Секулярні вчення релігійного характеру. Агостицизм. Індиферентизм. Нігілізм

План

1. Агностицизм

2. Індиферентизм

3. Нігілізм

4. Література

Агностицизм

Агностицизм - вчення, поєднане з радикальним сумнівом у спроможності людини пізнавати світ. Для позначення цієї позиції британський натураліст Томас Гекслі в 1869 р. запровадив термін - агностицизм. Корені такої позиції сягають глибини століть. Агностицизм можна вважати виявом початкової дезорієнтації людини у світі, тобто в абстрактному середовищі, що вбирає в себе всі можливі локальні середовища існування, яким могло б задовольнятися суто тваринне існування. Світ, що оточує людину, такий великий і різноманітний, його межі такі далекі від людини, що людського життя недостатньо для розуміння його основ або панівних у ньому сил. Протагор з Абдери (бл. 480-410 рр. до Р.Х.) сказав:

Про богів я не можу знати ні того, що вони е, ні того, що їх немає, ні як вони виглядають, тому що є багато перешкод знанню: і неявленність (предмета), і обмеженість людського життя.

Античні філософи (головним чином, софісти) підтверджували агностичну позицію посиланнями на недосконалість, мінливість, суб'єктивність, відносність і постійний перегляд знань. Отже, недосконалість природи людини, обмеженість її життєвих сил і пізнавальних можливостей робить граничні причини і цілі її життя незбагненними для неї самої.

Відповідно до агностичних поглядів, недосконалість людської природи не дозволяє людині протягом усього її життя цілком переконатися хоча б в одному із зроблених нею узагальнень. Повне підтвердження такому узагальненню можна одержати, лише володіючи знаннями про всі випадки. Проте, щоб пізнати усі випадки, необхідно принаймні жити вічно. Отже, через емер* шість людина не здатна робити якісь цілком достовірні узагальнення, крім констатації власної недосконалості, що виявляється вічно. Тому будь-які судження щодо причин і можливих наслідків, у тому числі й спланованих наслідків (цілей) людського життя, видаються лише хибними припущеннями: Чим ширше узагальнення, тим більш воно сумнівне. Граничні узагальнення, які потрібні для осмислення життя людини, є ефемерними. Отже, людина неспроможна осягнути зміст свого життя.

Твердження про обмеженість людських можливостей; пояснює причинний механізм людського буття; твердження про неприпустимість для людини граничних узагальнень щодо буття виправдовує його. Виходить, що коли; про життя не можна сказати нічого певного, то тим більше не можна сказати нічого певного про те, що настає після його припинення, у тому числі й про те, що припинення життя краще, ніж саме житія. За словами Конфуція: "Не знаючи, що таке життя, чи можна знати смерть?" От чому людина має продовжувати витрачати сили, тобто жити, страждати і діяти, не тільки незважаючи на незнання причин і цілей цього, але і завдяки своєму незнанню. Саме ця позиція відбита в монолозі Гамлета "Бути чи не бути...": хто б не припинив нестерпне життя, якби точно знав, що його очікує після смерті, тільки це незнання зупиняє тих, хто відважився на самогубство, і змушує їх продовжувати безглузду, як їм здається, витрату сил. Якщо для інших віросповідань таке виправдання може служити тільки останнім аргументом на користь продовження життя, коли нічого іншого вже не залишилося, то для агностиків як носіїв агностичної релігії цей аргумент— єдиний.

Життєвий агностицизм варто відрізняти від теоретичного агностицизму, оскільки можна розвивати агностичну теорію в наукових книгах, але не жити за агностичною формулою, як це було, наприклад, із Дейвидом Гюмом, теоретична філософія якого була агностичною, тим часом як життя будувалося на засадах деїзму. І можна бути агностиком по суті, але при цьому не пропагувати агностичні погляди (що найчастіше і трапляється).

Доля людини, з погляду агностицизму, може докорінно змінитися в будь-яку мить, і життя завжди може раптом піднести щось цілком несподіване. Неспроможний пророкувати подальший плин подій, агностик не має на що обіпертися у своїй діяльності. У такому світі людина ні па що не може зважитися, вона майже завжди залишається пасивною. Уявлення про світ, у якому немає на що обіпертися, залишається у всіх подальших вченнях про розпорядження життям як жахливий хаос, наповнений первозданними монстрами. Сам же агностик не переживає ці страхіття так гостро, бо для нього будь-яка небезпека є настільки ж ефемерною, як і будь-яка вигода.

Агностичне вчення викладене в Оноре де Бальзака у романі "Шагренева шкіра" від імені таємничого антиквара. Тут до агностичної формули; що підтверджує недоступність для людини осягнення причин і цілей її життя, приєднуються аргументи, які посилюють "заперечення гедонізму, що підтверджує неможливість для людини одержу вати від життя більше приємного, ніж неприємного:

Людина виснажує себе беззвітними вчинками - через них і всихають джерела її буття. Усі форми двох причин смерті зводяться до двох дієслів: бажати і могти. Між цими двома формулами людської діяльності є інша формула, якою володіють мудреці, і їй я зобов'язаний щастям моїм і довголіттям. Бажання спалює нас, а можливість руйнує, але знання дає нашому слабкому організму можливість вічно перебувати в стані спокою.

Індиферентизм

Термін індиферентизм (від лат. - причини і цілі життя людини, їй самій недоступні, байдужі) у його додатку до світу релігій має два близьких один щодо одного значення: 1) байдужість до релігії; 2) віровчення, відповідно до якого не має значення, які сили визначають долю людини, і тому їй байдуже, яку життєву місію для себе обрати. У першому значенні поняття індиферентизму іноді застосовують як характеристику людей, що у своєму повсякденному житті й діяльності не приділяють стільки уваги ритуальній практиці, як це передбачено їхнім віросповіданням. Проте якщо головним, визначальним і єдино важливим компонентом релігії вважати певні уявлення про сенс життя і діяльності, то таке використання цього поняття не можна вважати правочинним, оскільки людина може не усвідомлювати своїх глибинних уявлень про сенс або іноді забувати про нього, але жити і діяти без нього вона не може, оскільки нічого не можна робити без знання про сенс цієї справи: "Ніхто б не брався за якусь справу - вчив Аристотель - не маючи наміру прийти до якоїсь межі". З іншого боку, кінцеві цілі завжди визначаються тим, яку надію лишають людині кінцеві причини її існування. І те, й інше, як зазначалося, завжди вказується у віровченнях, тому немає людини без віровчення (хоча воно може бути таїною навіть для неї самої), а отже, немає людини, абсолютно байдужої до релігії. Водночас байдужість до релігії може бути принциповою життєвою позицією, і з цього погляду індиферентизм у першому значенні є похідним від індиферентизму у другому його розумінні.

Індиферентизм як віровчення, подібно до агностицизму, ґрунтується на положенні: оскільки людська природа є недосконалою, людина не може знати причини і цілі свого життя. Проте є люди, які упевнені в тому, що знають ці граничні причини і цілі. Усі ці люди з однаковою впевненістю у своїй правоті твердять про різні засоби розпорядження життям або просто дотримуються їх. Через обмеженість своїх сил людина не може визначити, хто має, а хто не має рації. Тому всі різноманітні засоби розпорядження життям мають бути оцінені нею як рівноцінні. Тож їй байдуже, вибирати який-небудь із них або не вибирати зовсім.

За віровченням індиферентизму, людині недоступно, чим визначається її життя, тому їй байдуже, який зміст життя вона для себе обере чи не обере зовсім.

Нігілізм

Нігілізм (ніщо) у широкому розумінні - це заперечення узвичаєних цінностей, ідеалів, моральних норм, культурних традицій; у вузькому - заперечення сенсу людського життя. Хоча поняття нігілізм з'являється ще у німецького мислителя Фридриха Гайнриха Якобі (1743-1819), у своєму дійсно віровчительному значенні воно уперше виступає в Ніцше. На думку іншого європейського мислителя, Жан-Поля Сартра (1905-1980), суть нігілізму зводиться до такого судження: "Будь-яка істота народжується без причини, продовжує себе по слабості й умирає випадково".

Нігілістами з часів Якобі називають різних людей, а нігілізмом - різні вчення. Релігія нігілізму - це універсальна життєва позиція, що становить основу особистості людини, чиє життя дійсно стверджується за рахунок послідовного всезаперечення. Щоб стати повноцінною основою життя, всезаперечення має стати справді послідовним, що не лишає місця ні для чого, у тому числі й для самовільності індивідуального буття, що, зокрема, підтверджував Макс Штирнер (1808-1856). Щирий нігілізм, таким чином, може випливати тільки зі скепсису щодо будь-яких вказівок на які-небудь граничні основи людського існування.

Цей скепсис мусить мати ту саму основу, що й у скептицизмі, а також в агностицизмі й індиферентизмі. Недосконалість людської природи визначає недоступність для людини обґрунтування її життя. Проте є люди, які, не володіючи реальними знаннями про сенс життя, лукавлять щодо конкретних і локальних причин свого життя, переслідуючи конкретні й локальні цілі.

Отже, всі наявні вчення про сенс існування помилкові і вигадані людьми для підтримки власного життя, що не має ані переконливого пояснення, ані гідного виправдання. Тому