нетрадиційних культів і неорелігій, як правило, становлять ідеї індуїзму та буддизму, реформовані східні вірування, перенесені на ґрунт західної цивілізації. Головною їх ідеєю е досягнення (за допомогою сеансів медитації та йогівських вправ) містичного злиття з божеством. Всім їм притаманні такі характерні риси.
По-перше, еклектизм і синкретизм. У неорелігіях ідеї індуїзму та буддизму часто переплітаються з положеннями християнства, ісламу, містичних вчень.
По-друге, безпосередній зв'язок з теософією як вченням про можливість Богопізнання через інтуїцію і одкровення.
По-третє, засвоєння багатьох положень з антропософії — вчення про те, як людина, шляхом розвитку нібито прихованих у ній таємничих можливостей, здатна досягти панування над природою.
По-четверте, окультний характер, оскільки вони стверджують, що людина може за допомогою певних обрядів і заклинань підпорядковувати собі надприродні сили.
По-п'яте, спіритизм — віра у можливість безпосереднього спілкування живих з душами померлих.
По-шосте, використання положень астрології про вплив небесних світил на долі окремих людей і народів.
Кожна із сучасних неорелігій претендує на свою універсальність та винятковість. їх прибічники нерідко намагаються довести, що їхнє вчення не має нічого спільного з релігією. Проте всім нетрадиційним культам і віруванням притаманна основна прикмета релігії — віра у надприродне, а сеанси медитації, вправи йоги використовуються лише для досягнення релігійного трансу — "злиття з божественним".
Основними формами організації неорелігій є "сім'ї", "братства", "комуни", монастирі. їх члени повинні безкоштовно працювати, передавати своїм організаціям усі заощадження та цінні речі, а наставники таким способом накопичують у себе значні багатства.
Література
1. Лубський В.І., Козленке В., Лубська М.В., Севрюков Г. Історія релігій: Навч. посіб. — К.: Тандем, 2002.
2. Лубський В.І., Лубська М.В. Історія релігій: Підручник. — К.: Центр навч. літ., 2004.
3. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство: Підручник. — К.: Академвидав, 2006.
4. Любащенко BJ. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. — К., 1996.
5. Матвеев В.О. Релігієзнавство: Навч. посіб. — Ніжин: Аспект-Поліграф, 2006.
6. Матвеева HJI.t Голобородъко А.Р. Святі і свята України: календар церковних свят і народних традицій: Словник-довідник. — К., 1995.
7. Международная защита прав и свобод человека: Сб. док. — М., 1990.
8. МеньА.В. Православное Богослужение: таинство и образ. — М., 1991.
9. Мифы народов мира: Энциклопедия: В 2 т. — М.: Сов. энциклопедия, 1987.
10. Моця О.П.,Ричка В.М. Київська Русь: від язичництва до християнства: Навч. посіб. — К., 1996.
11. Мусульманское право: структура и основные институты. — М., 1985.
12. Мюллер М.,Вунд В. От слова к вере. Миф и религия. — М.: Экс-мо; СПб.: Terra Fantбstica, 2002. — (Антология мысли).
13. Никольский Н.М. История русской церкви. — Минск: Беларусь, 1990.
14. Новый энциклопедический словарь. — М.: Большая Российская энциклопедия, 2002.
15. Оеієнко І. Українська церква. — К., 1993.