Соціологія релігії

План

1. Соціологія релігії — як частина соціології

2. Соціологія релігії — одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена

а) Соціологія релігії та інші науки про релігію

б) Соціологія релігії та феноменологія

в) Соціологія релігії і теологія

3. Література

Соціологія релігії — як частина соціології

Соціологія релігії — це частина соціології, одна з соціологічних дисциплін, що використовує вироблені соціологією поняття та методи для аналізу окремих соціальних феноменів, таких як сім'я, політика, освіта тощо. Соціолог має справу з релігією як соціальним феноменом, тобто він вивчає релігію доступну для спостереження, емпіричних методів дослідження соціальної поведінки людини (індивідів та груп): як утворюються і функціонують релігійні групи та інститути, завдяки чому вони зберігаються чи перестають існувати, які відносини між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти, що лежить в основі ритуальних дій тощо. Для соціолога релігійні вірування цікаві і важливі не самі по собі. На відміну від філософа, наприклад, для нього суттєве значення має не питання про те, чи істинні вони чи хибні, а питання про те, як ці вірування — поряд з релігійними організаціями — впливають на поведінку людини. Проблема полягає у тому, щоб виявити мотивацію людських дій. За цих умов не обов'язково вірування впливають на поведінку: індивід може стати членом релігійної групи і не знаючи тих вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути, установи, організації можуть впливати на поведінку поза віруваннями і навіть йти врозріз з ними, стимулюючи за тих чи інших обставин дії, що суперечать офіційному вченню. Але це зовсім не відміняє того факту, що соціальна дія — це дія осмислена, тобто у її основі лежать певні соціальні регулятори — норми, цінності, вірування, сповідання і переваги, що надаються індивідуумами та групами. Таким чином, релігія як предмет соціологічного аналізу — це сукупність структур, процесів, пов'язаних з функціонуванням суспільства на різних рівнях, система регуляторів соціальних зв'язків, зразків поведінки тощо — система структур і відносин з приводу релігійного феномену, саме на ньому "зав'язаних". Тому одна із головних проблем соціології релігії — проблема визначення того, що відноситься до поняття "релігія".

Якщо виходити з класифікації соціологічних знань за "їхніми рівнями — конкретно-соціологічні дослідження; теорії середнього рівня, що вивчають ту чи іншу соціальну підсистему; загально-соціологічні теорії, що пояснюють суспільство як цілісну систему, — то соціологія релігії відноситься до числа соціологічних теорій середнього рівня. Вона добуває емпіричні дані, що характеризують релігію як одну з соціальних підсистем і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну модель в межах загально-соціологічної теорії.

Являючись частиною соціології, соціологія релігії використовує напрацьовані нею поняття і методи, без яких неможливе пізнання соціальної реальності як цілісної системи (група, роль, влада, культура тощо) і всередині неї — окремих соціальних феноменів (сім'я, клас, економіка тощо). Застосування соціологічного інструментарію та соціологічних методів у вивченні релігії виявилось виправданим і ефективним насамперед для пояснення цієї соціальної підсистеми. Однак особливість релігії як однієї з соціальних підсистем виявилась у тому факті, що на основі аналізу релігійного феномена стало можливим виявлення багатьох загально-соціологічних параметрів, визначення підходів і розробка найважливіших методів, обґрунтування зміни парадигм соціального пізнання.

З історії соціології бачимо, що такі визначні вчені, як Е.Дюркгейм, М.Вебер, Г.Зіммель, Б.Малиновський виступили у своїх працях одночасно і як основоположники соціології у цілому, і як родоначальники та класики соціології релігії.*

Місце, що належить соціології релігії у "просторі" соціологічного значення, таке, що і сьогодні теоретичні розробки класиків у царині соціології релігії відносяться до того обов'язкового для соціологічної освіти стандарту, який необхідний для будь-якого соціолога поза залежністю його спеціалізації.

Соціологія релігії — одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена

Соціологія релігії — одна з багатьох наук, що займаються вивченням релігійного феномена у різних його аспектах. Не лише соціологи, але й історики, філологи, психологи, в принципі — усі вчені, які мають справу з людиною та її культурою, так чи інакше у своїх дослідженнях торкаються релігії. Але до релігієзнавства відносяться лише ті науки, предмет яких становить саме релігія і тільки релігія. До їх числа поряд із соціологією релігії відносяться психологія релігії, історія релігії, що являють собою самостійні наукові дисципліни.

Якщо розуміти релігієзнавство гранично широко, як сукупність усіх можливих способів усвідомлювання релігійного феномена, то до нього слід віднести поряд з науковим підходом, тобто зазначеними вище науковими дисциплінами, також феноменологію релігії і теологію. Таким чином, місце соціології релігії у релігієзнавстві визначається її відношенням:

* У багатьох, якщо не у більшості, соціологів класичної епохи аналіз релігії посідав центральне місце у їхніх концепціях соціального і культурного життя.

а) до інших наук про релігію;

б) до феноменологи релігії;

в) до теології.

а) Соціологія релігії та інші науки про релігію

Релігія — явище складне, багатошарове. Вона інтегрована у різні сфери життєдіяльності людини. Звідси — можливість і необхідність різних підходів, методів її досліджень, звідси — така характеристика релігієзнавства, як його багато дисциплінарність. Психолог має справу з релігією як психічним феноменом, а не соціальним, тобто його цікавлять не ті процеси, що відбуваються у суспільстві під впливом релігії, не функції, виконувані релігією у суспільстві на відміну від моралі, права, мистецтва чи філософії, а радше суб'єктивний бік релігії, релігія у контексті людської психіки.

Попри всю відмінність, ці два підходи до вивчення релігії взаємно передбачають і доповнюють один одного.

Центральна тема соціології релігії — взаємодія релігії і суспільства. Соціологія концентрується на соціальному "вимірі" релігії, її впливові на соціальну поведінку. Соціолог повинен при цьому спиратися і на історичні дані, але на відміну від історика його цікавлять загальні правила, зразки поведінки, способи релігійної мотивації, а не те, що складає неповторність тієї чи іншої релігії.

Загальний для всіх наук про релігію, включаючи соціологію релігії, принцип — принцип посилання на емпіричні дані. Цей конституюючий наукові знання про релігію принцип одночасно є розмежувальною рисою між науковим підходом до вивчення релігії і феноменологічним, філософським та теологічним. Соціолог, вивчаючи релігію, має справу з тим, що доступне для чуттєвого сприйняття. Тому до релігії як предмета соціологічного аналізу він не включає надприродне, обмежуючись лише емпіричними даними. Соціолог займається тим, що може бути виміре не, що можна спостерігати і підлягає перевірці. Він не може задовольнятися загальним враженням або теологічними аргументами для підтвердження, наприклад, тези про те, що релігійна віра викликає і зумовлює моральну поведінку. Лише емпіричні дані можуть підтвердити або спростувати це твердження. Соціолог повинен отримати ці дані, і тільки маючи їх, він може будувати теоретичні моделі.

Соціологія релігії — емпірична наука, що засновується на фактах, тобто тих моментах соціальної дійсності, які можна побачити, точно зафіксувати і науково описати. Для соціолога релігія — сукупність актів поведінки індивідів та груп, вербальних дій людей і продуктів їх діяльності (матеріальної та духовної), тобто те, що роблять, що висловлюють і думають люди, їхні думки, і те, що ними зроблено, досягнено, реалізовано у цій їхній діяльності. Таким чином, галуззю, до якої відноситься предмет соціології релігії, є лише доступна для спостереження поведінка людини у широкому розумінні слова, яке включає її діяльність (дії чи прагнення від них, відмова віддій, мовлення або навпаки — мовчання тощо), а також ті чинники, що включені у ию діяльність (середовище проживання, клімат тощо)

Як бачимо, поза полем зору, не включеним до предмета наукового соціологічного дослідження залишається об'єкт, на який спрямована суб'єктивна релігійна поведінка: надприродне, бог, трансцендентне тощо.

Сказане зовсім не означає, що соціологія релігії займається лише зовнішньою стороною релігії, її зовнішніми проявами, фіксує тільки те, що лежить на поверхні і залишає поза полем зору "сутність" релігії. Виходячи з емпіричних даних, соціологія і в цій галузі прагне до пізнання реальних, конкретних зв'язків, взаємодій, інститутів, проникаючи в сутність соціальних явищ, осягаючи їхню природу, розкриваючи до першооснов релігію як соціальний феномен.

Плодотворність соціологічного аналізу релігії значною мірою залежить від того, наскільки широко він використовує дані, отримані у результаті дослідження релігії іншими галузями наукового знання — історією, антропологією, етнологією, психологією, лінгвістикою тошо. В свою чергу, соціологічна концепція релігії сприяє розвиткові досліджень у інших наукових дисциплінах. Так, теоретичні розробки М.Вебера у царині соціології релігії виявилися дуже важливими в економічних дослідженнях, для розвитку теорії модернізації, культурології.

б) Соціологія релігії та феноменологія

Феноменологія релігії посідає проміжне становище між науками про релігію і теологією. Вона походить з визнання реального існування об'єкта релігійного поклоніння — "священного", "зовсім іншого" у порівнянні з реальними об'єктами, з якими має справу людина Релігія, з цієї точки зору, є зустріч людини зі "священним" — тим, що для людини залишається "таємницею", зіткнення з якою викликає у неї протилежні почуття: