Вселенське православ’я. Церкви

План

1. Антіохійська православна церква.

2. Єрусалимська православна церква

3. Грузинська православна церква

4. Сербська православна церква

5. Румунська православна церква

6. Болгарська православна церква. 

7. Кіпрська православна церква

8. Албанська православна церква. 

9. Чехословацька православна церква. 

10. Українська православна церква

11. Руська православна церква

12. Література

Антіохійська православна церква.

Антіохійська православна церква. Назва цієї древньої церкви походить від Антіохії, колишньої столиці Сирії, що була свого часу визначним центром християнського богослов'я, таємним місцем проведення соборів. Після згадуваного вже собору 451 р. єпископ Антіохії разом з єпископами інших християнських центрів Сходу одержав титул патріарха.

Історичний шлях Антіохійської церкви позначений бурхливими подіями, що негативно вплинули на її становище у православному світі. У V ст. від неї відділилася Халдейська церква, у

VI ст. - сіро-яковіти (монофізити). Відтак церква стала пасивним спостерігачем геополітичних змін у регіоні, які також суттєво ослабили її. З 637 по 969 рр. Антіохією володіли араби, а в XI— XIII ст. вона підпала під гніт хрестоносців. Чергового удару у XIII ст. завдали їй єгипетські мамлюки; в XVI ст. вона була поневолена турками. Саме тоді зникла й назва Антіохії, місто стало називатися Антак'я. Ще раніше патріаршу резиденцію було перенесено до Дамаска.

Постійні утиски та страшенна бідність церкви призвели до того, що впродовж кількох століть вона була об'єктом маніпуляцій з боку Константинопольського та Єрусалимського патріархатів. Лише наприкінці XIX ст. ситуація в Антіохійській церкві почала змінюватися на краще. Нині вона має 22 єпархії: 6-у Сирії, 6 — у Лівані, 1 — в Іраку, 3 — в Туреччині та 6 — на американському континенті. Церква має близько 400 храмів, 20 монастирів, Бель-ментську духовну академію (поблизу Тріполі), семінарію та кілька коледжів. Видає 6 журналів та бюлетенів. Офіційний орган — журнал "Ан-Нахра".

Патріарх, який очолює церкву, має титул Блаженнійшого Патріарха Великої Антіохії і всього Сходу. Його резиденція знаходиться в столиці Сирії Дамаску. При патріархові діє Священний Синод, до складу якого входять правлячі архієреї.

Єрусалимська православна церква

Єрусалимська православна церква, хоч і посідає четверте місце у традиційному переліку помісних православних церков, вважається матір'ю всіх християнських церков. Адже саме вона сформувалася і діє в тій місцевості, де виникло християнство. З найдавніших часів на Єрусалимську церкву покладалися обов'язки по збереженню місць поклоніння християн. З цією метою в 326 р. було утворене Святогробське братство.

До XVI ст. православні були безроздільними володарями християнських святинь, аж поки сюди не поширився вплив католиків і представників інших християнських церков. Сьогодні основна святиня християн — храм Воскресіння — використовується православними, католиками, коптами, вірмено-Григорівнами та ін. Однак за традицією, настоятелем храму може бути лише представник Єрусалимської церкви. Крім храму Воскресіння, на території православного монастиря св. Гроба, що належить братству, знаходяться інші християнські святині. Особливе місце серед них належить Голгофі та Гробу Господньому. Тут міститься і резиденція патріарха, що має титул Блаженнійшого Патріарха Святого Грала Єрусалима і всієї Палестини.

При патріархові діє Синод, до якого входять практично всі архієреї та кілька архімандритів, але всього їх не може бути більше

18. До складу входять дві митрополії та одна архіепископія, 23 храми, 22 чоловічих та 5 жіночих монастирів. Найбільшим серед них є монастир св. Гроба. В ньому налічується біля 200 ченців.

Сінайська архієпископія, що входить до Єрусалимської церкви, має автономний статус і значну незалежність від верховної влади. її центром є монастир св. Катерини, що уславився бібліотекою рукописів та найрізноманітнішими історичними пам'ятками. Ігумен монастиря має єпископський сан і титул Архи-єпіскопа, має 15 подвір'їв у Єгипті, Туреччині, Греції, Лівані та на о.Кіпр. Усього, за церковними джерелами, Єрусалимська церква має понад 50 тис. віруючих. Офіційне видання — журнал "Новий Сіон".

Грузинська православна церква

Грузинська православна церква має історію від початку розповсюдження християнства на цій території в IV ст. Активна християнізація населення, а згодом і конституювання церковної структури пов'язуються з іменами св.Ніни та грузинського царя Міріа-на. Вже на початку IV ст. в центральній частині Грузії — Картлі християнство було проголошене державною релігією.

До V ст. церкву очолював архиєпіскоп, що підпорядковувався антіохійському патріархату. Політичне об'єднання Грузії в 487 р. царем Вахтангом І Горгасалом супроводжувалося проголошенням Грузинською православною церквою своєї автокефалії. Главою церкви став католікос, кафедра якого знаходилась у древній столиці Мцхеті. В період від IX до XVIII ст. у Грузії водночас діяло кілька католікосів, однак першим серед них завжди вважався мцхетський. Політичні катаклізми, що потрясали Грузію, відчутно позначалися на житті церкви. Це проявлялося не лише у втраті нею централізованого управління, а й у спробах запровадити вогнепоклонство (VI—VII ст.) та іслам (XVI—XVIII ст.), в неодноразових руйнуваннях православних святинь та утисках з боку завойовників. Тяжке політичне становище Грузії як у дзеркалі відбивалося на житті православної церкви.

Відповідно до Георгієвського трактату 1783 р. Грузія увійшла до складу Російської імперії, а Грузинська православна церква була підпорядкована Священному Синоду. її глава одержав звання члена Синоду. З часом посаду католікоса було скасовано, оскільки на території Грузії у 1811 р. утворено Грузинський екзархат. Лише після Лютневої революції місцеве духовенство відновило автокефалію своєї церкви. Московська патріархія визнала автокефалію Грузинської православної церкви лише 1943 р. Нині у церкви 15 єпархій, що об'єднують біля 300 громад. Кадри духовенства готуються у Мцхетській духовній семінарії та духовній академії. Керує церквою католікос з титулом Святійший і Блаженнійший Католікос — Патріарх усієї Грузії, Архиєпископ Мцхетський і Тбіліський. При ньому діє Священний Синод* що складається з усіх правлячих архієреїв та патріаршого вікарія. Офіційний орган — "Джвари Вазиса" ("Хрест виноградної лози").

Сербська православна церква

Сербська православна церква бере свій початок від IX ст., коли на прохання світських правителів сюди було направлено грецьких священиків. Утворення Сербської єпархії датується останньою чвертю IX ст. У 1219 р. Сербська церква вже визнається автокефальною, а з 1346 р. — патріархією. Однак невдовзі розквіт церкви змінився її занепадом, оскільки наприкінці XIV ст. Сербія підпала під владу турків. Сербська церква підпорядковується Константинопольському патріарху аж до 1557 р. Проіснувавши потім ще два століття як самостійна одиниця у структурі вселенського православ'я, вона знову потрапляє в залежність від Константинополя, ставши при цьому митрополією. Лише 1879 року Сербська церква повертає собі автокефалію.

Водночас із Сербською православною церквою на території Югославії існували й інші православні церкви. Такі церковні утворення були в Чорногорії, Боснії, Герцеговині та Македонії. Після утворення в 1918 р. Королівства сербів, хорватів і словенів (з 1929 р. — Югославія), починається формування єдиної Сербської православної церкви, що завершилося у травні 1919 p.; наступного року було поновлено патріаршество. В роки другої світової війни Сербській церкві було завдано величезних збитків у зв'язку з тим, що вона дотримувалася послідовної антифашистської лінії.

Нестабільність політичного союзу народів, що входили до складу Югославії, у повоєнні роки відбилася і на стані Сербської православної церкви. У 50-х роках у її складі виникла автономна Македонська православна церква, що проголосила себе у 1867 р. автокефальною.

Сербська православна церква на території колишньої Югославії мала 21 єпархію в Югославії та 7 за її межами. В її складі — близько 2,3 тис. храмів, більш як 1,5 тис. священиків, 180 монастирів та близько 8 млн. віруючих. Священиків готують богословський факультет Белградського університету та чотири семінарії.

Очолює церкву з титулом Патріарх Сербський, Архієпископ Печський, Митрополит Белграде"-Карловацький. Його резиденція міститься у Белграді. Вища церковна влада — Архієрейський Синод у складі патріарха та чотирьох єпархіальних архієреїв. Офіційний друкований орган — журнал "Гласник".

Румунська православна церква

Румунська православна церква — одна з найбільших православних церков — об'єднує близько 16 мільйонів віруючих. її історична доля пов'язана з іноземним поневоленням та залежністю від Константинопольського патріархату. Початок християнства на території сучасної Румуни відноситься до V ст., в XIV ст. тут утворюються дві митрополії, але автокефальною Румунська православна церква стала лише в 1865 р. завдяки процесові об'єднання князівств Валахії та Молдови, що завершився в 1862 р. утворенням Румунської держави.

Новий статус Румунської церкви у православному середовищі було визнано не одразу. Константинопольський патріархат визнав її автокефалію лише через 20 років. З 1919 року Румунська церква має статус патріархату. її патріарх має титул Блаженнійшого патріарха всієї Румунії, Намісника Кесарії Каппадокійської, митрополита Унгро-Влахійського, архієпископа Бухарестського. Його резиденція знаходиться в Бухаресті.

При патріархові діє Священний Синод, що складається з усіх архієреїв і збирається один раз на рік, а також постійний Синод, до складу якого входять лише митрополити.

Відповідно до церковного уставу та соборноправної традиції діють також Національні церковні збори, до складу яких входять члени Синоду та обрані віруючими представники кліру й мирян з усіх єпархій. Вищим адміністративним і виконавчим органом церкви є обрана Національними церковними зборами Національна церковна