Світові релігії. Буддизм

Розглядаючи світові релігії, передусім необхідно звернути увагу на те, що їм властиві такі риси:

а) зв'язок їх виникнення з стрімкими поворотами в історії, які торкалися долі великої кількості людей;

б) космополітичний, пропагандистський характер, звернення з проповіддю до всіх людей (незалежно від статі, соціального стану, національної та расової приналежності) як рівних перед Богом і таких, що потребують порятунку;

в) відмова від специфічної обрядності як такої, що розмежовує людей різних національностей.

Основним змістом світових релігій є вчення про єдине божество — першопричину і володаря всього сущого, про людину, її появу, взаємовідносини між Богом і людиною, про мету і зміст життя, норми моралі.

Самі моральні повчання світових релігій не мають нічого протиприродного. Більшість із них є елементом людської моралі і вироблені практичним досвідом багатьох поколінь. Це інколи породжує ілюзії відносно релігії як джерела моралі.

Буддизм

Буддизм є найдавнішою із світових релігій. Виник в Індії у середині 1 тис. до н.е. За легендою, після нескінченних перероджень Будда (Будда на санскриті означає "просвітлений вищими знаннями") з'явився на Землю, щоб виконати свою рятівну місію і показати людству шлях до спасіння. Для свого останнього переродження спаситель обрав образ царевича Сіддхартхи, який належав до знатного роду (його родове ім'я — Гаутама). Ріа цей був із племені шак'їв, що жило 600 — 500 років до н.е. в долині Гангу, в середній течії її. Мати Сіддхартхи, дружина правителя — Майя (або Махамайя), одного разу побачила уві сні, що їй у бік увійшов білий слон. Через деякий час вона народила дитину, яка з'явилася на світ незвичайним способом (вийшла з боку матері). Малюк зробив кілька кроків і вигукнув заклик, котрий почули всі боги Всесвіту. Пологи застали Майю в містечку Лум-біни (нині це територія Непалу). Через сім днів після пологів вона померла.

Дізнавшись про народження царського сина, палац повелителя шак'їв відвідав старий мудрець Асита. Побачивши на тілі новонародженого "риси величі", Асита засміявся і заплакав. "Я сміюсь,

- сказав він, * - від радості, що рятівник з'явився на землю, і плачу тому, що мені не випадає щастя жити довго, щоб побачити звершення ним свого подвигу". Новонародженого назвали Сіддхар-тхою, що означає "той, хто виконує своє призначення".

Але повелитель землі зовсім не хотів втратити сина, що обов'язково сталося б, якби син вирішив присвятити себе релігії. Тому він оточив дитину піклуванням і розкішшю, старанно маскуючи від нього похмурі сторони життя. Ще хлопчиком Сіддхар-тха вражав усіх своїми здібностями, силою, спритністю та розумом. Досягнувши повноліття, він одружився. Дружина подарувала йому сина. Життя сім'ї сповнилося радістю і щастям.

Одного разу, проїжджаючи під час прогулянки містом в оточеній танцюючими та співаючими дівчатами колісниці, Сіддхартха побачив вкритого болячками хворого, згорбленого роками немічного старця, похоронну процесію і аскета, що поринув у думи. Після цих чотирьох зустрічей він подивився на світ іншими очима. Він дізнався про страждання, що випадають на долю людини. Тієї ночі він непомітно залишив свій дім, щоб самотужки знайти шлях, який би звільнив людей від страждань. Шлях до порятунку відкрився на березі річки Напранджани в містечку Урувілля (нині Бух Бодх-гая) Під кроною дерева Сіддхартху вразила істина, і він став Буддою.

Вважають, що суть відкриття, зробленого Сіддхартхою в день великого прозріння (це і є суть самого буддизму), викладена Буддою в першій його проповіді. В ній коротко розкривається вчення про чотири "святі істини": "жити — значить страждати", "причина страждань — бажання", "для звільнення від страждань треба позбавитися бажань", "шлях позбавлення від бажань — дотримуватися вчення Будди", яке може привести віруючого до головної мети його буття — нірвани (заспокоєння, згасання), стану повного подолання людських почуттів, бажань, вічного блаженства у житті з божеством і абсолютного спокою.

Хоча страждання викликаються насамперед факторами біологічними (смерть, хвороба, народження) і психологічними (смуток, відчай), однак буддизм не залишає без уваги фактори іншого порядку. Будді, наприклад, приписують такі слова: "Володарі царств, котрим належать багатства і скарби, з жадністю поглядають один на одного, підкоряючись своїм ненаситним бажанням. 1 якщо вони діють саме так, не знаючи втоми, пливучи течією ненадійності, ведені хтивістю і звірячим бажанням, то хто ж тоді може спокійно ходити по землі?"

Буддизм зводить в абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Будь-яке життя, існування завжди у будь-якій формі є обов'язково стражданням, злом. Саме цим буддизм відрізняється від інших релігій.

Справді, в усіх релігіях, як правило, світ земний, світ чуттєвий принижується, а протиставлений йому світ небесний звеличується, утверджується як істинне надбутгя. Звідси — логічний висновок, що перебування у земному світі повинно бути використане для підготовки до життя у світі небесному. Зрозуміло, що "вічне життя" дається як винагорода за перенесені під час земного існування страждання.

Зробивши відправним пунктом свого вчення тотожність будь-якого існування із повним стражданням, буддизм уже не міг припустити можливості іншого існування. Смерть, що є водночас стражданням, не позбавляє від мук. Після неї розпочинається нове, сповнене стражданнями існування, а вчення брахманізму про переродження залишилось у буддизмі незмінним. Звідси випливає висновок про необхідність примирення із стражданням. Але буддизм на цьому не зупиняється. Він вказує шлях до порятунку, до подолання страждань. Цей шлях полягає у повному подоланні людських почуттів, бажань, досягнення вічного блаженства у злитті з божеством й абсолютного спокою — нірвани. Шлях до порятунку сформульований у "третій святій істині", яка проголошує: "Що ж є святою істиною позбавлення від страждань? Це — повне позбавлення бажань, повне заперечення і усунення їх".

Чуттєвий світ у буддизмі позначається терміном "сансара", запозиченим буддистами з брахманізму. Переконувати віруючих Індії епохи формування буддизму в тому, що світ сповнений страждань, не було потреби. Це стверджували існуючі релігійно-філософські традиції, це відчували прості люди саме тоді, коли руйнувалися вікові суспільні традиції: податковий прес вичавлював із людей усі життєві соки, а на кожному кроці людину очікувала страшна перспектива розорення, зубожіння, рабства. За таких умов традиційно-релігійне критичне ставлення до чуттєвого світу знайшло своє повне завершення. Якщо брахмани обіцяли перспективу радісного щасливого життя усім: тому, хто народився раджею, багатим купцем, могутнім воєначальником, аби тільки вони дотримувалися релігійних обрядів, принесення жертв, — то буддійські проповідники повністю заперечували існування життя без зла, без страждань.

Демон зла, бог смерті Мара пробував залякати "просвітленого" жахливими страхіттями. Він посилав до нього своїх красивих дочок, щоб спокусити його радощами життя і змусити його відмовитися від вказування людям шляху порятунку. Сім днів (за іншими твердженнями, чотири тижні) розмірковував Будда і все-таки переборов нерішучість. Неподалік Бєнареса (нині Сарнатх) Будда проголосив перед п'ятьма майбутніми учнями свою першу проповідь. В ній він стисло сформулював основні положення нової релігії, або, як кажуть буддисти, "привів у рух колесо дхар-ми". Протягом 40-ка років, оточений учнями, ходив він горами й долинами Гангу, творячи дива і проповідуючи своє вчення. Спочатку воно називалось дхармою (слід розуміти як закон життя). Потім нова релігія стала носити ім'я свого засновника — буддизм.

Помер Будда, згідно з легендами, у 80-літньому віці в Куши-нагарі (твердять, що це теперішній Каспі). Він лежав під деревом у позі лева і звернувся до монахів і мирян з такими словами: "Тепер, монахи, мені нічого більше сказати, крім того, що все створене підлягає руйнуванню! Для врятування докладіть усіх зусиль!". Смерть Будди послідовники називають досягненням великої нірвани. Згідно з каноном, Будда помер у день травневого повного місяця. Цю дату шанують, як і дату народження і прозріння, тому її називають "тричі святим днем".

Привертає увагу етично-практична спрямованість буддизму, що закликає до відходу від цього світу, байдужості до життя. Ідеал усунення від світу приводить прихильників цієї релігії до відмови про необхідність його вдосконалення. Але важливо підкреслити, що деякі послідовники буддистів не залишилися осторонь гострих проблем сучасності і беруть участь у суспільно-політичному житті своїх країн.

Дзен-буддизм один із різновидів буддизму. За останні три десятиліття став предметом широкого зацікавлення у США та Західній Європі. Засновником вважається індійський монах Бод-хідхарма, який ніби прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу езотиричну, тобто призначену лише для вузького кола, школу буддизму, що отримала назву чань-буддизму. "Чань" (японське дзен) є модифікацією терміна, що передається в японській та китайській мовах санскритським словом "дх'яна" — споглядання. Традиція пов'язує його виникнення з легендою про те, як одного разу Будда замість багатослівної проповіді мовчки підняв угору подаровані Йому квіти. Всі були розгублені, і тільки старець Махакаш'яна із спокійною посмішкою подивився на свого вчителя, зрозумівши всю красномовність його безмовної настанови. Побачивши це, Будда урочисто промовив,