що він володіє найдорогоціннішим скарбом, духовним і трансцендентним, який він передає Махакаш'яні. Цей випадок, що розкриває нібито приховану суть духу Будди, увійшов, відповідно до традиції, в основу вчення дзен. Індійське за походженням учення дзен сформувалося у Китаї у VI ст. на основі буддизму махакаш'янського тлумачення, що включає в себе деякі ідеї даосизму, та морального вчення конфуціанства. Дзен-буддизм мав значний вплив на ідеологію та культуру середньовічної Японії. У руках правлячої верхівки він перетворився у простий і надійний засіб формування у службовців і військових основи військово-етичного ладу — відданості та дисципліни, стійкості та безстрашності перед лицем смерті. Дзен робить акцент на приголомшуючій раптовості. Поштовхом може бути враження, переживання, потрясіння, а також спеціальна техніка тренування, спрямовані на те, щоб пробудити в людині інтуїцію.
Різні напрямки дзен-буддизму культивували системи підготовки до саторі миттєвого просвітлення. Школа сото вимагала від своїх послідовників обмеження. Школа риндзай робила наголос на коани — спеціально розроблені алогічні, абсурдні тексти. Коан повинен зрушити звичайну структуру абстрактно-логічного мислення, розбудити "дух питання".
Що ж відкривається послідовнику дзен, який досяг мети саторі? Мовчання у літературі дзен відносно центрального елемента системи пояснюється тим, що саторі не можна зобразити словами, не можна зрозуміти, йому не можна навчати, його можна тільки відчути. Тому, вчить дзен, людина, яка не пройшла через цей стан особисто, не може зрозуміти його зміст. Звідси випливає два інших головних принципи дзен-буддизму: особиста передача істини і незалежність від писемних знаків і слів.
Акцент дзен-буддизму на поза інтелектуальні форми передачі досвіду нерідко трактується як відмова від будь-якої словесної форми його виразу, будь-якої писемної традиції, будь-якої догматики. В дійсності дзен має величезну канонічну літературу, куди входять найважливіші буддійські сутри та роз'яснення до них, життєписи патріархів, їхні проповіді та висловлювання з віронавчальних та дисциплінарно-практичних питань, філософські притчі, поетичні мініатюри, діалоги, питання-загадки.
У багатьох буддістських країнах чернеча община та буддійське духовенство звуться "сангха". Правила прийому в сангху регламентуються каноном. Той, хто вступає до сангхи, повинен змінити свій зовнішній вигляд: спочатку поголитись і вдягнути єдиний для всіх членів общини жовтий чернечий одяг. На загальних зборах він підлягає бинтуванню, під час якого з'ясовувалося, чи не має він однієї з "п'яти хвороб", людина він чи ні (тобто, чи не злий дух, що прийняв людську подобу), чи не раб, чи не винен у чомусь, чи не перебуває на царській службі тощо. Прийом до сангхи відбувався за більшістю голосів присутніх. Ченці брали на себе зобов'язання одбувати пости, відмовлятися від мирських розваг, міцних напоїв, прикрас та парфумів, від сну на зручній постелі, від володіння золотом і сріблом. Теоретично єдиною власністю була його чаша для збирання підношень.
Монастир був і залишається основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя тут починається звичайно о третій годині ранку. Снідають, коли ще темно, обідають о 10 ранку, вечеряють о четвертій годині, Їдять лише рослинну їжу: рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і приймання їжі здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, які мають символічний характер. Після сніданку всі приступають до роботи: це — прибирання приміщень і монастирського дворища, обробіток землі, яка належить монастиреві тощо. Фізична праця — невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: "День без роботи — день без їжі". У розпорядок дня включаються також співбесіди з наставниками, які супроводжуються ритуалом. О дев'ятій годині вечора життя в монастирі завмирає, а найпрацьовитіші продовжують роботу і вночі, влаштувавшись на терасі або в саду.
Цей розпорядок певною мірою міняється в періоди інтенсивних духовних сесій, які проводяться щомісяця протягом 7—"в днів. В період сесій сеанси споглядання тривають по 17—18 годин на добу. Монахи сидять у позі лотоса, розслабившись і капі впри кривши очі. їхня мета — досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого я і зануритися в абсолютний "бездум", віддатися таким чином Пустоті й Абсолюту. За учнями спостерігає монах, який походжає по залу і бамбуковою палицею б'є по спинах тих, хто втомився. Вивчення дзен-ської премудрості в монастирі триває в середньому 10—12 років.
На сучасному етапі важливу суспільно-політичну й культурну роль відіграє буддизм у країнах індокитайського півострова. За винятком В'єтнаму, у всіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки проходять обов'язковий стаж у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії.
Традиційний буддизм у Японії налічує понад сто великих і малих сект, головними з яких є три: буддистський рай (дзіодо-кей), лотосова сутра верховного закону Будди (хокіокей) і відверте слово Булли (міккіокей). Утворилися так звані "найновіші релігії" (синкосюкіс), які є різноманітними течіями буддизму. Вони втручаються в політичне життя країни. Йдеться про Сока чаккай, або Товариство по створенню моральних цінностей. Увага "Сокка чаккай" і "Комейто" звернена на розв'язання соціальних проб-лем, досягнення щастя на землі.
Буддизм проник у Китай з Індії у її ст. Це одна з най впливовіших шкіл китайського буддизму, яка отримала в сучасному західному світі значне поширення під японською назвою дзен (кит-чань).
На фунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася тенденція до зближення буддійських храмів і окремих сект. На буддістському з'їзді в Коломбо (Шрі Ланка) в 1950 р. було утворено Всесвітнє братство буддистів. Резиденцію його виконавчого комітету пізніше було перенесено в Бірму, а потім Таїланд. Комітет, незважаючи на основну ідею буддійського віровчення, бере активну участь у міжнародній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у їхній боротьбі за мир, проти реакційних кіл.
Інтерес до буддизму на Заході не новина. Одним з перших європейських мислителів, які звернули на нього увагу, був німецький філософ А.Шопенгауер. Послідовник щопенгауера і попередник сучасних ірраціоналістів і волюнтаристів у західній філософії Е.Гартман у праці "Суть світового процесу або філософія несвідомого" доводить неминучість зростання страждань у міру прогресу. Перепущений через філософію щопенгауера, Гартма-на, буддійський світогляд підхопили сучасні філософи відчаю — екзистенціалісти.
Дзен-буддизмом наприкінці 50-х років охоплені широкі кола інтелігенції, студентство, а через десятиріччя — дрібнобуржуазні верстви. Творча інтелігенція пов'язала із ним надії на духовне оновлення, на отримання повного буття, безпосередність свободи. Різноманітні течії битників і хіппі вбачали у ньому ідейне виправдання морального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків. Добропорядні обивателі розраховували в цій модній новині знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск "безглуздого світу", альтернативу кризі європейської культури. 1 нарешті, свою роль відіграла добре зроблена реклама, яка подає дзен як панацею від усіх соціальних хвороб сучасного світу. Але справжні, глибинні причини успіху дзен на Заході потрібно шукати в особливостях соціального і духовного життя суспільства у післявоєнний період.
Захоплення дзен-буддизмом за часом збіглося з так званим релігійним бумом, який мав місце у США та ряді країн Західної
Європи наприкінці 50-х — на початку 60-х років. Він виявився в активізації церковних організацій, збільшенні тиражу релігійної літератури, в появі нових напрямів та сект. Як свідчить історичний досвід, масове тяжіння до релігії завжди пов'язане із загостренням у суспільстві соціальних суперечностей, із занепадом традиційних ідеалів і цінностей, загрозою термоядерної катастрофи, обмеженістю демократичних прав і свобод, зростаючою бюрократизацією та стандартизацією суспільства тощо. Все це не могло не відбитися на світовідчутті широких верств капіталістичних країн. Пропагандистам дзен-буддизму вдалося врахувати особливості умонастроїв своєї аудиторії, її незадоволеність офіційними цінностями, розчарування в ідеалах прогресу, її пошуки індивідуальної етичної програми. Дзен, твердив його про-відник-теоретик Т.Д.Судеуки — не релігія і не філософія, це спосіб життя, який забезпечує людині гармонію з собою і з навколишнім світом, позбавляє людину страху та інших негативних переживань, веде до абсолютної свободи і повної духовної само-реалізації. До дзен зверталися буржуазні психологи й психіатри (К.Юнг, К.Хорні, Г.Мерфі та ін.). Зіткнувшись у післявоєнні роки із зростанням кількості психічних захворювань, з масовим поширенням роздратування, апатією, страхом і не знаходячи ефективних засобів до поліпшення життя, вони сприйняли дзен як панацею від душевної скрути і турбот сучасної людини Філософії дзен, твердив Є.Фрош (США), властива здатність активізувати внутрішню енергію людини, охороняти її від психічних захворювань і душевних вад. Дзен постав, таким чином, перед західною публікою як доктрина, що гарантує людині, котра стомлена від боротьби за існування, потерпає від невротичних комплексів і зривів, вхідний білет у царство духовної свободи, спокою і щастя, причому не потім, у потойбічному світі, а сьогодні, тепер.
Що ж являє собою дзен-буддизм насправді? Як і будь-яка релігія він виходить з протилежностей двох світів: прихованого і явного — істинного. Дзен висуває свій шлях врятування. Однак позбавлення від страждань він пов'язує не з