок євреїв, які населяли території, що відійшли до Роси. В 1783 р. її підданими стали також євреї, що проживали у Криму. Від приєднання до Росії, Курляндії, Царства Польського, Кавказу, в її межах виявилися нові маси єврейського населення. В Росії єврейські робітники були приречені на безправ'я і нестатки. В 1791 р. указом Катерини II була встановлена так звана риса єврейської осілості. Євреям дозволялось жити не на всій території держави, а лише у визначених губерніях. Лише окремі групи єврейського населення мали право оселятися за межами лінії, але не всюди. В період царювання Миколи І правове становище євреїв ще більше погіршилося. Вони були позбавлені права вступати на державну службу і обмежені в пересуванні, від них вимагалося сплачувати особливий податок.

При Олександрі 1Н з'явилися нові правові обмеження для євреїв: заборона оселятися в сільській місцевості, процентна норма при вступі в школи, закриття доступу не тільки до державних, а й до суспільних посад. На початку XX ст. обмеження для євреїв в пересуванні та у вступі до навчальних закладів були доведені до крайності. Царизм насаджував антисемітизм, намагався не допустити участі єврейських робітників у революційній боротьбі разом з пролетаріатом інших національностей.

Піддаючи різним переслідуванням єврейську бідноту, царське самодержавство не давало великої свободи єврейським багатіям і служителям культу, які експлуатували єврейських трудящих і тримали їх у покорі. Єврейські капіталісти знаходили спільну мову з капіталістами інших національностей Росії в експлуатації населення. Вони відпускали великі гроші на будівництво синагог, надавали матеріальну допомогу служителям культу. Іудейське духовенство зі свого боку захищало інтереси експлуататорських групувань, вірно служило єврейській буржуазії. Вони підносили царю Миколі II сувої Тори, в синагогах молилися за здоров'я і благополуччя представників пануючої династії. Багато рабинів, як і духовні особи інших релігій, служили в царській охранці, видавали поліції євреїв — учасників боротьби з самодержавством. За цю роботу царський уряд нагороджував таких рабинів золотими медалями, почесними званнями купців першої гільдії, золотими шаблями, годинниками тощо.

Іудейське духовенство наполегливо боронило свої привілеї і майнові інтереси, воно виступало проти всіляких нововведень, тримало в зневазі єврейське населення, перепиняло проникнення в його середовище прогресивних ідей.

В підлеглості у духовенства перебувала єврейська початкова школа (хедер). До 40-х років XIX ст. вона була єдиним навчальним закладом для єврейського населення Росії. Як масова школа для єврейських трудящих хедер зберігся аж до 1917р. Навчання тут зводилося переважно до читання і тлумачення Біблії, Талмуда та інших текстів на древньоєврейській мові. Метод викладання суперечив елементарним вимогам педагогіки. Меламед (учитель) вимагав, щоб діти механічно зазубрювали текст, а потім перекладали його на розмовну єврейську мову. В хедері навчалися виключно хлопчики. Меламеди поводилися з ними дуже грубо, часто застосовували тілесні покарання. Духовенство використовувало хедер для розповсюдження серед трудящих євреїв релігійної ідеології і недопущення їх до світської освіти.

Процес модернізації в іудаїзмі, як і в інших релігіях, пов'язаний передусім з найбільшими соціально-політичними зрушеннями нашої епохи. Щоб включити іудаїзм у прагматичну систему буржуазного мислення, брауншвейзький придворний фінансовий радник І.Якобсон вирішив облагодіяти іудейство. У 1810р. він збудував синагогу, де лунали звони і грав орган. Християнські молитви виконувалися поряд з іудейськими, духовні пісні німецькою мовою співали упереміш із старозавітними псалмами давньоєврейською. Єврейські банкіри і купці у Берліні, Гамбурзі та інших містах Німеччини почали наслідувати Якобсона. Виникали громади реформованої синагоги, які, за словами одного з істориків, усунули з богослужіння баласт, що накопичувався віками Реформований іудаїзм набув рис християнського протестантизму, що повністю влаштовувало єврейську буржуазію. Реформований іудаїзм намагався створити нові основи іудейства. Помітну роль він почав відігравати у США наприкінці XIX ст., коли еміграція євреїв у цю країну дуже зросла.

Процес пристосування різних церков до умов США розпочався у другій половині ХіХ ст. Він торкнувся і синагоги. її служителі врахували соціальні та політичні умови життя у капіталістичній Америці і внесли корективи до середньовічних приписів та канонів. Керівники іудейських організацій, не викреслюючи жодного догмата іудаїзму і не додаючи нових, зайнялися підчищенням іудейського віровчення та культу. Одні з них дещо видозмінили рабинські традиції і почали проповідувати консервативний іудаїзм, інші пропагували завезений у США наприкінці минулого століття заможною частиною емігрантів з Німеччини реформований іудаїзм під назвою реконструктивізм. Але нововведення і тут були незначні. Особливість так званого консервативного іудаїзму полягає у тому, що його прихильники, з одного боку, висувають вимогу суворого дотримання усіх іудейських традицій, а з другого — пристосування до сучасних американських умов. Характерна особливість реконструктивізму виражена у пошуках єдності з християнством. Вперше з такою пропозицією виступив у кінці минулого століття ідеолог великої єврейської буржуазії в Англії Кл.Монтефьоре. Пропозиція Монтефьо-ре дістала підтримку у християнських колах. Для альянсу своїх конфесій була висунута ідея спільності віри в єдиного Бога. Так, у США ідеологи реформованого іудаїзму, які відмовилися від догмата богообраності, виступають за об'єднання віруючого людства під прапором монотеїзму, що має величезну духовну силу. Об'єднавчі тенденції були підтримані і поза релігійною сферою. Французький буржуазний історик Ж.Ізаак організував у 1947 р. Товариство іудейсько-християнської дружби.

Незважаючи на деякі вагання, Ватикан йде назустріч об'єднуючим прагненням іудаїзму. Спеціальна ватиканська комісія займається питанням співробітництва з іудаїзмом, ісламом та іншими релігіями. Пошуками релігійної спільності церковники намагаються завуалювати класові відмінності усередині кожного народу, а також значення класової боротьби на міжнародній арені. Цим і пояснюється той факт, що на IV сесії другого Ватикан-ського собору у жовтні 1965 р. було нарешті прийнято так званий єврейський документ, до якого включено положення про відсутність юридичних підстав вважати єврейський народ відповідальним за страту Ісуса Христа.

Разом з реконструктивізмом значну роль в іудейському віровченні почав відігравати хасидизм. Він виник у XVIII ст. серед євреїв Польщі та України. Його засновник — основоположник вчення про благочестя Бешт (1700 — 1760 рр.). Бештіанство на той час було закликом до втечі від дійсності. Воно зверталося насамперед до маленької людини, яка начебто може стати співрозмовником бога. Служителі сучасного іудаїзму у хасидизмі вбачають риси, котрі можуть привернути увагу віруючих, міцніше пов'язати їх із синагогою. Всіляко популяризуючи хасидизм, його модерністські інтерпретатори (І.Кук, М.Бубер) розписують пві-реваги, які він начебто дає людям. Перекручуючи історію виникнення бештіанства, сучасні іудейські богослови намагаються будь-шо довести, нібито хасидизм був природним розвитком учення пророків І Талмуда. Вони намагаються розкрити народний характер хасидизму, подати його у якнайпривабливішому вигляді. Але якого б вигляду не набирав іудаїзм, він лишається релігією, яка увічнює несправедливий соціальний лад, нерівність людей, захищає устої експлуатації.

Монотеїзм, іудаїзм визнає віру в єдиного бога Яхве (Ягве), який начебто із нічого утворив Всесвіт (у тому числі й людину) і постійно керує ним. Проте послідовного монотеїзму, в якому не було б ніяких залишків політеїзму, немає в жодній релігії. Єдиний бог завжди керує світом не сам, а в оточенні інших надприродних істот. В іудаїзмі такими помічниками