Віра в месію доповнюється вірою в загробне життя. Після смерті, вчить іудаїзм, душі праведників потрапляють у рай, а грішників — в пекло, де й перебуватимуть до приходу месії.

Один із найвідоміших представників єврейської релігійної філософії середніх віків М.Маймонід із Кордови став автором найбільшого в єврейській літературі твору, який має назву "Дорого-відник коливаючих", і автором великого богословського твору "Мішне Тора" (друга Тора). В своїх творах М.Маймонід сформулював 13 заповідей іудаїзму або символів віри. Суть віровчення іудейської релігії, викладеного в Торі і Талмуді, він розробив так: необхідність визнання буття Бога як єдиного творителя і повелителя світу; визнання його абсолютної єдності; визнання його нематеріальності і надуманості втілення його; визнання вічності Бога; недопустимість звертання з молитвою до якоїсь іншої істоти крім нього; упевненість в істинності пророчої проповіді; переконання в перевазі пророка Мойсея над всіма пророками; переконання в незаперечній дійсності подарованого Богом євреям релігійного вчення (Тори); упевненість у неможливості відмінити або замінити Тору іншим вченням; упевненість у всезнанні Бога; упевненість у справедливості Божого творіння; віра в прихід месії; віра у воскресіння мертвих.

Не всі релігійні принципи, філософськи обгрунтовані Маймо-нідом, визнаються іудеями, тому ці принципи не мають характеру догматів, віра в які є обов'язковою для всіх.

Виходячи із догматів іудаїзму, ми упевнилися, що одним з його положень є монотеїстичний культ бога Ягве. Бог Ягве — це могутній, всесильний Бог. Він, перш за все, вимагає від людей покірності. В книзі "Буття" є розповідь про те, що Ягве дуже розсердився, коли дізнався що Адам і Єва зірвали яблуко з дерева пізнання добра і зла. За це він вигнав їх з раю і назавжди прокляв людський рід. Древні євреї уявляли собі Бога таким, яким були їх володарі, — сильним, могутнім, жорстоким. Віруючий єврей від народження і до смерті повинен відчувати страх перед своїм Богом. Рабини уперто стверджують, що нещастя, які випали на долю єврейського народу, є результатом того, що євреї не слухали Бога, не поважали його. І в житті кожної людини убогість, рабство, експлуатація — все це Божа кара за неповагу до нього. Такий характер культу Ягве робить його могутньою зброєю в руках панівного класу.

Щоб підкреслити повну залежність віруючого від Ягве, іудейський культ включає в себе численні настанови, розпорядження, вимоги, обмеження і заборони. Одним лише заборонам в Талмуді присвячено два томи. В іудаїзмі існує 613 приписів, 365 заборон, 248 повелінь (за кількістю днів у році — 365 і частин людського тіла — 248). Перш за все відмітимо, що іудаїзм дуже прискіпливо ставиться до виконання всіх обрядів і свят. Існує і ряд інших вимог, які є пережитком первіснообщинної релігії древніх євреїв. Наприклад, в іудаїзмі існує багато заборон щодо споживання продуктів, вся їжа поділяється на дозволену (ка-шерну) і недозволену (трефну). До табу в іудаїзмі належить обряд, що забороняє одночасно уживати м'ясну і молочну їжу, до табу іудейські богослови відносять свинину та зайчатину. В Талмуді вміщується три тисячі постанов про їжу.

Древні євреї ототожнювали душу з кров'ю. Якщо з людини чи тварини витікає кров, разом з нею виходить і душа. Отже, коли з'їсти м'ясо з кров'ю, можна з'їсти і божественну душу. Звідси і заборона їсти м'ясо з кров'ю. Але є спосіб обійти цю заборону. Треба почекати, щоб кров витекла. Обряд різання, щоб витекла кров, проводять спеціальні різники (шойхети), дії яких носять ритуальний характер. Всі обмеження, заборони, приписи так обмежують і зв'язують людину, що якби віруючий їх старанно виконував, він не міг би існувати в суспільстві. Тому кожен віруючий єврей завжди виступає як порушник божих настанов, він завжди винний перед Богом.

Вимоги релігійної покірності Ягве підтримуються вченням про потойбічний світ. Люди поділяються на добрих і злих. Добрі це ті, що виконують всі релігійні вимоги, завжди виявляють покірність. А злі — ті, що мають багато гріхів. Після смерті душа людини переходить до Бога і він на терезах точно визначає, скільки у неї гріхів і в залежності від цього обумовлює, куди направити душу — в пекло чи рай.

В Талмуді пишеться про те, що перш ніж потрапити в рай праведні душі 248 раз приймають ванну з бальзаму, після цього входять через алмазні ворота, біля яких стоять 60 млн. сяючих ангелів. Праведника одягають у раю у 8 одежин, зроблених з хмар, на голову кладуть діамантовий та золотий вінки, ведуть під розкішний балдахін, уздовж якого протікають струмки масла, бальзаму, вина та меду. Такі казки мають за мету впливати на уяву людини, яка весь час думає про збагачення і для якої володіння ним є найвищою насолодою. З найменшими подробицями розповідається про пекло. Людей там підвішують гачками за ноги, очі, язик, люди повинні їсти своє тіло, гаряче вугілля, граніт, від якого у них викришуються зуби. Всі ці страхіття придумані для залякування віруючих, щоб тримати їх в повній покірності релігії. Основна суть Старого завіту полягає в такому трактуванні релігійної ідеї, яке повинно обгрунтувати ідею національної виключності єврейського народу. В Торі розповідається про те, що жорстокий і невблаганний Ягве вирішив зробити євреїв обраним народом.

З Біблії стає зрозумілим, що Бог уклав з Авраамом, прабатьком древніх євреїв, угоду, за якою він взяв євреїв під свій захист, а вони повинні були поклонятися лише Ягве. У зв'язку з цим всі народи, які не визнають релігії Ягве, розглядаються як вороги єврейського народу. Забороняються шлюби між євреями і не-євреями і т.ін. Це потрібно для того, щоб підкреслити виключність єврейського народу, добитися його ізоляції від інших народів і обгрунтувати право єврейської верхівки на його монопольну експлуатацію.

За виконання умов Завіту Ягве гарантує праведникам врятування та царство боже. Хто підкоряється Ягве і виконує всі Його вимоги, той попаде в рай. А коли ж настане царство небесне? Звичайно, що для іудаїзму, як і для іншої релігії, це питання найгостріше, воно вирішується в найвигіднішому плані, що все відбудеться у невизначеному майбутньому.

Царство небесне в іудаїзмі пов'язується з приходом месії. В Ізраїль прийде месія — стверджує один із канонів іудаїзму. Неможливість позбутися експлуатації ше в давні часи викликала у єврейських трудящих почуття безнадійності та приреченості і породила в них віру в небесного спасителя (месію). Потім у них склалася впевненість, що Ягве пошле на Землю свого посланця, котрий буде судити живих і мертвих, і установить на землі справедливість. Ідеї месіанізму поширювалися серед пануючих верств давньоєврейського суспільства, які чекали месію як спасителя від іноземного поневолення і захисника від озлоблених мас, як диктатора, котрий забезпечить їх господарювання.

В іудаїзмі месіанізм тісно пов'язаний з ідеями національної виключності єврейського народу: месія прийде тільки до єврейського народу, тільки він буде врятований, всі інші народи приречені на загибель, і на майбутнє Ягве призначив панування єврейського народу над усім світом. Отже, положення релігійного віровчення роблять іудаїзм особливо реакційним, направленим проти інтересів народних мас.

Література

1. Гольциер И. Культ святых в исламе. М., 1938.

2. Додихудоев Х.А. Очерки философии исмаилизма. Душ., 1976.

3. Дорошенко Е.А. Шиитское духовенство в современном Иране. 2-е изд. М., 1985.

4. Джадалла И.А. Течения в исламе: причины возникновения и роль в общественно-политической жизни. М.. 1992.

5. Ислам. Энциклопедический словарь. М., "Наука", 1991.

6. Кудрявцев В.В. Лекции по истории религии и свободомыслия. Минск, 1997.

7. Лубский В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. Киев, 1992.

8. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право. Київ, 1997.

9. Ю.А.Калінін, В.ЬЛубський. Релігієзнавство. Київ, 1996.

10. В.С.Поликарпов. История религий. Лекции и хрестоматия. Москва, 1997.

11. А.А.Радугин. Введение в религиоведение. Москва, 1996.

12. Токарев С.А. Религия и истории народов мира. М., 1986.

13. Релігієзнавчий словник. А.М. Колодний., Б.О. Лобовик. Київ, 1996.