Він розглядає всі проблеми не в галузі соціальних відносин, а в суб'єктивно-психологічній сфері. Історія доводить, що шлях до кращого життя лежить не у втечі від себе, а в активній соціально-перетворювальній діяльності людей, спрямованій на створення реальних умов для повноцінного життя кожного.

Ламаїзм — один із різновидів буддизму, що утвердився в Тібеті внаслідок проникнення махаяни і тантризму і об'єднання їх з релігією тібетців бон-по (різновид шаманізму). Наприкінці XVI ст. ламаїзм поширився серед монголів, а з XVII ст. проникає на територію Росії, де знаходить прихильників серед бурятів, тувінців і калмиків. Не відрізняючись основними догматами від інших течій буддизму, ламаїзм першочергову роль у спасінні відводить ламам, вважаючи, що без їх допомоги віруючий не зможе дістати переродження, потрапити до раю, досягти нірвани. Характерними рисами для ламаїзму є: пишне богослужіння в дацанах, монастирях; безліч обрядів, магічних заклинань, спрямованих проти злих духів; численне духовенство, яке існує на кошти населення (старший син у сім'ї, як правило, стає ламою). Головним ламаїзм вважає покірність ламі і властям (бурятські лами свого часу проголосили Катерину II, а за нею і всіх російських царів земним втіленням богині Цаган-Дара-ехе). Ним розроблене вчення про "10 чорних гріхів" і "10 білих доброчесностей" як основ моралі. Ламаїзм механізував молитву: обертання наповнених текстами молитов і священною літературою барабанів різної величини замінює багаторазову промову молитов і заклинань. Ламаїзм завжди був надійною опорою пануючих класів у поширенні їхньої влади. І в сучасних умовах ламаїзм, заважаючи утвердженню у свідомості людей наукового світогляду, прищеплює віруючим хибні уявлення.

Лама (тібетське — вищий, небесний) — буддійський чернець в Монголії, Бурятії, Туві, Тібеті. У калмиків звання "лама" присвоюється лише главі духовенства. В ламаїзмі ламу вважають представником Будди на землі. У віровченні ламаїзму можна виділити сім головних позицій. Перша — вчення про бурханів. Цим терміном визначаються як боги, які вшановуються ламаїстами, так і їхні скульптурні та мальовані зображення. Усіх шановних бурханів, яких налічуються тисячі, ламаїсти поділяють на кілька розрядів. До вищого належать бурхани-будди. Будди — це боги, які начебто по черзі з'являються у світ для проповіді шляху врятування. Усього будд, відповідно до вчення ламаїстів, рівно тисяча; п'ять з них вже з'являлося у світ, а 995 ше прийдуть у призначений час. Найша-нованіший з усіх будд (і взагалі з усіх бурханів) — Гаутама (його також називають просто Буддою), який, за визначенням буддистів усіх напрямів, був п'ятим буддою з числа тих, що вже приходили на землю. Він начебто сповістив людям істинне вчення

- буддизм і оголосив, що тільки прихильники цього вчення отримають посмертне благополуччя. З решти будд більше за інших визнаються "володар раю" будда Амітаба та прийдешній, щостий будда Майдарі, прихід якого пов'язується із створенням на землі царства справедливості.

Трохи нижче за божественним достоїнством стоять бурхани-бодхисатви — божества, які заслужили нірвану (надприродний стан вищої насолоди), але добровільно відмовились від неї, аби бути ближче до людей і допомагати їм. Вважається, що місцем проживання вони вибрали рай Амітаби. Найшановніший бодхи-сатва — Авалокішвара. Він вважається втіленням співчуття та любові до людей. Авалокішвара зображується як істота, яка мас 11 голів та 22 руки.

Важливе місце у релігійному пантеоні ламаїстів посідають бур-хани-докшити. Це грізні захисники віри. На зображеннях вони завжди обкутані в полум'я та дим. У них жахливі обличчя. Часто вони мають багато рук і ніг. Найбільш шанується з цього розряду бурханів богиня Лхамо, яка начебто особисто вбила свого сина за зраду ламаїзму і з його шкіри зробила попону для мула.

До нижчого розряду ламаїстичні богослови віднесли бурханів-сабдиків (богів — хазяїв місцевості). Однак у буденній свідомості сабдики зайняли таке ж почесне місце, як і інші бурхани. За уявленням віруючих, сабдики живуть в обо (священних купах каміння) і є повними хазяями на певній території.

Особливий розряд становлять бурхани-лами. До них належать ті проповідники ламаїзму, які були зараховані до богів. Перше місце серед них посідає засновник ламаїзму Цзонкаба. Є й інші розряди бурханів, але перелічені п'ять — найпоширеніші. Крім бурханів визнають існування демонів (злих духів), глава яких, Ерлікхан, вважається володарем пекла.

Друга позиція — вчення про "священні" книги. У послідовників хінаяни та махаяни збірка "священних" книг мас назву Тіпітака (на мові палі), або Тріпітака (на санскриті), що у перекладі означає "три корзини" (маються на увазі три частини цієї збірки). Загалом у цьому зводі налічувалось більш як 100 томів. За релігійним переказом, Тіпітака — це виклад учення Гаутами устами трьох його найближчих учнів. Насправді ж це праця багатьох невідомих буддістських проповідників, твори яких спочатку передавалися усно, а потім, приблизно у 80 р. до н.е., були викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон. що ж до ламаїстів, то вони визнають за "священні" дві збірки книжок — Ганджур (з тібетської — переклад одкровень, складається із 108 томів) та Данджур (з тібетської — переклад тлумачень, складається із 225 томів). Ганджур та Данджур шанують як зібрання висловлень та повчань, які начебто належать самому Гаутамі і його учням. Насправді це тексти, написані тібетською мовою у XIV ст., включають як переклади з Тіпітаки, так і оригінальні твори невідомих представників ламаїстського духівництва.

Третя позиція віровчення — про надприродну душу. Відповідно до цього вчення, душа кожної людини складається з комбінації найменших надприродних смертних часток — дхарм. Вважають, що одні й ті ж дхарми, об'єднавшись у різні комбінації, породжують різні тіла: людини або тварини, чоловіка або жінки тошо. Руйнування комбінації призводить по смерті тіла. Проте самі дхарми, за вченням ламаїзму, безсмертні і в такому розумінні безсмертна і душа.

Четверта — вчення про потойбічне життя, яке у ламаїстів розпадається на три ступені: сансара; рай чи пекло; нірвана. Ламаїсти вірять, що душа людини багаторазово переселяється з одного померлого тіла в інше. Сансарою, по-перше, називають сукупність усіх цих переселень, а по-друге, — найближче наступне життя душі, що переселилася. За віруванням ламаїстів, дхарми одразу ж після смерті старого тіла збираються у нову комбінацію, що призводить до відродження старої душі у новому тілі (або інакше, до її переродження). Нове тіло може бути крашим або гіршим, залежно від минулого життя душі. Життя душі у попередньому переродженні, що визначає наступне життя, називають кармою. Яка карма — така й сансара, кажуть ламаїсти. За їхніми віруваннями, для доброго переродження треба дотримуватися обрядів, виконувати вимоги релігійної моралі і взагалі у всьому слухатися лам. Якшо душа поводить себе добре у багатьох переродженнях, то за віруванням ламаїстів, вона потрапляє у рай, а якшо погано — у пекло, причому перебування у раю або в пеклі триває довго, але не вічно. У раю праведників чекають цілком конкретні насолоди, такі ж як на землі, але безперервні й у величезних масштабах. У пеклі на грішників чекають тортури середньовічного характеру: вогонь, котли, сковорідки, кілля та ін. Перебування в раю чи в пеклі розглядається ламаїстами як один із етапів у низці перероджень. Після закінчення цього стану душі повертаються у сансару.

Третій ступінь загробного життя — нірвана, яка призначена для особливо праведних душ. Під нірваною розуміють таке вічне існування, яке позбавлене усяких прикмет земного життя і є найвишою насолодою та блаженством для людини. Досягнення нірвани означає припинення низки перероджень.

П'ята позиція вчення про лам як обов'язкових посередників між віруючими та бурханами. Вважають, що рядові віруючі можуть дістати загробну віддяку лише тоді, коли за них моляться лами. Численних представників вишого ламаїстського духівництва віруючі вважають живими богами. їх називають ху-білганами, що в перекладі з монгольської означає переродженці. Ламаїсти вважають, що в тіла хубілганів вселилися душі окремих бурханів. Так, тібетського далай-ламу вшановують як переродження (втілення) бодхисатви Авалокішвари, а панчен-ламу — будди Амітаби. Причому релігійна свідомість виходить з того, що ці бурхани якимось таємничим чином водночас перебувають і на землі (у тілі людини), і на небі (у власному тілі).

Шоста позиція — вчення про священну війну, у ході якої мають бути знишені усі небуддисти. За цим вченням, ию війну поведуть воїни з легендарної країни Шамбали (тому війна називається шамбалінською) на чолі з буддою Майдарі. Перемога Майдарі означатиме встановлення царства справедливості на Землі.

Сьома позиція — вчення про страждання. Ламаїзм, як і буддизм, ототожнює земне життя із стражданням. Страждання, за ламаїзмом, — це обов'язкова, непереборна і головна риса земного життя. А це