викликає інтерес і літературний аспект вивчення Корану. Це найдавніша пам'ятка прози арабською мовою, що художніми засобами відобразила етапи еволюції особистості Мухаммеда, його утвердження як віровчителя й людини нової епохи. Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом формування єдиної мови арабських народів і стимулом її поширення в країнах Азії та Африки.
Коран виник як усний твір, у такій формі він існував за життя Мухаммеда й після його смерті. Усною була вся словесність родового суспільства Аравії, що зумовило специфічні риси його культури. У цій культурі магічну роль мали слово, звук, а не літера. Системи писемності, характерні в той час для цього регіону (арамейська, сирійська, набатейська, сабейсько-хім'яритська і власна, ще досить примітивна; арабська писемність), використовувалися, головним чином, для торгових і політичних документів. Упродовж майже чверті століття в пам'яті слухачів Мухаммеда карбувалися його пристрасні одкровення. їх записи мали випадковий характер і навіть після смерті пророка ще деякий час були-приватною справою. Основна частина тексту передавалася по пам'яті.
За деякими підрахунками, близько чверті тексту Корану присвячено опису життя і діяльності різних пророків. Майже всі вони біблійні: Ной (Нух), Авраам (Ібрагім), Ісаак (Ісхак), Ісмаїл, Іаков (Якуб), Іосиф (Юсуф), Аарон (Гарун), Іов (Айюб), Давид (Дауд), Соломон (Сулейман), Ілья (Ільяс), Ісус (Іса; Іса бен-Мар'ян, тобто син Марії, однієї з небагатьох жінок, про яку з повагою говориться в Корані), Іона (Юнус), Мойсей (Муса), крім них в ранзі пророка в Корані чомусь опинились і перша людина Адам, і навіть знаменитий Александр Македонський (Іскандер). Заключним у цьому списку стоїть Мухаммед - останній і найвеличніший з пророків. Після нього пророків більше не було і не буде аж до кінця світу і Страшного суду, до другого пришестя Ісуса. Опис діянь пророків майже цілком узятий з Біблії, лише з невеликими змінами. Так, Ісус не вважається ні божеством, ні Сином Божим - у цьому значенні іслам набагато більше послідовно монотеїстичний, ніж християнство.-Однак, незважаючи на це, в текстах Корану викладена версія про те, що Аллах вдихнув у черево Марії свій "дух", після чого й народився Ісус. Аврааму і його "головному" сину Ісмаїлу (а не Ісааку, хоч він теж у пошані) приписано заснування священної Кааби.
У теологічно-філософській частині Коран буквально насичений запозиченнями з Біблії, що й зрозуміло: не будучи великим оригінальним мислителем, Мухаммед з готовністю брав уже відоме йому і з легкістю включав (від імені Аллаха) майже без змін у свої проповіді. Однак ця обставина анітрохи не зашкодила, авторитету Корану, а навпаки, частково навіть сприяла йому; багато із завойованих мусульманами християнських народів тим легше приймали іслам, що бачили в цьому віровченні .знайомі їм ті ж самі імена, сюжети, заповіді.
Помітна деяка різниця в змісті ранніх, мекканських, і більш пізніх, мединських, сур Корану. Ця різниця зводиться в основному до того, що в міру свого розвитку, отримання додаткової інформації і успіху, Мухаммед дедалі менше робив акцент на туманних роздумах про Страшний суд та інше і чимраз більшу увагу звертав на чітке формулювання основних категорій, правил поведінки, на точне оцінювання історичних подій, на необхідні приписи й інструкції.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Авеста. - М., 1994.
2. Апокрифы древних христиан. - М., 1989.
3. Біблія. Святе Письмо Старого і Нового Завіту.
4. Бхагавад Гіта як вона є. - К., 1990.
5. Велесова книга. - К., 1997.
6. Дао дэ цзын. Книга пути к добродетели. Учение Лао-цзы. - К., 1992.
7. Релігієзнавство: предмет, структура, методологія. За ред. Колодного A.M. - К., 1996.
8. Релігієзнавчий словник / За ред. A.M. Колодного. - К., 1997.
9. Религия: история и современность. - М., 1998.
10. Религиозные традиции мира. В 2 томах. - М., 1996.
11. Словарь символов. - М., 1994.
12. Степовик Д. Релігії, культи і секти світу. - К., 1998.
13. Токарев С.А. Религии в истории народов мира. - М., 1986.
14. Торчинов Е.А. Религии мира. - С-Пб., 1997.
15. Черній А.Л. Релігієзнавство. - К.: Академвидав., 2002.
16. Философский энциклопедический словарь. - М., 1983.
17. Яблоков И.Н. Религиоведение. - М., 1998.
18. Элиаде М., Кулиано И. Словарь религий, обрядов и верований - С-Пб., 1997.
19. Історія релігії в Україні / За ред. A.M. Колодного. - К., 1999.
20. Лубський В.І., Козленко В.М., Лубська М.В. Історія релігій. - К.: Тандем, 2002.
21. Історія світової релігієзнавчої думки. - К., 1997.
22. Иллюстрированная история религий. В 2 томах. - М., 1992.