Світові релігії. Буддизм та питання війни і миру.

Буддизм в азіатських країнах має вплив на широкі верстви населення. Його роль у суспільно-політичному житті нерівнозначна. На різних етапах суспільного розвитку характер і ступінь участі, роль буддистів у політичному житті в різних країнах не рівноцінна. Ставлення буддизму до війни і миру, зумовлене буддійськими богословськими побудовами — дуже спірне та суперечливе. Поняття добра та зла у буддизмі не поляризуються, представляючи собою іпостась буття (сансари). Проблеми війни і миру в буддійському світогляді перебувають на різних полюсах логічних умовиводів, оскільки, згідно з ученням буддизму, вступ на шлях прозріння знищує всі передумови агресії та ненависті. У цьому плані ідеологія буддизму нічим не відрізняється від ісламської ідеології, яка поділяє весь світ на правовірних (зона миру) та невірних (зона війни). Розглядаючи проблеми миру і війни з ортодоксальних позицій палійського канону, ідеологи буддизму звичайно посилаються на иаря Ашоку, який сприйнявши вчення Будди, ніби відмовився від війни, або ж вільно трактують цю проблему, зводячи її до необхідності дотримуватися настанов буддизму. Що до буддійського способу життя, то він, за твердженням прихильників буддизму, не створює конфліктних ситуацій ані в суспільстві, ані поміж країнами.

Більшість західних буддологів підкреслюють мирний характер вчення буддизму порівняно з ісламом та християнством, посилаючись на хрестові походи, на походи мусульман під зеленим прапором пророка і забуваючи про те, що багато правителів стародавнього та середньовічного Сходу у буддизмі називалися чак-равартинами, бодхисатвами, буддхараджами, хоча дехто з них відрізнявся надзвичайною жорстокістю та відомий винищенням цілих народів, наприклад Ашока та Чінгізхан. До того ж, в історії зафіксовано чимало випадків, коли агресія виправдовувалася релігійними цілями.

Необхідність та справедливість загарбницької політики правителів ідеологи буддизму виправдовують посиланнями на едикти Ашоки, які є канонізованою екзегетикою буддизму тхеравади, і на канонізований трактат "Милиндапаньха"; в цілому ж розглядають природу цих воєн крізь концепцію чакравартина.

Питання війни і миру не були актуальними для ідеологів буддизму до 50-х років. Лише з появою термоядерної зброї та інших засобів масового знищення і внаслідок цього перспективи загибелі людства під час третьої світової війни ці питання стали об'єктом гострої дискусії, що сприяло модернізації вчення буддизму. Можна виділити три підходи до цієї проблеми: моральний, кармічний, соціально-політичний.

Моральний підхід до проблеми війни і миру аргументується з ортодоксальних позицій вчення буддизму. Прибічники цього підходу твердять, що тільки етичний спосіб життя, який проповідує буддизм, може врятувати людство від загибелі. Ця ідея доводиться посиланнями на життя та місіонерську діяльність принца Гуатами, едикти царя Ашоки, що стосуються буддійського віровчення, канонічні тести. При такому простому підході до проблем війни і миру, основне навантаження має висловлення з "Дхаммапади": "Ніколи в цьому світі ненависть не зупиняється ненавистю, проте відсутністю ненависті вона припиняється... Перемога породжує ненависть; переможений живе у смутку. У щасті живе спокійний, що відмовився від перемог і поразок". За цією простотою — система світогляду зі своїми догмами, теоріями і традиційною логікою.

Буддисти, визнаючи агресивність імперіалістичних країн і необхідність боротьби за права трудящих, завжди підкреслювали вторинність соціальних, економічних і політичних проблем порівняно із завданнями морального удосконалення людини, тобто посилання для умовиводів виявляються нібито перевернутими: буддизм саме людину, як кінцевий продукт кармічних перевтілень, її думки, слова та вчинки розглядає як причину, а соціальні умови, політичні системи, міжнародні конфлікти вважає їх наслідком. Тому прибічники морального підходу обстоюють передусім пропаганду вчення буддизму як основну альтернативу пом'якшення міжнародної напруженості і покладають надії тільки на добру волю уряду у боротьбі за встановлення миру на землі. Цей погляд найпослідовніше відображений у документах Всесвітнього братства буддистів, XV Всесвітня конференція якого відбулася в листопаді 1986 р. у Непалі.

Кармічний підхід.* незважаючи на його значне поширення серед буддистів, особливо ченців, як правило, не описується у популярних журналах, оскільки його прибічники вважають, що поява у пресі кармічних концепцій з проблем війни і миру може викликати конфлікт між представниками різних релігій, чим завадить консолідації прибічників миру. Цей підхід породжений вірою у непорушність кармічного закону, який гнітить людей, суспільство, наші, держави, все людство, нашу планету і весь Всесвіт (як сума карм живих істот). Такий підхід обґрунтовується посиланнями на дію карми, "закону залежного існування", стадіальну деградацію віри, описану у трактатах Буддхагхоші.

В основі кармічного підходу лежать (виведені з екзегетики до палійського канону) уявлення про неухильну деградацію людини внаслідок падіння моралі і втрати віри, особливо в результаті розвитку капіталізму і поширення мілітаризму. Справжня мораль, що формує сприятливу карму, властива людям, які стали на серединний, або восьмирічний шлях, охоронцем цінностей якого є сангха. Звідси для поліпшення суспільної карми треба сприятливі умови існування буддійської громади, і там, де такі умови є, суспільство виживе під час термоядерної катастрофи. Інший аспект міркувань прибічників кармічного підходу зводиться до твердження, що країни, які виробляють різні засоби масового знищення, формують погану карму, і це призведе їх до взаємного знищення. Слаборозвинені ж країни ядерна катастрофа якимось чином обмине. Кармічний підхід не обговорюється на буддійських та інших форумах, оскільки це питання віри, яке не містить і не може містити конструктивних пропозицій.

Буддійська "ахімса" забороняє віруючим завдавати шкоди живим істотам, тому повинна стати непереборною перешкодою на шляху до воєнних дій. Проте будь-яка релігія, яка не захищає себе і не поширює свою віру, неминуче зникає. З цього погляду буддизм не відрізняється від інших вірувань, тут, як і в інших релігіях, існує таке поняття, як війна проти єретиків та безвірників. Очевидно, що ахімса та війна проти невірних перебувають, м'яко кажучи, у незгоді одна з одною.

Буддисти не миролюбні насамперед тому, що будь-яка релігія намагається завоювати прибічників. Це може здійснюватися двома шляхами: коли одна нація насаджує свою релігію іншій шляхом завоювання або коли верхівка даної нації, сприйнявши нову віру, обертає в неї підданих. Те саме сталося із буддизмом. Тема насильства замінюється темою жертви заради відданості Богу. Цікавою є спроба засновника династії Суй обгрунтувати свої завоювання за допомогою буддизму. Таким чином, ставлення до будь-якої війни є упередженим, незважаючи на те, що у буддистів існує заборона на вбивство. Відмова завдати шкоди всьому живому, вбивати чужоземців, прибічників іншої віри може стати вчинком заради війни. Тому це не заважає миролюбним монархам, які шанують Будду, кидати народи у хаос війни. Війна проти невірних, єретиків виправдовує будь-яке насильство. За біблійським ученням десь на землі є міфічна країна — заступниця релігії — Шамбала. її цар спрямовує свої війська проти невірних і всі вони, зрештою, будуть знищені.

Заборона на вбивство і заклик до "війни проти невірних" мирно співіснували. "Ахімса" навіть не завжди діє всередині однієї релігії — озброєні буддійські монахи завжди були великою силою. В Японії XVI ст. і Таїланді у XVIII ст. основною опорою претендентів на престол були саме вони. Звідси заборона на вбивство була дійсною лише для простих людей один щодо одного і до представників влади.

У наш час буддизм, попри багато існуючих історичних суперечностей у минулому, залишається символом миролюбства. Відомим є вислів Оги-перу про те, що кінець кінцем людство повинно зробити вибір між ученням буддизму та водневою бомбою.

Соціально-політичний підхід до проблеми війни і миру характерний головним чином для міжнародної буддійської організації "Азіатські буддисти за мир". Завдання цієї організації були сформульовані першим президентом хамбо-ламою С.Гомбоджавою у журналі "Буддисти за мир" за 1968 р.:—

забезпечити тісне співробітництво буддистів усього світу для зміцнення миру в Азії і в усьому світі;—

пропагувати і здійснювати ідеї миру, справедливості і людської гідності — суть вчення Будди;—

захищати і підтримувати національну незалежність і протистояти імперіалізму, колоніалізму і неоколоніалізму;—

протистояти агресивним військовим блокам та їх базам в Азії;—

сприяти повному роззброєнню та забороні виробництва, випробування, накопичення і використання термоядерної зброї та інших засобів масового знищення;—

захищати права людини шляхом ліквідації голоду, злиденності, неосвіченості, расової та соціальної дискримінації, несправедливого економічного порядку і релігійної нетерпимості та сегрегації;—

підтримувати співробітництво з іншими миролюбними рухами релігійних та нерелігійних організацій, що мають подібні цілі.

У зверненні до буддистів і всіх народів, прийнятому на VI Генеральній конференції організації, яка відбулася у серпні 1982 р. в Улан-Баторі, наголошується на необхідності посилити рух проти небезпеки війни і гонки озброєнь, за роззброєння заради безпеки і священного права народів на мирне і щасливе життя; вітати зобов'язання Радянського Союзу не застосовувати першим термоядерної зброї, забезпечити громадську підтримку вимог про надання подібних гарантій з боку інших ядерних держав; виявляти ініціативу і брати активну участь у мирних масових виступах на національному, регіональному, міжнародному рівнях; здійснювати підтримку реалізації завдань і цілей організації "Азіатські буддисти за мир", діяльності її національних центрів