Соціально-історичні передумови поширення ісламу в Україні. Україна і мусульманські країни. Їхній зв'язок

План

1. Соціально-історичні передумови поширення ісламу в Україні

2. Україна і мусульманські країни. Їхній зв'язок

3. Література

Соціально-історичні передумови поширення ісламу в Україні

Історія контактів України з ісламським світом налічує багато століть. Спершу - боротьба, але водночас побутові н культурні взаємини зі степовиками - носіями "релігії пророка". Згодом - драматичні відносини з Оттоманською імперією і Кримським ханством. У плині тривалих взаємозв'язків окремі елементи мусульманської цивілізації сусідніх народів увійшли до мови українців, художньої культури, побуту. Тюрксько-мусульманські впливи на українське козацтво зафіксували вчені Григорій Халимоненко, Костянтин Тищенко та ін. Отже, мусульманська релігія відома Україні здавна.

Втім іслам для України не с релігією традиційною. Українське населення ознайомлювалося з ісламом, його суттю, віровченням, обрядами, звичаями мусульман протягом століть. Але через комплекс соціальних, культурних, світоглядно-конфесійних причин іслам за цей час не був сприйнятий більшою частиною населення України, внаслідок чого в наш час постають проблеми, пов'язані з мусульманським рухом в Автономній Республіці Крим. Знову актуальними стають питання історії ісламу на теренах України. Іслам у незалежній Україні піднявся на повий рівень розвитку.

Усе це й зумовило вибір саме цієї теми, бо дослідження історії, сучасного стану та динаміки поширення ісламу в Україні є актуальним і в теоретичному плані, даючи можливість спрогнозувати майбутнє і уникнути багатьох негараздів, приклади яких бачимо у взаємовідносинах Росії та Чечні.

Україна і мусульманські країни. Їхній зв'язок

Перші відомості про мусульманський світ, про мусульман, перті знання про іслам предки сучасних українців отримували в ході торговельних операцій, подорожей і військових походів.

Про існування інтенсивних торговельних зв'язків між русичами і арабами та іншими мусульманськими народами свідчать середньовічні арабські автори ібн Фаллан аль-Масуді, Ібрагім ібн Якуб. Про те саме свідчать численні знахідки на землях колишньої Київської Русі арабських монет, карбованих на південному узбережжі Каспію. Доведено, що арабські купці бували в Булгарії, звідки добиралися до Києва. Є свідчення аль-Масуді (X ст.) про те, що до міста Діра (Київ) "приїжджають мусульманські купці з усякими товарами". Видатний український історик М. Грушевський пише, що в період найбільшого розквіту східної торгівлі в першій половині X ст. арабські купці дійсно часто їздили до Києва, і з київськими купцями подорожували ще дачі на північний захід. Правда, в Києві постійної арабської колонії не було.

За повідомленням ібн Фадлана, русини подорожували в Ітіль найчастіше через Ясна, Сейм і Оскол. Так налагоджувався прямий контакт з країною, що випробовувала могутній вплив арабсько-мусульманської культури. Є всі підстави вважати, що основний масив первісних відомостей про іслам русичами був отриманий саме від булгар.

Ознайомленню наших предків з ісламом сприяли і військові походи русичів на Схід, де вони вступали в контакти з мусульманською цивілізацією. Це, зокрема, похід київського князя Володимира на "срібних" (волзьких) булгар у 985 р. Початковий етап ознайомлення Київської Русі з ісламом має своєрідну кульмінацію, осьову точку в духовній історії наших предків. Мова йде про вибір віри великим київським князем Володимиром (X ст.), внаслідок якого шлях ісламу на землі Київської Русі був практично перекритий на кілька століть. Згідно з літописними, відомостями правитель Київської Русі провів велику релігійну реформу. У ході підготовки до цієї реформи він опинився перед вибором віри серед знайомих йому монотеїстичних релігій. Особливе місце серед них по праву займав іслам. У полі зору Володимира перебували також християнство та іудаїзм. Володимир почав "випробування віри" через особливі посольства. За допомогою одного з таких посольств і відбулося початкове знайомство київського владики з ісламом. Відбулося воно на землях Булгарстану, який на той час уже прийняв іслам. "Житіє Володимира" прямо свідчить про поїздку посольства до "срібних" булгар, тобто на Волгу.

Про серйозність первинного наміру князя Володимира ввести іслам свідчить також аль-Мардазі, згідно з повідомленням якого з Києва в Хорезм прибули посли з проханням допомогти ввести іслам на Русі. Хорезмшах нібито прийняв це прохання прихильно і послав до Києва вчителів ісламу. Відомості про конкретні результати їхньої діяльності до нас не дійшли.

Київське посольство, відправлене в Булгарію для оцінювання ісламу, виявилося неспроможним розібратися в його суті, а оцінило його за зовнішніми, суб'єктивними враженнями. Саме тому князь Володимир і відкинув цю релігію.

Не виключно, що іслам міг бути прийнятий Київською Руссю. І для цього вибору існувало багато підстав, іслам був молодою релігією, що бурхливо розвивалась. Іслам давав русичам знання про Єдиного, Всемогутнього Бога-Творця усього сущого. Русичам напевно імпонувала б ідея централізованої багатонаціональної держави, зразком якої в той час був халіфат. Іслам міг принести свою писемність на Русь, що не мала тоді власної розвиненої системи письма. Іслам міг би відкрити Київській Русі шлях на південь для торговельних, дипломатичних і культурних контактів з народами, що належать до мусульманської цивілізації. Світ міг би стати іншим, однак, сталося все інакше.

Прийняттю Київською Руссю ісламу перешкодили такі основні причини. По-перше, хоч як це здається парадоксальним, суворий і послідовний монотеїзм ісламу. Релігійна свідомість русичів розвивалася в напрямі монотеїзму кількома шляхами - через культ божества небесного грому і блискавки Перуна, а також через культ головного джерела усього живого - Роду. Однак до справжнього монотеїзму нашим предкам було ще дуже далеко. Реально свідомість східних слов'ян була політеїстичною. Видатний україніст В. Щербаківський писав, що для осідлих хліборобів того часу в релігійній сфері був характерний саме політеїзм.

Внаслідок цього у предків українців не було ще внутрішньої готовності, щоб прийняти тої високий монотеїзм, який вимагає від людей віри в Аллаха. Це була головна причина, з якої іслам не міг бути прийнятий слов'янами як їхній власний Світогляд.

По-друге, багато що у виборі віри вирішили політичні причини. Християнство в його східному варіанті представляла Володимиру Візантія - могутня в економічних і військових відносинах держава - близький сусід Київської Русі. Союз із Візантією, скріплений спільною релігією, обіцяв Володимиру безліч переваг. Іслам же був представлений князеві Володимиру Булгарстаном - далекою, внутрішньо нестійкою державою, релігійний союз із яким не відкривав перед Володимиром і правлячою верхівкою негайних економічних, дипломатичних та військових перспектив. Тому вибір був зроблений не на користь ісламу.

Третя причина - це та інформація про іслам, яку отримувала Русь за князівських часів. Ця інформація була неповною і неточною, а тому й непереконливою. До того ж, на те, що відбувалося напевно, накладав відбиток своєрідний "синдром переможця" київського князя і його оточення. Чи було для нього привабливим і престижним приймати релігію переможених у 985 р. булгар?

З огляду на ці причини іслам не був прийнятий Київською Руссю. Мусульмани час від часу з'являлися на землях України. Першими мусульманами на території Київської Русі були представники народів, що кочували від Приазов'я до Дону. Середньовічні літописи недвозначно повідомляють, що предки сучасних осетин - алани, вже на початку VIII ст. прийняли іслам. Саме їхні поховання, зроблені за мусульманським обрядом, знаходять у значних кількостях сучасні археологи на південному сході України.

Численні тюркські народи, що селилися на землях Київської Русі ще задовго до нашестя орди, також у масі своїй до VIII ст. ще не були мусульманами. Про їхню належність до ісламу в цей період немає ні археологічних, ні письмових, ні достовірних етнографічних відомостей.

Точні свідчення про постійне перебування мусульман у Київській Русі відносяться до XI ст., коли на службі у київського князя була кіннота з мусульман-печенігів. Є відомості, що основ ісламу їх навчав араб з Андалузії Абу Хамід аль-Гарваті. Літописи повідомляють про поселення в Україні, коли вона була в складі Великого князівства Литовського, значного числа татар-мусульман з Криму, приведених звідти по військовому праву князем Вітовтом. Перша мечеть, що достовірно існувала в Україні, була зведена в м. Острог на веління князя Костянтина Острозського (XVI ст.) для татар-мусульман, що пересували в нього на службі. Важлива звістка про мешкання мусульман в Україні пов'язана з перебуванням тут хана Золотої Орди Тохтамиша зі своїм двором. Він проживав у Києві і його передмісті в 1396-1399 рр., тікаючи сюди після невдалої спроби завоювати незалежність від Тамерлана. Після офіційного прийняття ісламу Золотою Ордою в 20-х роках XVI ст. у Києві ще протягом сорока років постійно перебувала група мусульман у складі загону ординців на чолі з Баскаком. Про це повідомляє Новгородський літопис. Мусульманський загін залишив Київ після перемоги литовських військ Ольгерда в 1363 р.

Цими подіями завершився перший етап історичного буття ісламу на українських землях. Слідом за цим могло б відбутися більш ґрунтовне знайомство народу Київської Русі із суттю ісламу, його духовними цінностями, зі священним Кораном. Однак усе сталося інакше. Сусідні