Соціологія релігії: методи, виникнення та розвиток

План

1. Методи соціології релігії

2. Виникнення та розвиток соціології релігії

3. Література

Методи соціології релігії

Соціолог використовує для аналізу релігії методи, вироблені і застосовувані соціологією у дослідженні соціальних явищ загалом: опитування і статистичний аналіз; спостереження і експеримент; крос-культурний порівняльний аналіз; контент-аналіз, аналіз письмових джерел, історичних документів.

Одним з найважливіших є метод опитування, який проводиться або у вигляді стандартизованого інтерв'ю, коли питання ставить інтерв'юер, або у формі письмового заповнення анкети респондентом. Респондентам ставляться запитання про їхню релігійну належність, про те, наскільки часто вони відвідують церкву, моляться, в якій мірі знають віровчення, як відносяться до окремих його моментів, наприклад, чи вірять в життя після смерті, у існування диявола тощо, тобто питання, що дозволяють робити висновок про характер та інтенсивність релігійності.

Метод опитування корисний у встановленні кореляцій між тими чи іншими специфічними рисами релігійності і певними соціальними настановами та характеристиками. Для встановлення глибших причинних зв'язків він потребує доповнення даними, отриманими за допомогою статистичного аналізу, спостереження, експерименту. Одна з труднощів, з якими стикається використання цього методу, пов'язана з неспівпаданням слів і думок опитуваних. Тому дуже суттєве значення має інтерпретація отриманих у результаті опитування даних.

Ще один метод емпіричних досліджень — спостереження. Це може бути стандартизоване спостереження, коли соціолог має певну програму дослідження і здійснює за певною процедурою фіксацію виділених ним показників. Це може бути також включене спостереження, коли дослідник живе чи працює в оточенні тих, кого він вивчає. Цей метод використовувався, зокрема, останнім часом соціологами, які вивчають нові релігійні течії. Беручи участь у житті групи, соціолог має можливість спостерігати поведінку людей у релігійному контексті. При цьому спостереження може бути таємним або відкритим, якщо ті, за ким спостерігають, довіряють новому члену групи. Цей метод має очевидні переваги хоча б тому, що дає можливість виявити такі обставини, які доступні тільки за умови участі у діях, що спостерігаються. Можна співставити — що говорять для спостерігача віруючі про свої погляди і що вони роблять. За допомогою спостереження можна отримати більш точні і поглиблені, "якісніші" дані. Цей метод має свої обмеження. Насамперед він потребує високої кваліфікації спостерігача, його вміння узагальнювати, встановлювати по можливості об'єктивно те, що має суттєве значення, відсіюючи другорядне (долаючи при цьому і власний, часом неусвідомлюваний суб'єктивізм).

Включене спостереження майже вичерпує можливість для соціолога релігії деякою мірою контролювати обставини, що досліджуються. Метод експериментування, що застосовується у Інших галузях соціологічного дослідження, у соціологічному вивченні

релігії майже не застосовується через ту причину, що релігія зачіпає глибокі, таємні почуття особистості, які вже навіть через етичні мотиви не повинні ставати об'єктом маніпулювання з якою б не було метою. Правда, є все ж таки ситуації, коли за тих чи інших причин індивіди погоджуються на проведення експерименту і його проведення не поєднується з етичними проблемами. Це може бути пов'язано, наприклад, із демонстрацією незвичайних особливостей (екстрасенс, зцілювач, шаман) чи експериментом з впровадження програм релігійного навчання з точки зору ефективності моделей, що пропонуються).

Важливий інструмент соціологічного дослідження релігії — аналіз історичних даних, письмових джерел, документів. Ці способи дослідження були з успіхом використані у розробці типології релігійних організацій, дослідженні етапів еволюції релігії в історії суспільства, впливу протестантизму на розвиток капіталізму тощо. Досить суворим методом аналізу змісту різноманітних документів є контент-аналіз — виділення дослідником релігійних тем або невимовлюваних, неоговорюваних припущень у досліджуваних матеріалах. Це може бути, наприклад, аналіз текстів проповідей, характерних для якогось окремого проповідника чи релігійної організації, течії, це може бути аналіз популярної релігійної літератури тощо. Цей аналіз дає можливість побачити реальну релігійну свідомість такої групи, яка відрізняється від офіційного вчення (як звичайна свідомість відрізняється від ідеологічних концепцій).

Таким чином, соціолог має у розпорядженні різноманітні та взаємодоповнюючі методи, що дозволяють на емпіричному рівні досліджувати релігійну поведінку, накопичуючи необхідні дані для теоретичних узагальнень.

Виникнення та розвиток соціології релігії

Соціологія релігії починає формуватися як наукова дисципліна приблизно з середини минулого століття. Своїм виникненням вона багато чим зобов'язана тим процесам у європейському суспільстві, початок яких поклала епоха просвітництва і антифеодальних буржуазних революцій. Одним з найважливіших джерел соціології релігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту, особливо з боку французьких енциклопедистів XVIII ст. (Гельвецій, Гольбах, Дідро). Ця критика сприяла пробудженню зацікавленості до питань про соціальну зумовленість релігії та її роль в житті суспільства. Релігія виділяється з сукупності суспільних інститутів як феномен особливого виду, у відношенні до якого всі останні суспільні реалії розглядаються як мирські, секулярні.

Ідеологія просвітництва розглядала людину насамперед як "людину розумну". "Освічена" людина здатна, покладаючись на власний розум, на науку, влаштувати своє життя на розумних і справедливих засадах. Перед нею відкривається перспектива безмежного прогресу, що веде до "царства розуму". Оскільки суспільство та групи, що його утворюють, можуть мати розумну форму організації і переслідувати раціональну мету, розум є, по суті, атрибутом індивіда, індивідуальною властивістю розумної людської істоти, здатної обирати ту чи іншу групу, ту чи іншу форму організації свого життя, у якому вона реалізує себе. Об'єднані у суспільство, вони обирають і формують умови свого життя, соціальне оточення. За цих умов виникає питання про те, як цей індивідуальний розум ставиться до такого чинника, існуючого у суспільстві, як поклоніння богу або богам цього суспільства, якомусь конкретному соціальному оточенню. Щоб дати відповідь на це запитання, дослідник повинен більш-менш об'єктивно ставитися до суспільства та релігії, без цього неможлива наука; але для цього повинні скластися такі умови, за яких суспільство зазнає змін і таким чином стає можливою постановка питання про "боговста-новленість", про "священні устої" існуючого в ньому порядку.

Одним з перших мислителів нового часу, який обгрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення, зважаючи тільки на суть справи та логіку, не посилаючись на теологію, був І.Кант (1724—1804): розум володіє сильнішими аргументами, ніж ті, що має у розпорядженні церковна доктрина і священне писання. Освічена людина повинна жити власним розумом, звільнившись від догм, що сковують думку, невиправданих заборон і боязкості перед авторитетами — чи то політичними, чи релігійними Філософський розгляд релігії "в межах тільки розуму" покликаний не заперечувати релігію, а здобути раціональний вміст з релігійних уявлень та міфів і таким чином дати людині "розумну релігію"; разом з розумною державою та правовим порядком розумна релігія допоможе людині стати тим,, чим вона є по своїй природі, і проводити доброчесне життя, бути толерантним, переборювати догматизм і фанатизм, покінчити з конфесійним диктатом з питань віри, нетерпимістю. Розумна, істинна релігія — це "моральна релігія"; релігія засновується на розумові як основі моральної поведінки, допомагає людині зрозуміти свої обов'язки як "категоричний імператив", як божественну заповідь, як безумовну вимогу за будь-яких обставин виконати моральний обов'язок. Просвітницька критика релігії у особі Канта стверджує самостійність людини і людського розуму, який реформує "історичну" релігію і надає їй розумного вигляду, але при цьому визнається соціальна корисність природної або розумної релігії як основи морального порядку у суспільстві.

Одна з особливостей соціального розвитку західного суспільства полягала у зростаючій складності і диференціації суспільних інститутів. У зв'язку з цим виникало питання про місце релігії у низці таких чинників, як економіка, сім'я, освіта, політика тощо, про взаємовідносини релігії з ними і про проблему єдності суспільства, яке прямує шляхом зростаючої складності та диференціації. Особливої гостроти набуло питання про ставлення релігійної ідеології, тобто теології, до науки, в якій просвітники бачили рушійну силу розвитку суспільства. Якщо радикальні критики релігії вбачали в ній тільки окови розвитку розуму і наукового пізнання, тільки соціально-негативний чинник, з впливом котрого повинно бути з тим чи іншим методом покінчено, то соціальна наука, що приходить на зміну цій критиці, виявилась вже спроможною поставити питання більш об'єктивно: що ж насправді, реально у поведінці людей і в житті суспільства відбувається, якщо у цьому суспільстві існує релігійна віра? Такій постановці питання сприяли і дані, отримані науковими дослідженнями в інших галузях науки: історії, філології, антропології та етнології, що розпочалися дещо раніше, ніж у соціології. У цьому напрямку в XIX ст. пішов розвиток соціальної думки, представлений такими іменами, як К.Маркс, Е.Дюрктейм, М.Вебер, але з найпершими кроками у цьому напрямку пов'язане насамперед ім'я французького філософа, вченого О.Конта (1798-1857).

Конт вважав, що до дослідження соціального життя треба залучити індуктивні методи пізнання, що із значним успіхом використовуються природничими науками. Він гадав, що таким чином може створити науку про суспільство — соціологію. За допомогою соціології Конт шукав шляхи подолання кризових явищ у європейському суспільстві, викликаних потрясіннями Французької революції,